Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46395
Рецензій: 90556

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Оповідання

Арнольд

© Зоряна Биндас, 20-07-2010
Оля знала, що батьки суворо наказували не йти до кар’єру. Вона добре пам’ятала, як сусідський Андрійко разом з хлопцями пішов бавитись туди у війну. Вони тоді кілька годин бігали, казились, „вбивали”.. Батьки тоді гуртом зібрались шукати дітей, думали, що ті у лісі. А тим часом Андрійко так втікав від ворога, що не спам’ятався,  як впав з піщаного обриву. Хлопчик тоді зламав ногу і моментально втратив свідомість, діти кинулись йому на допомогу, намагались привести його до тями, але в хлопця був больовий шок. Перелом виявився відкритий, нога страшно боліла, хлопчина цього просто не міг витримати. Дітлахи гуртом понесли хлопчика в село. Тоді усім добре дісталось, сам ж Андрійко пів року не ходив до школи. Від того часу всі батьки наказували дітям не ходити до піску.
Оля це добре знала, але зараз вона мусила піти шукати Арнольда.
Арнольд не був Оленим псом, але став їй другом. Якось сусіди продали хату і виїхали, а пса лишили, бо в місті в квартирі не було де його тримати. Пес тоді дуже сумував, ходив по людях, ті його підгодовували. Через якийсь час в’їхали нові власники будинку, але пса не захотіли. Арнольд лишився сам. Він цілу зиму то тинявся по подвір’ях, то просто лежав собі посеред дороги на снігу, добре, що машини тут рідко їздили. Він був прибився то до Кордубів, то до Корендіїв, але ніде довго не затримувався, чи то боявся звикнути до нових господарів, чи то його проганяли...
Як тільки блиснуло сонечко, на вулиці почали з’являтись діти: і школярі, і малюки.. Вони бавились в сніжки мокрим снігом, який топився, здавалось, просто на очах, набирали води в чоботи, качались в мокрому місиві, сміялись, бігали, кричали. Арнольд спочатку з цікавістю спостерігав за дітьми, а потім почав бавитись з ними. З кожним днем весняне тепло ставало все більш концентроване, по мірі того як тепліло, проходив сум собаки. Він вже бавився з дітьми в лапанки, бігав за м’ячем, коли ті бавились у футбол, він облизував руки і обличчя,  радо з’їдав все те, що залишалось від їжі, яку мами зранку давали до школи на перекус. Він дуже любив дітей, вони повністю повернули тварину до життя, Арнольд сам поводився, як дитина, але, одночасно, був дуже мудрим і турботливим. Пес проводив до школи компанії дітлахів, а потім „забирав” їх після навчання. Собаку знали не тільки жителі вулиці, а, здавалось, всі у селі. Вже по обіді до нього виходили вчителі, зі шкільної їдальні куховарки приносили щось смачненьке, а трудовик виходив на перервах покурити і ділися з псом переживаннями через свою сварливу жінку. Арнольд був хорошим слухачем, ніколи і нікого не перебивав.
Коли люди приїжджали після першої зміни автобусом і виходили на зупинці в центрі села, вони бачили, як біля шкільних дверей лежить пес, вони знали, що то вже Арнольд чекає на дітей. Батьки навіть інколи злились на собаку, бо він відволікав дітей від навчання. Бувало, що прийде до когось додому, шкрябає в двері. Батьки вже кликали: „Йди, там до тебе колєга прийшов”. Так Арнольд кликав дітей бавитись.
Оля також любила того пса, дуже хотіла його взяти собі. Він приходив до дівчинки дуже часто, був з нею на городі, коли вона полола грядки, ходив гуляти, він слухав, як дівчинка співала, їв все, що б вона йому не давала, навіть коли щойно поїв і був ситий, то наминав булочки, які пекла Олена мама, щоб не образити дівчинку. Оля проводила з псом багато часу, але розуміла, що таких друзів, як вона, в Арнольда чимало.
Якогось весняного дня пес прийшов за нею до школи. Олі було по дорозі з троюрідною сестрою, Ірою. Вона жила біля центральної дороги. Дівчата йшли до медпункту разом, їх супроводжував пес, а потім їхні шляхи мали розійтись. На повороті вони попрощались і пішли далі, а пес лишився на місці, він не знав, кого йому проводити далі, а кого залишити. Дівчата обоє його почали кликати, він на мить завагався. А потім побіг до Олі, звівся на задні лапи,  облизав писок. Іра усміхнулась, розвела руками і пішла додому, а Оля знала, що тепер в них з тим псом – щось особливе. Дівчинка знала, що пес до неї ставиться не так, як до решти, а коли її питали хто її кращий друг, вона не вагаючись казала „Арнольд”.
