Життя…Просте життя…На щастя,не просто існування…Заходить біль,навідується захоплення,яке старається заповнити пустку…Любов усюди. У словах і посмішках,у поглядах і дотиках…Кохання,як і не бувало ніколи,але це не так важливо навіть…Головне ж – дружба. Ті люди,які тебе зрозуміють в якійсь мірі навіть краще,ніж ти сам…Друг – особа,яка розуміє,порадить,вірить…Друг – частина мене,мого щастя,а радше великої радості…Подивлюсь у його очі і стає легше на душі,хочу перечитати повідомлення(в яких багато смайликів ,хоча слова їм не підходять. Чи, може, навпаки),але згадую,що знаю їх на пам*ять. Читаю,що робиться з твоєю душею, і хочу попросити, щоб ти був собою та не зважав на мене, любив і кохав. Та кохав реальну людину, а не ідеал.
Я не ідеальна, але стараюсь бути справжньою. Щоб кожен розумів, з ким має діло, і чи взагалі хоче його мати…
Невже так мало слів я присвячую своїм рідним? Звичайно, що ні. Неможливо тут всього помістити. Всього,що вони для мене зробили. Багато вам завдячую. Багато вам винна. І кілька слів-замало…
Друзі…Так,вони надзвичайно важливі для кожного…Я ціную вас,а особливо підтримку однієї впертої особистості,яка знає, де добувають не тільки віру, а й дурість, котра змушує підніматись на ноги посеред ночі вище згаданих…
Життя… Ті,яких я люблю, поважаю, бажаю тільки світла…
