Занесла доля одного нашого розумника аж у Японію. А сталося це з його власної волі, бо був начитаним мрійником і дуже хотів побачити країну, в якій сходить сонце. Тож попросив він у батьків благословення на мандри, взяв у хустинку дрібку рідної землі, вклонився на чотири сторони світу і подався у нелегку й незнану дорогу. Шлях був довгий, багато чого він побачив і багато чому навчився, а коли дістався Японії – тільки й було у нього скарбу, що одіж на ньому – вибілені дощами й вітрами материна вишиванка, полотняні штани та свитина, що на холод йому була. Сподобалася йому країна, її привітні люди, які завжди, за любих обставин були спокійними, лагідними. Захотілося йому побути серед них якийсь час, повчитися. А що мав розумну голову і багато чого вмів робити своїми руками, то пішов працювати на завод, де робили машини. Японської не знав, хіба що окремі найуживаніші слова, тож у побуті старанно вимовляв ці слова, вчив нові та сам сміявся з того, як вимовляв такі несхожі на українські слова. А тому на роботі переважно тільки жести поки що і були мовою його спілкування. З нього виявився добрий механік, і вже за деякий час почав удосконалювати спочатку всілякі технічні дрібнички, а потім і сам механізм машин, їх форму. Хазяїн фірми поважав хлопця за працьовитість, кмітливість, тож одного разу намалював на папері тільки чотири колеса і віддав його хлопцеві – мовляв, бери й роби все інше далі сам. Хлопець, нагадаю, був не просто кмітливий і відповідальний,- був він ще великим мрійником. Ніхто того не знав, що він уже здавна вимріював свою модель машини, хіба що хазяїн міг здогадуватися... І закипіла робота – вдумливо, без поспіху. Мало-помалу, та й дійшло вже і до збирання моделі. Помічники все робили за його командою, а він, ще так мало знаючи мову, для певності просто вказував пальцем на потрібний елемент і відповідно казав лише – “той”, а на потрібну деталь казав “ота”. І так цілий день –“Той” – “Ота”, “Той” – “Ота”, “Той” – “Ота”, а коли зібрали модель, його першу машину, й засяяла вона вся одразу своїми несподіваними формами, робітники-японці, показуючи на машину, схвально посміхалися і згадували: той-ота, той-ота, а виходило – тойота. Тут і хазяїн прийшов, почув те радісне і бадьоре слово “тойота” і сподобалось воно йому, а що зберігало воно в собі ще й історію створення цієї моделі, то і машині надав ім’я – “Тойота”, а нашого парубка зробив своїм першим помічником.
Тойота - за звуком абсолютно японське слово і на чистісіньку правду схожа ця оповідка.