Вони з Арнольдом дружили вже рік, весь цей час вона дуже хотіла взяти собаку до себе, але батьки дуже протестували, бо на господарці вже було дві своїх собаки, кішка з кошенятами, кролі, кури, дві кози і свиня. Мама казала, що ще одну морду вона не прогодує. Дівчинка дуже просила взяти пса, особливо після того, як Василь Лопушняків сказав, що Арнольд поїв його кролів. Чоловік не був впевнений, але казав, що той пес не має дому, його ніхто не годує, тому він цілком міг поживитись його кролями, а ще Василь говорив, що Арнольд день напередодні крутився поблизу. Він переконував, що собаку треба застрелити, бо колись він знову нашкодить. Ромчик Пастухів розказав то Олі, йому про це розповів батько. Дівчинка дуже переживала за пса, вона хотіла його якось захистити. Оля знала, що Арнольда не вдасться посадити на прив’язі, він звик до свободи. Гуляв собі по людях, як вітер по полі, але хотіла, щоб він був у безпеці.
Того дня вони, як часто влітку, гуляли. Пішли в гай за село, дівчина читала собі, сидячи у траві, а пес бавився з якимось хвостатим другом, коли вони побігли до пісків, то дівчина подумала, що Арнольд зараз вернеться. Але його не було вже годину і Оля почала хвилюватись. Вона добре пам’ятала про заборону батьків, але не могла залишити друга у можливій біді. Дівчина пішла вузенькою стежкою у безлюдне місце, вона кликала собаку, але не бачила його. Оля пильно вдивлялась у далечінь, кликала, дивилась за свіжими слідами, розглядала кар’єр, чи, бува, не було свіжих обвалів. Може, не дай Бог, Арнольда засипало. Вона наближалась до краю, де періодично свіжі брили матеріалу відламувались і падали вниз. Дівчина хотіла добре подивитись у долину. Оля кликала Арнольда, заглядала, кликала, а потім побачила, як пес стрімголов мчиться їй назустріч із гаю, вона дуже зраділа, аж підстрибнула, а потім кинулась йому назустріч вздовж кар’єрного обриву. Вона навіть не спам’яталась, як пісок посипався вниз, брила, на якій вона стояла, гарно і легко ковзнула додолу. Пісок, наче вода, поглинув дівчину так, що не було видно навіть обрисів людини.
Пес мчав щодуху, він оббіг край обриву, помчав вниз, де щойно посипався пісок. Він почав гавкати, кликати дівчинку, тимчасом риючи пісок. Він працював так, ніби в нього був мотор, нестомно рив завал, коли лапи починали боліти, пісок сунув мордою. Геть стомлений він дістався до краю в’язаної коричневої сукеночки. Арнольд заходився ще жвавіше працювати, але пісок відгортав вже дуже обережно, втім, швидко. Пес відгріб Олю, а тоді ткнув носом в личко. Дівчинка була без пам’яті. Пес вхопився зубами з край сукеночки і потягнув дівчинку. Він навіть не відчував втоми після відгрібання завалів, просто тяг Олю подалі від небезпеки. Арнольд залишив дівчину в гайку на траві, ще раз спробував привести її до тями, лизнув, але не дочекався реакції, побіг у село. Пес прибіг до Олених батьків, почав шкребти у двері. Вийшла мама дівчинки.
– Арнольд, Олі нема, вона десь на вулиці, – пояснювала вона псові.
Але тварина поводилась дивно. Пес тупцював, крутився на місці, а потім кидався бігти. Але мама Олі стояла на місці із здивованим обличчям. Він то біг, то вертався назад, ніби кликав жінку за собою. Материнський інстинкт, чи просто дивний вигляд пса, щось примусило жінку скрикнути „біда”, вона побігла за собакою, а за ними помчав Олі батько, який нічого не розумів, просто побачив, як його жінка просто у хатніх капцях біжить за Арнольдом. Чоловік кликав жінку, вона кричала за псом. Отак вони мчали за село. Пес привів Олених батьків до дівчинки.
Перелякані тато і мама спочатку не розуміли що сталось, вони просто намагались розбудити дівчинку, яка, здавалось, заснула. Та дівча не приходило до тями, мати почала плакати, батько взяв Олю на руки і поніс у село, а його дружина побігла викликати швидку.
Поки вони намагались привести отямити свою дочку, то не усвідомлюючи причини непритомності дівчинки, репетували на пса, який ні на крок не відходив від сім’ї. Мама Олі думала, що це Арнольд щось їй зробив, вона намагалась розбудити дочку, потім спересердя копала пса, який терпляче витримував стусани, опустивши очі. Він почував себе винним, це ж через нього Оля опинилась у пастці кар’єру, вона шукала собаку.
