Поганий пес! Поганий пес!» Скільки разів мені доводилось чути ці слова від діда Юхима, місцевого п’яниці.
Він жив у невеличкій похиленій хатині на краю села і славився своїм важким характером. У нього не було ні родини, ні друзів, лише вона… пляшка – вірна супутниця життя. А ще рудий волохатий пес невизначеної породи. Ніхто вже не пам’ятає, звідки взявся у діда Юхима той пес, але не було і дня, щоб він його не лаяв і не проклинав.
Оскільки іншого імені у Юхимового домашнього улюбленця не було, на селі всі називали його не інакше, як «поганим псом».
Ясна річ, що жилося тварині з таким господарем не солодко. Пес завжди ходив голодний, миршавий, а Юхимова палиця часто рахувала йому ребра. Сусіди підгодовували бідолашну тварину, яка, куди правди діти, не отримувала від свого господаря і крихти, а тому часто харчувалася на смітниках.
Я теж, коли ще жив з батьками в селі, часто приносив «поганому псу» кісточки. Але цей собака мені особливо ніколи не подобався. Я сумнівався в розумових здібностях тварини, яка знову і знову повертається до господаря, від якого бачить лише кривду. Але цим псом завжди керувала дивна «собача вірність» і завидна впертість. І тут було два варіанти: або він вже змірився зі своєю долею і не шукає кращої, або все-таки ще на щось сподівається. І пес таки свого дочекався…
Часто односельчани Юхима спостерігали одну і ту саму картину: Юхим йшов вулицею, ледь тримаючись на ногах, а за ним, опустивши голову, дріботів пес. Правда, вони були дивною парочкою?
Здавалося, доля собаки, та й Юхима, вже вирішена наперед. Але тепер я розумію, що ми знаємо про життя не так багато, як нам здається. І хоча в юності все сприймалося зовсім по-іншому, зараз я вірю, що випадок може кардинально змінити людину.
Я вступив до університету і тепер столиця стала моїм другим домом. Тому коли сталася та подія, мене не було в селі і я не бачив все на власні очі. Але очевидці говорили, що це було дійсно неймовірно.
Вічно п’яний Юхим, повернувшись після чергового безпричинного святкування, певно, курив у ліжку. Коли сусіди побачили в його вікні дим, то відразу кинулись туди. І те, що вони побачили, не просто їх здивувало, а приголомшило. П’янючий Юхим лежав на ліжку, яке диміло, а пес гарчав і тяг його за ногу, намагаючись забрати з небезпечної зони.
Звісно, сусіди не дали п’яниці згоріти. За лічені хвилини полум’я загасили і Юхимів горе-будинок майже не постраждав.
Але після того випадку сталися події ще більш неймовірні. Коли люди розповіли протверезілому Юхиму про те, що сталося, спершу він не повірив, а потім у нього був такий вигляд, ніби він одночасно побачив усіх дванадцятьох апостолів.
З того дня з ним сталися шокуючі метаморфози. Коли наступного після пожежі ранку Юхим, тверезий, як скло, з’явився в магазині, на нього було направлено багато здивованих очей. А коли він сказав продавцю, що йому потрібна найдорожча ковбаса … для свого собаки, ці очі, взагалі, стали круглими.
Але, оскільки, всі вже вважали Юхима безнадійним, вони були впевнені, що це одноразова акція, викликана шоком, і скоро він повернеться до звичного способу життя.
Та сталося не так, як гадалося. З того дня Юхим не вжив і краплини спиртного. Він влаштувався в лісництво сторожем, вперше за кілька років перекопав і засадив город, а потім почав ремонтувати свій будинок.
«Поганий пес» теж не лишився без уваги. Юхим повіз свого собаку в місто до ветеринара і у нього швидко зникли лишаї і виразки на шкірі. Пса більше не побачиш на смітнику, бо Юхим забезпечує йому досить непогане харчування. Собака швидко набирає у вазі і, на заздрість іншим дворовим псам, бігає по селу у яскраво-червоному ошийнику від бліх.
Можливо, на Юхима так подіяла інформація про те, що його намагалася врятувати тварина, яка стільки років бачила від нього лише жорстоку зневагу. Очевидно, Юхим збагнув, що доля дає йому ще один шанс, і вміло ним скористався.
Так, серед нас є багато скептиків, які вважають, що люди не змінюються. Але якби я не бачив все це на власні очі, то теж, можливо б, не повірив в цю історію.
Приїхавши на літні канікули до села, я побачив Юхима у його досить впорядкованому на той час дворі. Він сидів на веранді і курив. Біля його ніг спав рудий пес.
- Доброго дня! - привітався я.
- Привіт, Сашка! – кивнув він і я подумав, що раніше він здоровався зі мною надто рідко. – Як навчання?
- Не скаржуся.
- Це добре. А ми от засмагаємо на сонці.
- З вашим «поганим псом»? – запитав я і відразу збагнув, що це запитання було вкрай недоречним.
- Ну який же він поганий? – погладивши собаку по голові, усміхнувся дід Юхим. – Він у мене найкращий у світі.
Його усмішці не можна було не повірити. Мені відразу стало ясно, що тепер вони найкращі друзі. Назавжди.
