От часи настали. Таке робиться. Усілякі там катастрофи, нові хвороби, катаклізми.
-Федька, мовчи. Про клізми іншим разом. Краще спи. Один хрєн нічого не розумієш, тільки беньками витріщаєшся та цигарки стріляєш.
Да, перебив поганець… Ага, отож,… да.. містика, різні серійні убивці, маніяки там у підворіттях. Одні жахи та страхи. По телевізору – жахи. Радіо теж не відстає. Газету принесуть - і там те саме. Залякали. А, як фантазія розвинулась у людей. Щось десь незрозуміле, хтось себе загадково повів і все, готова характеристика: містичнохворий серійноманіячний недовбитий катаклізьм. Мама моя, яке страхіття. А, головне, нічого ж не зрозуміло. Як тепер з такою химерою боротися чи захищатися? Ото ж бо. Менше знаєш – міцніше спиш. Я, взагалі, не за те, шоб закрити вуха і очі. А за те, щоб у одне вухо влітало, а у інше вилітало і око не застилало. Як наш фельдшер каже:
Чим рідше око бачить, а зуб частіше ймьот, тим глибше зморить сон і вітер дужче в штанях.
А він, як всім нам відомо, таки мудрьоний мужик. От і випадок з життя можу навести...
Зібралися ми якось утрьох: кум Савка Курдупель, сусід Гринька Дерев`яний і я, Василь Триндюк, на нічну риболовлю. Аж за Кінський острів, на веслах. Затарилися як слід і по нормі, приписаній для здоров`я тим самим фельдшером: два літри на три мордяки біленького. Погрузилися і відчалили. До місця гребли довгенько, аж чуби змокріли, зустрічна течія там сильна. Та, нарешті, таки допливли. Склали весла на дно човна, скинули якорі, носовий та кормовий. А, також, прийняли по кілька крапель за удачу у процесі і почали лаштуватися до лову...
– А де ми вудки клали? -питає Савка.
–Та десь біля носу.
–Не бачу.
–Ще дивись!
–Сам дивись, немає їх тут.
–Та що це за жарти? Ти, що вже упився з одного гранчака?
–Та де ж вони?- вступає Гринька.
-Стоп, кажу. На берег ми їх точно принесли. Пам`ятаєте, вони ще плуталися під ногами, так я їх вбік від інших бебехів відклав. А, як почали вантажити у човен, прим`ята трава піднялася і вудки стало не видно. Там вони – на березі. Що робити будемо? – питаю.
-Ти, Васько, не ображайся, але це, мабуть, лову триндець, - каже кум. Уп`ьомся, полягаємо у човні на дно і памрьом маладимі.
–Ти хвамілію мою не чіпай, Савко. Я б з таким прізвищем як твоє, взагалі б у графі „ФАМИЛИЯ” писав: „випадково намертво забув”. І на дно з тобою лягати не буду. Чи не про, Вас, яснєпане, у селі кажуть, що як ти у бані, то вже і мила з полу спокійно не піднімеш? І, що до корови на вечорниці ходиш, як жінка до себе не приймає? Раптом ти перед смертю в останній раз оскоромитися забажаєш? Отож. А, он з Гринькою лягай, він все одно нічого не відчує, Дерев`яний бо …
-А памірать нам ранувато, єсть у нас єщьо дома дєла! Дуже хочу рибки половити, відчути як вона на гачку сірпає. Сто літ на риболовлі не був.
-Коротше, Гриня, полишаємо Курдупеля з його нездійсненними порно - мареннями у каюку, а самі за вудками вплав. Спочатку до Кінського острова, переходимо його, а потім через проточку до берега. І найкоротший шлях, і течія нам не перешкода. Якщо довго розсусолювати не будемо, то і комарі нас не пожеруть. Одне, тільки... Прийдеться пливти без трусів.
–Чого?
–Того! Ти потім у мокрих трусах, вночі сидячі, хазяйство можеш захолодити. І ніяка вогненоводна прохвілактика не врятує. У нас колись електрик на фермі був. Синє Яйце його прозивали. Да, доплавався на сп`яну в трусах під льодом... Виловили, налили, розтерли. А їх повстидалися... до життя возбуждать... Самі мужики на рибалці були. Отак із синіми і живе. Та що той незвичний колір, всеодно у матні заховані. Головне, що, як кажуть, ружжо зовсім стріляти перестало. Пойняв? Ото ж бо.
