Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43515
Рецензій: 84788

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Невдаха

© Елен Тен , 22-08-2010

Бути невдахою – це злий жарт долі, чи, може, щось більше? Якщо це карма, то для моєї подруги Натусі бути невдахою – покликання.
Як вважала більшість з нашої компанії, саме для цього вона і народилася. Бо знайти ще одну людину, якій би так катастрофічно не щастило – завдання не з легких. Коли вона йшла без парасольки, то обов’язково починався дощ, автобус обов’язково від’їздив за хвилину до її приходу на зупинку, потрібний товар закінчувався саме тоді, коли підходила її черга.
Але це були самі безневинні прикрості з тих, які траплялися на її шляху. Я вже не говорю про те, як вона потрапляла під машину, як на випускному зламала ногу, як загубила дороге бабусине кольє і як через звичайнісіньку випадковість її звільнили з роботи.
Цей список невдач можна було продовжувати до безкінечності. Не було і тижня, щоб з нашим улюбленим «ходячим нещастям» нічого не траплялося. Тому твердження про те, що , можливо, ми рано записали її в невдахи, відпадало само собою.  
Але найдивніше в усій цій історії, що Натуся не вірила в те, що притягує нещастя і ніколи не вважала себе невезучою. А ще у Натусі була мрія всього її життя. Та мати в її ситуації таку мрію по меншій мірі здавалося просто безглуздям, або навіть нахабством.
Працюючи звичайним продавцем, паталогічна невдаха мріяла про велику сцену, шанувальників і всі ті приємні речі, які є невід’ємною частиною слави. Підкорювати український шоу-біз їй допомагав Гарік,  звукорежисер одного маленького нічного клубу. Можна було сказати, що він був такий же невдаха, бо в своїх досягненнях він пішов не далеко від неї. Безнадійно закоханий прищавий хлопець в окулярах записував  її сумнівні хіти в підпільній студії свого друга, а потім розсилав скрізь, куди їх тільки можна було розсилати.
Сама ж Натуся, яка зовсім не лишала собі часу на особисте життя,  не пропускала жодного кастинга, але вони їй, звичайно ж, крім розчарування нічого не приносили. Але вона вірила і ця віра штовхала її на нові подвиги. Ми з поблажливою посмішкою слухали її нові пісні, але , дивлячись на  щасливе  обличчя Натусі, ніхто з нас не насмілювався  їй сказати, що вона просто марнує час.
Голос у неї був надто тихий, якщо не сказати писклявий, та й зі своїми великими зеленими очима, рудим неслухняним волоссям, блідою шкірою і через міру худою статурою, вона була не надто  схожа на зірку сучасної естради.
Наближався двадцять п’ятий день народження Натусі і я ламала голову над тим, що їй подарувати.   З жахом пригадую прикре непорозуміння на її минулий день народження, коли ми їй подарували торт з вишневим сиропом, на який у неї зовсім несподівано виявилась алергія, і решту вечора вона провела у лікарні, борючись з нестерпним свербінням всього тіла.
Що ж потрібно Натусі? Хіба що трішки удачі.
- Можливо, проблема тієї дівчини в тому, - сказала мені одна моя  знайома психолог, - що вона просто дуже в собі невпевнена. Варто їй повірити в себе і все минеться.
Легко сказати, але як це зробити? Що ж, день народження Натусі наближався і у мене виник один трохи божевільний план. Правду сказати, він був далеко не мій. Я чула таке в телепередачі і лише внесла в цей план кілька своїх коректив.
Було ясно, що для того, щоб переконати Натусю повірити в себе, потрібна більш авторитетна особа, ніж я, чи хтось з наших друзів. Така особа була у мене на прикметі. Тітка Слава вміла переконувати навіть самих закоренілих скептиків. Що й казати, професія вимагала. Вона вважалася непоганою ворожкою і клієнтів приймала прямо  у себе на квартирі.  Хобі, яким захопилась моя далеко не сором’язлива тітка, коли вийшла на пенсію, дуже швидко переросло у справжню роботу. Вона ворожила, змовляла, причаровувала  і  скоро кількість її клієнтів перевищила сотню. Не скажу, що я сумнівалася в її надприродних здібностях, але, мабуть, головна її заслуга була в тому, що вона мала індивідуальний підхід до кожного клієнта і не скупилася на добрі слова і гарні пророцтва.
