Перш ніж щось написати, задавайтесь питанням
не що ви хочете написати і не як ви хочете це написати,
а що ви хочете передати тим, що напишете.
Він намалював картину. Ся картина була суцільне прокляття символізму. Полотно посередині пусте. Тільки по закрайкам фарба розбризкана у всі сторони. І в рамці, яка теж була навмисно обляпана фарбою, він поніс картину в мекку демонстрацій всезагального мистецтва, на Андріївський спуск. «Спускайтесь в самий низ», – порадив йому гнітючим голосом старожил кисті і мазка: «І чекайте свого зіркового часу». Старожил був явно старанно відпресований міліціянтами. Звісно! Ці старожили вже в печінках сидять. І міліціонери рвуть усі жили щоб звільнити доріжку, ведучу до Володимирської гірки від усякої художньої тарабарщини.
– Що за маячня? – запитав у нього один перехожий. – У вашій картині відсутній композиційний центр.
– Але ж вона символічна…– не встиг він договорити…
– Абсолютне порушення законів композиції. І я не бачу тут алегоричних ілюстрацій, тільки спробу фарби вирватися із картини.
– Дайте я вам поясню, – мало відразу ж не впав бідохудожник до жалюгідного видовища, пояснень своїх думок-крео. Та що тут, правда, було пояснювати.
Перехожий, немов «сходив по малому» своїми словами, висловився, розвернувся і пішов. Широко говорив, але слухав дуже вже вузько. І бачив так само.
– А це хоч масло? – запитує вже наступний.
– Вищого ґатунку! Якщо зараз підкину, то картина за законом підлості впаде саме маслом вниз, - розрядив посмішкою тривожну серйозність свого обличчя бідохудожник.
– Ай, взагалі вже мізки поїхали у вас, людей мистецтва. Кожен, у кого дах з’їжджає - біжіть творити! Та саме життя це біг навздогін за своїм дахом.
– Ха-ха, критикан мені знайшовся ...
Поблизу епіцентру подій стояв художник. Ще один торгаш своїм добром. У зв’язку з дорожнечею масляної фарби їв він лише раз на день і займався йогою для відшкодування космічною їжею відсутність білкової. Біля нього стояла картина з нагромадженими шматками засохлого масла, які звалювалися в якийсь пейзаж. Поспостерігавши за всією цією історією, він, нарешті, запитав:
– Ну і в чому ж, власне, символізм роботи то?
Бідохудожник не витримавши самотності нерозуміння, моментально загорівся як фанатський фаєр і почав випалювати зі швидкістю кулеметної черги:
– Знаєте, ця картина відображає відразу дві речі: мистецтво і суспільство. Ну як би мистецтво це пошук свободи. Свобода це спроба вийти за рамки. Ця картина символізує собою вихід людини із рамок. Вона символізує собою все мистецтво. Вона символізує собою життя людини в суспільстві.
– Ну а чому тоді всередині порожнеча?
Бідохудожник пірнув у глибокодумне мовчання. Велет у роздумах, ревний оратор. Повіки, немов завіса, почали закривати зелені очі. Через кількоро секунд він їх відкрив і спокійним голосом з посмішкою промовив:
– Ну напевно свобода повинна бути голодною ... В усіх сенсах.
– Ем, щодо голоду ти це все ж таки перегнув, – скоса поглядаючи на свою «нагодовану» маслом картину вимовив другий торгаш. Після ще кількох косих поглядів він нарешті взяв цю картину в руки і додав:
– Ось! Бачиш, на цій картині хоч і немає виходу за рамки, але вона символізує собою і свободу, і мистецтво. Шукай мистецтво на полотні, а не за його рамками. Шукай свободу всередині себе. А-то потім у собі нічого не залишиться. Свобода тільки всередині і ніде більше. Бери картину на пам'ять. Все одно вже майже рік не продається.
І от стоять вони удвох зі своїми мистецтвами. Голодний художник з ситою картиною і волелюбний бідохудожник з картиною, що нагадує шлунок першого ...
Раптом до двох живописців підійшов хлопчина, який був свідком всієї оказії. Він з посмішкою занурив очі спочатку в одну картину, потім в іншу і дожовуючи вишневу Хуба-бубу промовив:
– Та яка різниця, все одно вас ща міліціянти звідси попруть! Хі ... Он бетономішалки їдуть на гірку. Якийсь віповий будинок зводити. Ідіть, шукайте свою свободу в якому-небудь іншому місці. Волелюбні.
