Така «злипнева» спека стоїть,що не хочеться нічого: ні думати, ні щось робити, інколи, навіть жити. Не люблю спеку з дитинства. Моя мама, в молодості, могла цілий день працювати на сонці, ввечері наварити їсти на велику сім’ю, поробити порядки, кілька годин поспати,і, зранку, як огірочок, бігти на роботу. - Що ви хочете, пані Олю,старе покоління, люди з гір, тепер таких вже немає,- сказав мені лікар мами з онкологічної лікарні. Мої старенькі батьки - такі ж. Лікар також переселенець з Польщі. Народився там, а живе все життя тут. Але має в генах іскрометний гумор, життєвий оптимізм і, взагалі, гарна людина.
- Дохтор, а як ви ся здогадали, же я переселенка, - наївно спитала моя мамочка у лікаря. Він посміхнувся і промовчав. Я ж не промовчу.
- Ви знаєте, мамо,то так важко здогадатися. Ви ж у нас говорите чистою українською мовою, а лікар чогось подумав, що ви - переселенка. Дивно… Мама не розуміє мого гумору,інколи, навіть ображається. На поміч приходить "дохтор"
- Я,бабуню, по вашій мові здогадався, маєте гарну говірку. Мама вже щаслива
- Видите, дохтор, як он а ся з’ня сьміє, - скаржиться лікареві мама.Она така добра до мене, але має татову натуру, не годна мі нич стерпіти.
- Гарну дочку маєте, бабуню, і добру,бачите, як вас пильнує. А то, що трохи нервова, то не дивуйтеся - вона стільки пережила. Мама уже поплакалась перед лікарем, розповідаючи про смерть улюбленого внука і про наше горе. Про болісну розлуку з молодшим внуком також розповіла, тому вже має до нього довіру, як до рідного.
- Я би’ м мала тяжкий гріх перед Богом, якби’м нарікала. Она, пане дохтор,ані до Ізраїлю не поїхала з чоловіком і сином, бо мене не хтіла лишити.
- От, бачите, бабуню, шануйте свою доню. Лікар вийшов із палати, а я вдивляюсь в дороге обличчя. Моя рідненька, красуня,- любуюсь я своєю мамочкою. Малесенька і худенька, як горобчик, вона за кілька днів стала улюбленицею всього відділення лікарні. І так було завжди. Де працювала, з сусідами, із свекрухою і свекром, яких називала мамою і няньом, і любила більше від рідних батьків.
А дід Штефан і баба Текля її просто обожнювали. Добре знали, як їй живеться з їхнім єдинаком, а вона навіть ніколи не скаржилась на свою долю. Хіба, коли уже няньо «разбушевался», як Фантомас, то вона бігла за допомогою, і то більше через дітей, ніж через себе. Ой, і гірке ж їй життя дісталося. А вона, як почує гарну музику, починає підспівувати і каже - Жеби я була молодша, я би іщі в танець ся пустила. Це - у вісімдесят три роки.
Колись давно, як я ще була зовсім малою, у нашому селі кожної неділі у клубі були танці. Починались після обіду і тривали до години четвертої ранку. І той, тяжко спрацьований нарід, гуляв, як дурний…
А ще співали «Пили горівку, пили наливку, та ще й будем пить.
А хто з нас, браття, буде сміяться, того будем бить...»
... Марія з сільських танців прийшла сьогодні трохи швидше від чоловікових сестер, ще не відданих дівок. Як не як, а вона - мати чотирьох дітей, чоловік вдома чекає. Зайшла тихесенько до сіней, потім нишком у кімнату, щоб не розбудити чоловіка і дітей. А муж ще не лягав, читає книжку коло настільної лампи. Кому що, їй танці, а йому- їсти не давай, а почитати. Що за натура, до кого вдався. В його родині всі нормальні, а він - вчений. А ще образився на рідну сестру з Америки, що вона не хотіла йому помагати. Добре мала.
