Маленький хлопчик задивлявся на великих чорних воронів і аж шалів од бажання злетіти з ними, коли вони, каркнувши розправляли крила і cпираючись ними о повітря, злітали. Він дивився на свої руки - вони теж могли складатися і розправлятися як крила. Одного разу він наважився - став на пагорбі, склав руки і, дочекавшись коли ворони розгорнули крила, каркнули і злетіли, й собі різко розправив руки, гучно сказав, підбадьоруючи себе, «і Кар» й стрибнув з пагорбу. Злетіти не злетів, але маленьку мить хлопчик таки був у повітрі і відчув насолоду. З того часу щодня він виходив на пагорб, казав, підбадьоруючи себе, ”І”, а потім голосніше – “Кар” і літав. Люди це бачили і посміхалися вигадці маленького хлопчика, та з того часу стали його прозивати Ікар. Хлопчик виріс і таки змайстрував крила. Злетів до самого Сонця – вище ніж його давні крилаті друзі Ворони.