Моя ідея їй сподобалась не відразу, але коли я віддала їй наш родинний чайний сервіз, про який вона завжди мріяла, і натякнула на грошову винагороду,  вона пообіцяла, що напророкує Натусі щасливе зіркове майбутнє.
З тіткою все було погоджено, але тепер я зіткнулася з ще більшою проблемою. Знервована Натуся, яка вже два тижні не отримувала звісток від музичного продюсера, якому надіслала свої записи і якого вважала своєю останньою надією, відмовилась іти зі мною до ворожки. Виявляється, вона з дитинства недолюблювала ворожок і мені коштувало чималих зусиль зламати її залізне «ні».
Не знала я, допоможе це їй, як іншим, чи ні, але точно не завадить. Хай там як, але сумувати на свій день народження їй точно не доведеться.
Всю дорогу до ворожки я , як могла, заспокоювала Натусю. Вона виглядала цілком зосередженою, але вже у квартирі тітки Слави, двері якої були не замкнені,  я помітила, що та знову почала нервувати.
- Ходімо, - швидко кажу їй і відчиняю двері кабінету, де проводила свої сеанси  тітка.
- Привіт, красуні, - весело защебетала Слава. – З чим ви до мене завітали?
- Хочемо поворожити, - відповідаю.
- Кому із вас ворожитимемо?
- Їй, - виводжу Натусю наперед.
- Давай почнемо з тебе, - шепоче Натуся мені на вухо.
- Ні. Ми ворожитимемо лише тобі. Вона дуже дорого бере. Грошей на двох не вистачить, - вигадую на ходу. – Сідай і уважно слухай. Це тобі від нас подарунок на день народження.
- А якщо вона наворожить мені щось погане? Ні, я краще піду.
Вона і справді намагається піти. Я швидко киваю тітці і в гру вступає важка артилерія.
- Зачекай, красуне! Невже тобі  не цікаво, що тебе чекає у майбутньому?
- Ні. Вибачте, - вперто відповідає вона.
Я вже починаю хвилюватись, але тітка від свого не відступає.
- Багато було таких, хто мені не вірив. Але потім вони переконувались , що я права. Та якщо ти мені не віриш в магію, то це ще краще. Я розкину карти і скажу тобі, що там побачила. Якщо ти мені не віриш, то тобі немає чого хвилюватися. Так? Сприймай це лише як розвагу.
Бачу, Натуся почала вагатися. Повернулася до мене.  Я киваю на знак згоди.
- Добре. Кажіть.
Тітка Слава взяла карти і довго та старанно їх перемішувала, при цьому щось нашіптуючи. Коли вона поглядала на мене, я робила серйозне обличчя, але мені дуже хотілося засміятися.
- Ну що, красуне, тепер твоя доля як на долоні, - тітка Слава підняла голову.
- Що там? – Натуся нахилилася до неї і вся напружилася.
- Бачу твій шлях і мрію, до якої ти ідеш. Твій шлях тернистий і йти по ньому нелегко, але попереду тебе чекає велике майбутнє  і справжнє кохання.
- Ви, мабуть, усім так кажете, - скептично сказала вона.
- Не всім. Бо не у всіх на роду написано стати відомими співачками.
Натуся хотіла ще щось сказати, але враз ніби оніміла.
- Наберись терпіння. Будь наполегливою, вір в себе і у тебе все вийде, - повчала її на прощання тітка Слава.
Я була трохи засмучена, бо не знала, слухала останні слова Слави , в яких і заключалося головне, Натуся чи ні. З її вигляду не важко було зрозуміти, що вона отримала саме те, що хотіла. Від ворожки вона вийшла настільки гордою, ніби перемога вже була у неї в кишені.
З того дня Натуся стала ще дивнішою і ще більш потайною. Я вже почала хвилюватися, що зробила дурницю, влаштувавши цей прийом у ворожки. Тепер я розуміла, що жорстоко було давати Натусі надію на те, чого ніколи не буде. Але, з іншого боку, якби в цій ситуації їй напророкували щось інше, це б її не порадувало, а лише засмутило, бо вона прагнула саме цього.
