- Ти думаєш про смерть?...Знаєш, я часто….
- Ну так, нам ж її не оминути. А точніше, це вона про нас не забуде.
- Все якось надто банально:народжуємось, не встигли спохватитись,а вже прощатись слід.
- ….
- Я питаю себе:для чого мені записувати чиїсь повчальні слова, шукати щастя, щось старатись змінити чи створити….Мене ж завтра може не стати.
- Ти ….
- Я не знаю, хто я. На жаль….
- А я тебе знаю. Такої іншої людини нема.
- Такої розгубленої?
- Радше, такої не своєрідної….
- Чому нам судилось зустрітись? Щоб я згадала тебе, коли помиратиму?
- Можливо….
- Ти – людина, яка принесла радість в моє пасмурне життя і я люблю тебе.
- Може, варто жити для того, щоб відчувати радість….
- Так, я не сперечаюсь….
- Але радість не можлива беж печалі. А щастя – без болю.
- Любити до болю….
- Саме так.
- А це не протизаконно?
- Неправильно – відмовлятись від щастя і тікати від болю. Вони так чи інакше знайдуть твою душу….
- Невже ти віриш у душу?
- Я ж душа….
- Я померла?
- Ні, у тобі ще є сили жити.
- Мені ж здається, що ти людина, яку я люблю….
- Бо ця людина живе у мені, у твоїй душі.
- Коли мені боляче….це ти плачеш?
- Ти ж ніколи не плакала!
- Але твій крик я чую виразно.
- Вина чи причина не повністю у тобі.
- Це ж я усе створюю….
- Усе творить небо.
- І я не можу нічого змінити?!
- Ти можеш йому допомагати.
- Я спробую. Заради тебе….
- Вони люблять тебе.
- Хто???
- Ті, хто в мені живуть.
- Я занадто довіряю їм….
- Для любові немає меж.
- ….
- Не відпускай мене….
- Допоки так не вирішить небо.
- Я буду тобі допомагати. Повір у….
………………….
- Прокидайся,вже новий день! Сонце сьогодні так ясно світить.
- А, що з небом?..
