Зранку вона пробуджувалась. Дивилась на годинник і усвідомлювала, що вже майже полудень. Ну і хай. Зате поспала. Зате їй приснились незрозумілі і позбавлені сенсу сни(хоча не всі були такими, але вона боялась їх переповідати),а ще всі сновидіння були кольоровими….Вона любила(бо причини завжди були, про них нагадували). Хотіла закричати, щоб всі знали, як сильно вона любить. Але немає нічого ідеального у світі, навіть у тих самих снах, яких вона так чекала, хоч і не розуміла їх істинної причини….
День минав …. Напевно, лише книжки рятували її від надоїдливих думок. Вона живе історіями з романів. Принаймі останніми днями, а може й місяцями. Така вже є і не змінити….
Кожного вечора, натягаючи навушники і слухаючи голос, вона говорила, що це нічого особливого, просто пустка. І з кожним днем щось важливе зникало, хтось, хто додавав сенсу в житті….Так, це несправедливо, але так трапляється.
Вона не хотіла закривати очі,бо знала, що буде завтра….А завтра вона ніколи не зустріне, як і кожна людина. Вона старалась жити теперішнім вчора, теперішнім сьогодні. В майбутньому не була впевненою, тому залишались лиш певні бажання. Напевно, такі як у кожного….Сьогодні було таким, як вчора. Тому вона жила минулим, плекаючи безпідставні надії на майбутнє…. Воно було поруч. Вчорашнє під прикриттям завтрашнього….
