Коли я грала в ролі куртизанки, мені було погано. Погано і холодно. Спочатку – цікаво, тоді – приємно, потім – класно, після чого – кайфно. Але тоді я звикла, бо зненавиділа секс в усіх його бісових і тваринячих проявах. Часто буває так, коли звикаєш. Набридло. Навіть імітувати не виходило. Давно забула, що таке оргазм. І заснула. Померла. Бо народилася знову.
В цьому житті я далеко не лоретка, а пророк. Не „тьолка”, як мене величали клієнти за триста баксів, а чоловік. Пророком бути гарно: ніхто тобі не вірить і не показують по телику. Як згадаю, як на мене дрочили – мене ж по телику після десятої показували. Мастурбували всі, кому не лінь, окрім імпотентів і педиків. Хоча гріх називати педиків педиками – каюсь. Пророком бути гарно: ти в тіні, тебе ніхто не помічає... до тих пір, доки не справджуються твої пророцтва. З іншого боку телевізійних повій не лупцюють камінням. Не смійтеся, бо я знаю, що це таке: раніше вже народжувався, бо мене звали Ісусом. Сьогодні я пророк, бо маю інше ім’я. І не важливо, яке. Важливо те, що знаю, чому я тут і всі ми тут. Я обрав собі роль іще у Небі. Чи дотримаюсь її – ось де лежала загадка. І лежить. Поки що. В день смерті моєї дізнаєтесь. Я бачу його, але вам не скажу. Нічого більше не скажу. Тому що.
Взяв у руки телефон. І набрав. До бісової матері. Мені пофіг, який у неї номер.
- Мені треба Любов...
- А є-йо нєту!
- А Віра, Надія?..
- Они здесь больше нє живут!
- А де вони?
- Пєрєехали!
- Куди?
- В морг!
- Їх переїхала машина?
- Большая!
Та ну її нафіг, цю бісову матір. І вирішив написати пророцтво – хоча б один абзац. І написав. Він увійде до Книги Мудрості, бо лиха вість рознесеться. Вітер. Чуєте?
У диска день народження. Він запросив до себе в гості інші диски. І вони пили каву. З цукром і без ложок. Вони лежали під. Голі й босі – як прийдеться. Дехто сопів догори дригом, а дехто зовсім не сопів. Скоро принесли цукор – і їх знудило. На інші диски,- що без цукру. Коли почали сюсюкати ізюм, все зникло. Бо ніколи нічого не було. Але те, що з’явилося, було схоже на осінь.
