| © Михайло Гафія Трайста, 02-08-2010
|
«Ні, смерть вже не то, що колись... – зітхнув з досадою старий Григорій. – І не говоріть мені пустих небилиць! Хіба оцей ціркуш, що тепер витворяють, то похорон, та де?.. Ось, минулого тижня відійшов собі на той світ Грицько Костишин, господар на все село, царство йому небесне! Лежить собі байдужий на столі, а рідня кидається то сюди, то туди, така метушня, нібито їм хтось хату підпалив – всі побігли до Сиготу! Дочки одяг купувати, сини труну та хреста, стара всяку всячину для комашні, а Грицько собі лежить самісінький на столі, як пророк Мойсей в Аравійській пустелі. Ну і накупували! Зодягли бідного Грицька, як директора з Бичкова, в нейлонову сорочку, чорний анцуґ, шию підперезали якоюсь ганчіркою, взули в картонові топанки, якби то, недайбоже, Грицько зиркнув оком в дзеркало, то намагався б сам собі руку поцілувати, думаючи, що якийсь пан перед ним. А копиршув... та хіба то копиршув?... Дайте мені спокій, – одне барахло! Пусті ошурки, після двох зим ні сліду з нього. А хрест залізний з цівки, щоб вив, як вовча, коли вітер завіє. А їм що до того? Лиш би позбутися мерця з хати. Накрили його нейлоновим фіранком, гепнули на машину, як на показ, і туда тобі, Грицю, дорога! Еге, колись то люди шанували смерть! Приготовлялись до неї, як до весілля. Ось в мене, слава Богу! І бав’янка, і сардак, і гачі, і верета вишивана... Все нове-новісеньке лежить в скрини, як поставила моя Василина, так і стоїть, Господи прийми її душу в Твоє царство! А постоли... з свинячої шкури, ще Іван Кушнір зморщив, хай буде йому земля пухом! Про копиршу й не говоріть! З дубових дощок, так приємно, що не належав би ся в нім. Ще Василь Тончі змайстрував, вічний йому упокій! «Такий, – каже, – вам, Григорію копиршу змайструю, що і через сто років будете мені дякувати». І хреста дубового витесав. Чистий спокій, помирай собі хоч зараз і нікому не треба шибатися, щоб похоронити. Тілько щоб не на машині, а волами. Возом, та я вже це їм наказав, вони знають, бо інакше я б їх з того світу... Якби, не дай Господи, мене хоронили ось так, як Грицька... То до біса б мені такого похорону! Я б рукою махнув на смерть! Але в мене слава Богу... ».
|
|
|
не сподобалось сподобалось дуже сподобалось |
|