Два тижні про нашу співачку не було майже нічого чути і це викликало занепокоєння у її друзів, бо, хоча вона і не була душею компанії, ми всі її дуже любили і нам почало не вистачати нашої «невезучої» Натусі.
Але вже в кінці третього тижня вона мені зателефонувала і повідомила, що збирає у суботу усіх друзів у нашому улюбленому кафе, бо у неї є для нас новина.
Суботній вечір, дійсно, мав стати вечором «сюрпризів». Як тільки Натуся увійшла в кафе, я відразу відчула, що в ній щось змінилося. На ній була новенька літня сукня і її руде волосся вже не стирчало в усі сторони, але основна переміна сталася у неї в середині. Вона трималася по-іншому, дивилася по-іншому і, здавалося, навіть  почувалася зовсім по-іншому.
Натуся прийшла в кафе не сама. За руку вона тримала все того ж Гаріка, який теж в чомусь змінився, бо виглядав аж занадто щасливим.
Натуся відразу пояснила, де вона була і що робила весь цей час. Коли вона почала свою розповідь, від здивування ми порозкривали роти.
Як ви пам’ятаєте, останній продюсер, якому вона відіслала свої роботи, довго не відповідав і всі ми чудово знали, що це означає. Але Натуся, наслухавшись пророцтв тітки Слави і повіривши в свою удачу, вирішила брати бика за роги і сама до нього пішла. І, о диво, цій рудоволосій нахабній дівчинці вдалося його переконати дати їй шанс.
- Я і досі не вірю, що це сталося зі мною, - говорила вона, а я дивилась, як розквітає її обличчя і дивувалася. – Моя пісня буде записана на студії, а завтра у мене перше інтерв’ю на радіо.
Ми з друзями лише переглянулись.
- Ми дуже за тебе раді, - сказала я. – Як, мабуть, приємно, коли твої мрії збуваються?
- Я дуже вас усіх люблю. І тому хотіла поділитися з вами своєю радістю. Тільки Гарік і ви в мене вірили, - я усміхнулася, але не стала переконувати її в протилежному.
Натуся сказала, що Гарік і надалі їй допомагатиме. Вона довго його хвалила і від мого досвідченого ока не сховався той факт, що Натуся нарешті звернула на нього увагу як на чоловіка.
Весь вечір завжди тихенька Натуся була душею компанії і поводилась як справжня артистка. А її невезучість як рукою зняло. Вона світилася  від щастя, а ми, її друзі, не могли за неї не радіти.  Бачачи, як за кілька тижнів зі звичайного каченяти вона перетворилася на гарного лебедя, я розуміла, що ні у кого з нас більше не повернеться язик назвати її «невдахою».
Наша новоспечена зірка знову зникла на тиждень, а потім нагадала про себе в досить незвичний спосіб.
Слухаючи в машині свою улюблену радіохвилю, я справді була вбита цією новиною наповал. Від несподіванки я ледь оговталась і мені пощастило, що я саме стояла на зупинці, а то б перший стовп точно був би  мій.  
- А тепер ми слухаємо пісню чарівної Наталі, -  сказав ді-джей. – Вона новачок на нашій хвилі, тому, якщо вам подобається ця пісня,  підтримайте її голосуванням у нашому хіт-параді.
До болю знайомий голос, але не такий тоненький і писклявий, як мені здавалося раніше, а сильний і ніжний,   до болю знайома пісня, але я раніше не помічала, які у неї гарні слова.
Мабуть, мені так і не судилося дізнатися, чи справді так подіяло на Натусю тітчине навіювання, чи їй дійсно на роду написано стати відомою співачкою.
На форумах в Інтернеті про пісню і виконавицю  гарні відгуки, вона вже кілька тижнів тримається у хіт-параді радіостанції, про Натусю написали в місцевій газеті. Хто знає, чи довговічна ця слава, але тепер вона в ній купається.
Ну що ж, вітаю тебе із початком нового життя, уже не нещаслива Натуся!  



Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.3024799823761 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури
Реклама: Веб студия прософт создание сайта "ВебПром".

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …