Погожий день сьогодні видався. Приємний. Ще й однокласника сьогодні зустрів. Так кумедно вийшло — дивлюся, йде він парком у чистенькому костюмчику, у білій сорочечці. Я йому рукою махнув, він кивнув у відповідь. Ще жартома сказав йому, чи той бува у Свідки Єгови не записався. Бо одягнувся так солідно як вони. Йду та й думаю — от я в подертих кедах і джинсах старих. А він у костюмі, солідний. Ех.
Аж потім згадав — та він справді Свідок Єгови! Певно проповідувати йшов. А мене дурного почала жаба душити — кеди подерті, костюмчик. А насправді, поки мій однокласник є проповідником у якійсь секті у мене вже є власна секта! Так, до речі. Ви не знали? У мене є своя секта. Поки що невелика, але люди кажуть, що перспективна.
Доречі я здивувався, що сьогодні такий погожий день. Уночі мені снився кінець світу.
Був я. Було ще багато людей. Усі ми дивилися за обрій, де розростався вибух. Хмара куряви. Спочатку всі забавлялися, веселилися, дехто купався у озері. Хтось стріляв з снайперської рушниці. Я теж чекав своєї черги щоб стрілити. Але враз настало безгоміння. Тиша. Я впав ниць на землю. Втиснувся у якусь яму в — хоча знав, що не врятується ніхто. І знаєте, коли проснувся ось це апокаліптичне відчуття мене не залишало. Це не спроста. Потрібно починати. Потрібно діяти.
Високий молодий чолов'яга забігає в приміщення колишньої свиноферми. Підносить руки догори. Вим'ята біла сорочка на ньому розхристалася. З усіх закутків ферми почали збігатися люди. У чорних костюмах. На на головах у них - химерні капелюхи. Сріблясті, еліптичної форми, крислаті з чорними та жовтими плямками. Люди бігли за чоловіком знімали руки у повітря і кричали.
Вівана ходу жерлом де корлумі! Жерлом де корлумі! Проповідуй! Проповідуй той хто пізнав мудрість! Той, хто не злякався заглянути у глибину просторової складки!
- Жерлон де корлумі! Жерломе наха морос! - верещав стариган з сивою бородою.
Він скинув із себе капелюха і почав рухати ним взад вперед дивлячись на керівника секти. Усі інші члени секти зробили те саме. Вони обступили тісним кільцем свого керівника і махали своїми капелюхами. Натовп вібрував. Чувся суцільний тріск алюмінієвої фольги, якою були обшиті капелюхи.
Вечір сонце, піски пустелі, спускається із неба страшна потвора! - кричав проповідник. - Кожена мато ходос! Кожена мато хоооодоооссс!!!
Проповідник завмер. Зненацька. Різко. Замовк і усі у секті зупинилися у позиціях хто як стояв. До проповідника підійшов стариган з бородою. Він скинув із себе капелюха. Невабом розстібнув ґудзики на чорному жакеті і кинув його на землю. Розправив свою білу сорочку. Потягнув з силою за свою бороду. Борода відірвалася разом з шматками схожої на шкіру речовини. Старець почав здирати з обличчя свої зморшки. Клапті латексу падали на землю. Усі члени секти завмерли у благоговійному трепеті і шоці. Бородань Ртхеу (саме так його звали) пероетворився на молодого хлопця з виголеним лицем.
Отже план такий, - промовив Ізидор ( саме так звали голову секти). Ми разом з Ртхеу підемо на майдн і дамо усім останній шанс врятуватися. Потім почнеться...
Ізидор підійшов до дерев'яної скрині, і наступні десять хвилин видавав сектантам рівні нетовсті палиці, довжиною близько метра. До одного з кінців кожної палиці була міцно прив'язана дротом сталева в'язальна спиця.
Цей день теж був сонячним і погожим. І це не дивно — я уже знаю, кінець світу може настати лише у такий, залитий сонцем день. І для мене, Лібида Ізидора, голови своєї маленької, але перспективної секти, це було грізним знаменням і знаком — пора діти.
Я, та просвітлений отрок Ртхеу вийшли на міський майдан. Поруч снували люди а ми стали на коліна і здійняли руки у повітря. Наші розхристані білі сорочки ворушилися на вітрі. Ми уже не проповідували. Ми просто нерухомо стояли на колінах і дивилися вгору. Хто прийде до нас і зробить те що й ми — врятуються. Усіх інших — чекає кара. Врешті Ртхеу зрозумів — пора. Він закричав, нахилився низько, до покритого плювками асфальту, випростався на колінах а потім впав і почав корчитися у судомах на землі. Я ж голосно закричав “Чава куррраба кшигат комууууррррааа!!!”. Після цього почалося... Мої воїни пішли у останній бій...
Молода жіночка злякано відскочила у бік а потім приснула зі сміху. Із кущів, магазинів та під'їздів вибігали чоловіки у дивних блискучих капелюхах та чорних сюртуках. На ногах у кожного були довгі носаті мешти. Вони бігли, верещали нерозбірливі фрази та вимахували якимись патиками.
Коли вони добігли до людей, що прогулювались та годували голубів на майдані скрикнули якусь дивну фразу та почали штрикати усіх своїми палками. Один сріблясношапочник підбіг до жінки, яка хвилину тому злякавшись відскочила від кущів, кольнув їй у шию вістрям свого патика. Жінка в судомах повалилася на землю. Таке продовжувалося близько п'яти хвилин. Шоковані люди не чинили опору. Дехто корчив дивну міну і починав сміятися поки не отримував між ребра шматок загостреної сталі з в'язальної спиці. Врешті усе затихло. Чоловіки з палицями в руках стали довгою лавою і побігли в бік центральної вулиці міста.
Олексій Едуардович, старий військовий пенсіонер, спостерігав зі свого балкону за тим, як рівна лінія чоловіків у дивних капелюхах та з патиками у руках біжать від майдану, на якому лежить кілька десятків людей. До нього долинали їхні дружні вигуки - “Жерлон де корлумі! Жерлон не корлумі!”
Шо за нафіг, оце молодь пішла тупа, - сказав Олексій Едуардович гладячи свого кота по голові.
Та наступне, що побачив старий вояка, змусило здригнутися навіть його — назустріч срібношапочникам бігла група чоловіків у чорних, коричневих та світло-сірих костюмах. У руках у кожного з них були акуратні портфелики. На шиях — краватки.
Коли рівна лінія сріблястошапочників зіткнулася з розпорошеними силами людей у акуратних костюмах, зав'язалася бійка. Перший чоловік у костюмі впав на землю простромлений відразу трьома вістрями. Наступні вчинили мудріше — вони прикривалися своїми портфелями. Вістря патиків-списів встрягали у них а інші люди у чистих костюмах підбігали і закопували роззброєних сектантів ногами.
Світки Єгови! - вигукнув Ізидор, коли його спис забився у шкіряному портфелі наповненому всілякими журналами. - Не заважайте нам здійснювати задумане! Всі хто стане на нашому шляху - приречені!
Свідок сильно потягнув свій портфель назад, і Ізидор залишився без списа у руках. Він встиг розгледіти обличчя свого нападника. Так, це був його колишній однокласник...
Свідки добивали останніх сріблястошапочників портфелями під гудіння міліцейських сирен та світло проблискових маячків.. Вони раділи своїй перемозі. Вони знали — настав день, після якого на вулицях стане легше. Легше проповідувати...
