Одного дня я став свідком події:
Посеред дороги, на зебрі, що найкраще сполучає медичну академію, і католицький університет, впав чоловік, років 25-30. З тайстри (стиль а-ля вуйцьо) висипався з десяток простих загострених олівців, і пачка чисто-білосніжного паперу формату А-4. було ще трохи крові, що різко контрастувала з білосніжністю паперу, і взагалі видавалась на цій картині зайва.
-Ой Боженьку – завивала баба Люся (продавець сємучек, колись коли був меншим, ходили легенди про спосіб, в який вона їх солила)- от так просто йшов дітвак, і посеред зєбри як впав, от так ні з сього ні з того, тіки було чути, як голова хруснула.
На хвильку зупинився подивитись, що за скупчення народу, і не зміг відірвати погляд від обличчя незнайомця. І от вже третій раз вислуховую ту саму історію.
Кинулася в очі ще одна деталь: безіменний палець був у нього розпухлий, і каблучка глибоко в’їлась в тіло. Напевно хтось хотів зняти, так щось подумалось.
А ще він усміхався, так просто лежав і усміхався. Кому?