Вона так тяжко заробляла копійку разом з чоловіком, бавила жидівські діти, а її муж гарував на тютюновій фабриці, так надихався тої отрути, що зараз хворіє на рак крові.
Але то медицина в тій Америці, двадцять п’ять років хворіє на білокрів'я і живе. Та в нас би вже давно йому був амінь. Або, аспірин в таблетках прислала в пакунку. Мама Текля їй написала, щоб сказала, від чого ті піг’улки, а вона відписала, що від всього.
- Як вас буде голова боліла, то пийте, і на живіт вони помагають. І на простуду - ліпшого ліку нема. В одній пачці прислала десь коло 200 піг'улок.
- Ти чого, мамо, так скоро прийшла,- перебив чоловік Маріїні думки. Я ще один розділ не дочитав. Бодай ти здоровий був,- подумала Марія. Я собі гадаю, що він давно бачить третій сон, а він ще не лягав.Понакривала дітей і втомлено присіла. Чи то є розум в голові ? Вчора сама обсапала весь город, ходила з молоком до Львова, бо той вчений - копійки не дасть. А восени троє дітей треба вислати до школи. Форми купити, взуття, книжки. Надя вже геть доросла, а доношує її сукенки. Але ніколи не просить купити їй нові лахи, бо знає, що мама не має звідки. А той читає і що йому біда зробить.
- Та вже досить читати, - сердиться Марія. То ж треба, хоч би чорт вчений колись приревнував. Цілий вечір кавалєри брали її до танцю, дівки сиділи, а вона ні одного танцю не пропустила. Якби він так пішов на пів-ночі, вона б його забила. Вкотре Марія ловить себе на думці, що ревнива. Пройшли роки, а вона ніяк не заспокоїться. А тут ще сільські кумасі підкинуть, час від часу, жару у вогонь. Десь хтось бачив, як її Федьо з якоюсь жінкою стояв і розмовляв. Ну то й що. Що йому не можна говорити з жінками, - картає себе Марія подумки. А ти сама прийшла під ранок, а до нього чіпляєшся. Та ж його, крім книжок, ну і горілки, звичайно, цілий білий світ не обходить. Сам тебе сьогодні спровадив на музи’ку в клуб. - Йди, Маріє, йди, що будеш в хаті сиділа. А я за той час дочитаю статтю з Літературної газети. Така інтересна стаття про Солженіцина. Мені би твої проблеми, - думає Марія, підраховуючи, чи вистарчить вторгованих грошей Наді на мешти. Бачила у Львові, дешевенькі, але гарні. Добре, що не вередлива, що куплю - в тому ходить. Не то, що то мале г…но, - думає Марія про наймолодшу доньку. Шмаркачка, а вбиратися хоче, як доросла дівка. А що дивуватися - артистка росте. П’ять років, а пісень знає сотні. Голос має, як у діда Штефана – сильний і густий. Як заспівав вдома, в Зиндра- Нові,то було його чути на всі гори...
Були би гроші - віддала б її вчитися на артистку. Сьогодні в клубі стояла на стільчику, бо ще її добре не видно, і співала " Всюди буйно квітне черемшина", така довга пісня, а воно ні разу не забулося слова. Люди аж плакали, а одна жінка казала
- Марусю, маєте таку мудру дитину, пильнуйте її , щоби з нею нічого не сталося. А я її маю час пильнувати, як я роблю, як той віл. А воно, бідне, ходить цілими днями по селі, як циганча. Старші діти в школі, свекруха не має часу, бо цілий день в полі. А мої мама не хочуть з нею бути, бо вона від них втіче. Не маю до них серця, які були, такі ся і лишили. Ніхто їх не обходить - ні я, ні мої діти. Як принесуть пару яєць, то візьмуть з мене рубля. Бо вітчимові треба на горілку. Вчора посилали дітей за чверткою для нього, «бо юш свище». Він як хоче випити, то відразу свистить зі злості. А мої няньо маму так любили, горілку не пили, але що зробиш, як у них з вітчимом - любов...
