Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2683
Творів: 50933
Рецензій: 95688

Наша кнопка

Код:



Ошибка при запросе:

INSERT INTO `stat_hits` VALUES(NULL, 24920, 0, UNIX_TIMESTAMP(), '44.220.245.254')

Ответ MySQL:
144 Table './gak@002ecom@002eua_prod/stat_hits' is marked as crashed and last (automatic?) repair failed

Художні твори Проза Мініатюра

Анді

© Гнат Дарнишин, 17-08-2010
Мене звуть Анді. Якщо хтось запитає з якої нації я походжу — скажу: я рудокопець! Країну Рудокопія я вигадав давно. Ще зовсім маленьким мені подобалось сидіти під ковдрою і мріяти. Розумієте, там було темно і затишно, неначе, в справжнісінькій печері. Ну, а хто живе в печері? Гноми і рудокопи! Опецькуватим гномом мені бути не хотілося, та й, чесно кажучи, здавалося наївним — я вже тоді знав, що їх не існує. А от рудокопи, шукачі скарбів, підкорювачі надр, сильні духом мовчазні люди — це було круто! Коротше кажучи, я зробився  королем рудокопів і весь свій вільний час проводив під старезною кошлатою ковдрою, що її бабуся припхала з якогось пансіонату в Карпатах. Сидиш було там, і тобі по цимбалах на двійки в щоденнику, маму, тата, сестру... Сидиш і мрієш, мрієш, мрієш!
Мрії були різні: про підземне царство, рабів, які задовольняють твої забаганки, зубатих драконів і навіть царівну. Трохи пізніше я почав реалізовувати намріяне. Наприклад, я вигадав, що королю мають приносити різні дари і ласощі, і після цього почав брати із собою в свою країну різні наїдки. Потім мені здалося неправильним, що цілий король рудокопів, аби попісяти, чи покакати мусить лишати державу і пертись до туалету. Так в моєму царстві з'явився горщик. Ой, який то був горщик: біленький, з манюньою квіточкою і кришкою. Його, здається, мені подарували хрещені, але коли я втік від них до Рудокопії на один із своїх днів народження, вони засмутилися і більше не навідували нашу родину.
Правда, батькам не дуже подобалося моє захоплення. Тато казав, що син росте поцом і аутистом і у всьому цьому винна мама і бабця. Мама казала, що я нормальна дитина і тікаю під ковдру тільки коли тато п'є і лається матюками. Тато казав, що він у моєму віці ганяв у футбол і вже дрочив, а мама плакала і говорила, що краще нехай дитина сидить під ковдрою, аніж бачить, який у нього тато козел. Ситуацію спробувала виправити сестра. Вона міркувала так: якщо дитина не вилазить з під ковдри, значить їй не хочеться на вулицю. Для того щоб дитина туди захотіла, їй треба купити песика. Логіки в її словах було мало, але песик в мене таки з'явився (його подарував татків приятель охоронець зі стоянки, там якраз сука привела цуценят від дворняги).
Песик був плюгавий і дуже любив гризти таткові чоботи. Одного разу тато прийшов з роботи пізно і дуже засмучений, а коли побачив, що його нові мешти з'їдені до підошов, насварив песика і викинув його з балкону нашої квартири. На диво, песик лишився живий, але геть втратив здатність ходити. Він тільки їв і пісяв. Так в моєму царстві поселився ще один мешканець! І ви знаєте, ми з ним нормально потоваришували: разом мріяли, разом користалися горщиком, разом їли і всіляко розважалися. Але якось він мені сказав: знаєш, ми вже дорослі, а країна в нас досі несправжня. Дивись, всі наїдки ти приносиш сам і тільки вигадуєш, що це раби. Спати ти все рівно йдеш до ліжка і тільки вигадуєш, що тебе туди відносить дракон. А горщик, старий, нам замало на двох одного горщика! Я було щось хотів заперечити, але більше мій песик не говорив. Розумієте, він вмер — так буває навіть у вигаданих країнах.
Я довго не хотів вірити в його смерть, і довго не говорив про неї батькам. Але песик почав погано пахнути і його знайшов татко. Татко знову засмутився і сказавши, що нарешті це падло здохло, знову викинув песика у вікно, а мене насварив і забрав ковдру. Я плакав, казав, що нашлю на нього дракона, а він сміявся і обзивав мене поцом і аутистом. А ще сказав, якщо я не замовкну, то разом із своїм драконом вилечу у вікно шукати песика...
Сьогодні мені 12 років. У мене зламаний хребет і геть не рухаються ніжки. Я досі не знаю як ганяти у футбол і дрочити, але штука в тому, що мрії справдилися: тепер я цілий день можу ховатися під ковдрою, а раби приносять мені наїдки і навіть горщик. А ще мені здалося, що в мене переселилася душа мого песика, мого Анді, чи я не говорив вам, що його так звали?

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 2

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Павліна Пулу, 02-03-2011

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© михайло карасьов, 20-08-2010

Жах.....

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Та, що марить, 20-08-2010

Щось тхне

© Дим, 18-08-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.42725014686584 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …