Андрійко все намагався утримати в руках книгу. Одначе потрапляючи до нього в руки, та миттєво вистрибувала з його долонь і неслась за горизонт. Так було з першою. І з другою. І подальшими десятками інших.
Трошки опісля, злегка поміркувавши, Андрійко знайшов геніальний вихід із ситуації. Сівши за письмовий стіл, він написав величезний рукопис, що складається з безлічі раз написаної фрази «Книга прийди до мене», «Книга прийди до мене» ... У кожну фразу він закладав уявний образ, як він тримає книгу в руках, як він її відкриває ...
Дописавши рукопис, він відніс його в друкарню, де заплативши чималі гроші, невдоволено похитуючому вусами, друкареві, він домовився його надрукувати в єдиному екземплярі і надіслати поштою.
Коли ж відкриваючи бандерольку, він спробував взяти книгу в руки, та, неначе взявши приклад в інших, вискочила у нього з-під рук. Але на подив, напевно, навіть самої книги, Андрійко задоволено промовив: «Ось як! Пишу не гірше інших! ». І з відчуттям повного внутрішнього задоволення він відправився пити чай.