- Вона в вас не по роках розвинута,- сказала їй вчора Марія Тимофіївна,сільська вчителька,про Олю. Віддайте її скоріше до школи. Ага, будемо мали ще одного професора. Один в хаті вже є, - посміхнулася сама до себе Марія. Вчора приходила Ольга, наймолодша чоловікова сестра,скаржитися на свою улюбленицю. Була така недобра, що аж нею тіпало.
- Ти своїй шмаркатій рот закрий, - сказала до брата. Знаєш, що вона по селі говорить?
Що я не виходжу заміж, бо мене ніхто не бере. Мені вчора на зупинці жінка з села казала
- Яка та ваша Оля мудра дитина. Я її спитала,чи тато горілку п’є, а вона, як стара, каже
- Кожен день приходить п’яний, а грошей мамі зовсім не дає. Потім я спитала про вас,Олю, чи ви не виходите заміж? А вона мені
- Та наша Ольга мала стільки кавалєрів, всіх повідганяла, а тепер, хто її буде брав, вона вже має 30 років.Тато її, заразу малу, так любить, ще ні разу пальцем не рушив, але вчора вже хотів бити. Взяв ремінь, а вона так злякалася, що вже не бив. Пообіцяла більше так не робити. Що за дитина? Нема права нічого в хаті сказати, як вона вже все знає і по селі рознесе. Старших, Надю і хлопців, цілий світ не обходить, а тою, де не посієш, там пожнеш. Правдива баба Текля. Як стане в селі з кимось говорити, то в мене за той час хліб спечеться в п’єцу, - посміхається сама до себе Марія. Недавно була ціла комедія. Зустріли мама жінку з села, місцеву і кажуть до неї
- Дай, Боже, счестя, пані Ліро, як ся має’те? А вона ніяка не Ліра, то їй в селі прізвисько таке дали, бо її дочка Настя за щось в тюрмі сиділа рік, а як прийшла з тюрми, то почала говорити по- російськи, і сильно матами крила. Так і помре Настею Ліриною. Скільки разів казала мамі, щоб не називали нікого по прізвищах, бо то можуть бути сільські прізвиська, а люди на них ображаються.
- Йой, дітино, та я дума’ла, же она ся так пише – Ліра, я єй не хтіла образити, бо’м до неї навет повіла: - пані Ліро. Ціла комедія з тою мамою Теклею. Але їх в селі всі люблять,бо кращої знахарки нема на усю довколишню місцевість. Знають і рожу спалити, і що на радикуліт прикласти, і рану чим загоїти. І всі ліки тільки на травах. Хоч би комусь передали той дар, бо як помруть, то не буде кому в селі лікувати людей.
Най росте здорова, - щасливо усміхнулася Марія сама до себе, згадавши знову про свою наймолодшу доню, татову і мамину улюбленицю, - буде коло кого на старість голову прихилити. Старші скоро порозбігаються з дому, Надя через пару років заміж вийде, така гарна і роботяща виросла, а з хлопців який толк? Вчора Ромко казав, що хоче їхати до Помарян, що десь за Львовом, вчитися на тракториста. Який там з нього тракторист в 14 років. Але він бідний, бачить, що вона собі не дає ради, хоче з хати вступитися. Та й з татом він не годен змиритися. Той прийде п’яний і командує в хаті, а син має характер Федів, і не змовчить. То не Надя, чи Стисік, що мовчки послухають і зроблять, як тато скаже.
- Боже милий, Свята, Маріє, зішліть з Небес щастя на моїх дітей, нехай ростуть здорові. Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа. Амінь, - засинаючи, прошепотіла втомлено Марія.
Ольга Теодор.
Тлумачення окремих слів:
Она ся з’ня сьміє – вона з мене сміється;
Не годна’мі нич – не може мені нічого;
Жеби – щоби; іщі – ще;
Же она ся так пише – що то її прізвище;
Навет повіла – навіть сказала; (тлум.О.Т.)
