Відколи Марко Богай став членом комуністичної партії, то так змінився, що односельчани не впізнавали його. «Де той Марко, що в крилосі апостола читав?» - дивувалися християни. «Де той Марко, що заходив до корчмини й такі жарти тесав, що всі за животи трималися?» - дивувалися чаркопії.
- Марку, Марку, чому ти осиротив мою корчмину? - бідкався Василь Красненький, корчма якого наче посмутніла, відколи Марко не заходив.
А Марко - ні до церкви, ані до корчми. Ні Богові, ні чортові хосни з нього немає. Тільки на засідання та до бібліотеки - Маркса читати.
- Бійся Бога, чоловіче! Йди до церкви та молися Богу! - нагадувала Маркові жінка.
- Релігія - опіум для народу! Досить ходив в темряві, настав час і я прозрів - світло комунізму освітило мою душу! - гордо відповідав Марко.
- Слава Ісусу Христу! - вклонялися Маркові християни.
- Слава комуністичній партії! - відрізував у відповідь Марко.
Християни спочатку мовчки хрестилися, а потім й обминати почали його.
Коли вже й Маркова жінка звикла до його примх, почалася інша біда - народила сина на самий день Святого Михайла й хотіла охрестити сина Михайликом.
- Ніякого Михайла мені не треба! - крикнув Марко.
- А як його назвати, коли він народився в день Святого Михайла?
- Назвемо його Дежом!*
- Що з тобою, чоловіче? Такого святого немає навіть у церкві! - здивувалася жінка.
- Яке мені діло до твоїх святих? Я назву його комуністичним іменем! Так само, як товариша Дежа.
- Чому ти не назвеш його Георгієм, або Георгіу? Деж - то прізвище товариша, а не ім'я, - пояснив Маркові нотаріус, коли виписував малому метрику.
- Сьогодні повен світ Георгіїв. Я хочу, щоб його звали Дежом! - вдарив кулаком об стіл Марко.
Перед таким сильним аргументом нотаріус замовк і виписав метрику.
Та біда на цьому не закінчилася. Через півтора року Маркова жінка знову народила сина.
- Браво, товаришко Василино! Ще троє - й партія нагородить тебе орденом «Матері-героїні», - радів Марко.
- Не називай мене товаришкою, і не треба мені ніяких орденів, ані більше дітей! - сердито відповіла Василина.
- Що ти, що ти? - підскочив Марко. - Щоб будувати комунізм, нам треба молодих рук! Діти - це
світла надія комунізму.
- Назвемо його Петриком або Павликом, бо ще тиждень, і настане день Святих Петра та Павла! - несміливо промовила Василина, перервавши Маркову проповідь про майбутнє комунізму.
- Не треба мені ніякого Петра й ніякого Павла!
- А як тоді назвемо його?..
- Дежом! - грізно відповів Марко.
- Та ти вже назвав Михайлика Дежом!
- Не смій його Михайликом називати! - крикнув Марко. - Він - Деж, і цей теж Дежом буде!
- Ой, бідні мої діточки... навіщо я вас на світ породила?.. Аби вас якимось там Дежом звали?
- почала голосити Василина.
На цей раз нотаріус нічого не сказав, тільки посміхнувся й записав хлопця - Деж. Та коли через наступні півтора року Марко пішов оформляти метрику на третього сина й сказав, що теж Дежом хоче його назвати, нотаріус розсердився:
- Ти, чоловіче, здурів? Та в тебе вже два Дежи!.. Навіщо тобі й третього?
- Деж - це комуністичне ім'я, а інше мені не приходить в голову, - знизав Марко плечима.
Нотаріус почухав потилицю, подумав трохи й простягнув Маркові газету:
- Ось, читай, там повно комуністичних імен, вибирай собі будь-яке, окрім Дежа.
Марко, котрий довго й уважно читав газету, враз скрикнув, аж нотаріус підстрибнув на стільці від несподіванки.
- Знайшов! - радів Марко.
- Яке ім'я ти знайшов? Кажи, - приготувався записувати нотаріус.
- Бангладеж!** - гордо відповів Марко.
* Деж - лідер Комуністичної Румунської Партії
** Бангладеж – Багнгладеш