-Слухай, Савко. Ввіряємо тобі дві пари трусів. Бережи їх, як солдат полкове знам`я.
-Як два полкових знамені, - додає поважно і значуще Дерев`яний.
-Але затям, як не вбережеш, то розстріл через повішення... Коротше, підеш порнухою марити не на дно каюка, а на дно річки. І не пий без нас, куме, потерпи, будь ласка.
Сказано – зроблено, пливемо зовсім без трусів. На півдороги до Кінського, Гринька, каже:
Слухай, а у Дніпрі не водиться нічого такого, ну,... незбагненого? Темніє, голий пливу на животі? Ну, ти пойняв, потерпаю за нього я.
–І чого тобі боятися? Ти ж Дерев`яний, у тебе ж гвіздок, як і у Буратино. Загни його гачком, ще може й рибку яку, засинаючу, допоки у воді знаходишся, піймаєш.
–Та йди ти, я ж серйозно, - каже він мені.
Вилізли на мулький та зарослий лататтям берег острова. Оббирати водорості та твань не стали, все одно зараз знову у воду. Вже зовсім зібралися було перетнути його у єдиному прохідному місці через галявину... Раптом там хтось запалив вогнище...
Як я міг забути? Казав же єгер Маруженко, що там ще з неділі якесь сімейство з дітьми дикунами у палатці відпочиває. А тут ми. І без трусів! Що робити? Дерев`яний каже:
Слухай, а як швидко перебіжимо галявину і шубовсть у річку? Вони і помітити нічого не встигнуть, а ми вже у темряві зникнемо!
–А як помітять?
–Ну вирішать, що якась мара їм привиділася і все.
–Ти, думаєш?
–Атож! – вагомо відповів Дерев`яний.
Я спробував придумати щось краще, але тут нас виявили острівні комарі і зходу, порозчехлявши хоботи та з огидним дзижчанням атакували першою тисячею.
–Та, комарі ж, блін, як пердодактилі , - зойкнув Гринька.
–Бігом марш і не сцо у компот, прорвемось!- кричу.
Біжимо…Я потім собі уявляв зі сторонни цю картину… Ледь торкаючись трави чорними ногами, підсвічені мерехтливими відблисками вогнища, безшумно, біжать два майже двометрових вгодованих брудних страховища. З одежі на яких тільки зелені водорості…
Стрімко наблизившись до вогню побачили пару, чоловіка й жінку. Дітки, мабуть, вже спали. Пам`ятаю відблиск вогню у їхніх вилізлих з орбіт очах. Вже у воді почув з острова писклявий жіночий лемент, та заспокійливий, але зривистий, чоловічий басок.
Допливли до берега, вудки були на місці. Назад добиралися таким же макаром, але вже без пригод. Йшли через галявину у темряві. Вогнища не було. У палатці темно і анічічирк. Видно зі страху поховалися. Вже у воді кажу Дерев`яному, що про випадок на галявині краще будемо мовчати. Хто його знає, як воно ще обернеться? Він погодився. Легко допливли у темряві до Курдупеля, Савка здогадався ввімкнути для нас ліхтарик та й течія не заважала. Налагодили снасті і, вцілому, порибалили непогано.
На другий день під вечір, як виспався після риболовлі та підвечеряв, почув якийсь шум на вулиці. Виглянув через ворота, а там ґвалт: баба Марія Лепетя, мов той млин донкіхотський, руками розмахує і щось кричить. Підійшов і чую.
-Єгер Маруженко, мені тільки що об`явив, що вчора вночі на острів прилітало НЛО з міжпланетними сексальними маніяками! Наглухо безсоромними! Голі, зелені, великі як копиця, аж до п`ят чорноногі, а келдиші, як голоблі! Кляті планетяни знасилували на досліди туристів і ушилися з ними на Марс. А, на тій неділі радіо казало, що скоро і по нас прилетять! Мажмося де треба криволіном та дустом, щоб звідки треба відлякнути! Ховаймось, хто жити хоче! Біжу далі скажу!
Отож бо, думаю, каша заварилася, прямо, „ховаймось”. Хоч про „келдиш, як голобля” вона, таки, непогано сказала...
От такий час нині. А, може, й не у часі діло?
( із збірки "Заціловане собайло", 2005)