Коли приїхала швидка і Олю забрали, то пес якось підсвідомо зрозумів, що дівчинку можуть врятувати, вона жива. Він біг за машиною швидкої допомоги поки не втомився, а потім волочачи ноги, повернувся до Оленого подвір’я. На вулиці саме зібрались люди та обговорювали те, що сталось. Ніхто не знав що потягнуло дівчинку до кар’єру, ніхто не міг прогнозувати, що буде з її життям і здоров’ям, лікарі навіть не дали надії на те, що вона житиме. Дівчинка до приїзду швидкої так і не опритомніла, батьки поїхали з нею в лікарню. Арнольд лежав біля брами Оленого будинку, передні лапи він витяг вперед, голову поклав на них і спостерігав за людьми на вулиці. Діти стояли поміж дорослими, хтось обхопив маму за ноги, хтось тримав тата за руку, хтось просто сидів на пеньку, який був у рові. Ніхто не біг гратись з Арнольдом, ніхто не кликав його до себе. Пес чекав на свою подругу, яка потрапила в халепу. Він був дуже втомлений, але не міг спати, він боровся зі сном, щоб не пропустити той момент, коли привезуть дівчинку.
Арнольд прокинувся серед ночі, приїхала якась машина, але Оля з неї не вийшла, лише її батько, який, опустивши голову, поплентався до хати. Матері також не було.
Вранці, коли люди йшли на роботу, а діти до школи, хто – відробляти практику, хто – вже по книжки. Пес не пішов з ними. Він нікого і нікуди не проводив, Арнольд мав чекати свою господиню.  Псу давали їсти, він відмовлявся навіть від ласощів. Він не їх Андрійкового хліба з паштетом, Іриних пиріжків з бараболями, не торкнувся навіть яєць, які йому виносила Марина Олійникова.
Минуло три дні, Олені батьки їздили в місто, приїздили, знову їхали, а Олі все не було. Аж на четвертий день хресний тато дівчини привіз її з батьками і з великими сумками. Дівчинка трохи змарніла, виходити з машини їй помагала мама, тато ніс сумки. Як тільки Оля побачила пса, то рум’янець одразу з’явився на її обличчі, вона кинулась до нього. Якби вона була собакою, то облизала б його морду, а так – вона просто обійняла його і потім довго чухала за вухом.
В Арнольда то була найщасливіша мить в житті, він розумів, що з Олею все добре, вона поправиться, набереться сил, а потім вони знов разом ходитимуть до школи, качатимуться в траві, будуть їсти пиріжки, які пекла мама дівчинки,  але вже ніколи не підуть до кар’єру. Оля, втім, була ще дуже слабкою, сиділа переважно в хаті, а виходила до Арнольда ненадовго. Вона розказала батькам, як усе було, радісно переповідала, як пес врятував їй життя, бо хто ж її витяг із завалів піску? Але батьки радості Олі не поділяли, вони вважали, що сталось лихо через пса, говорили страшні для дівчинки речі, що його треба вивезти, віддати комусь, бо він ще більшої школи якось наробить.
Якось дівчинка вийшла на вулицю вже вдруге за день, але Арнольда під хвірткою не було. Вона подумала, що пес нарешті перестав нею перейматись і пішов бавитись з дітьми. Завтра дівчинка також приєднається до гурту, лікар сказав, що Оля вже здорова, тому мама дозволила вийти до друзів ввечері н годинку.
Зранку Арнольда також не було, не прийшов він і на обід. Оля почала навіть ображатись, побачив, що дівчина здорова, і от так «зрадив» з іншими дітьми. Ну нічого, вона йому дасть прочухана ввечері. Коли мама прийшла з роботи і всі повечеряли, Оля пішла бавитись. Вона бігла на вулицю як на крилах, давно не бачила друзів. Дітлахи одразу обступили її тісним колом, а потім почали  розпитувати про кар’єр, про лікарню, як їй давали уколи.. Дівчинка розповідала, поглядом шукаючи Арнольда. Пса не було.
Коли питання сусідських дітей закінчились, то Оля запитала про Арнольда. Виявилось, що вже другий день його ніхто не бачив. То було дуже дивно, не схоже на нього. Він постійно був на видноті, завжди ввечері приходив до дітей, вдень – лежав під Оленою хвірткою. А зараз його не було.
Оля не на жарт розхвилювалась, вона подумала, що, можливо, Арнольд подружився з кимось іншим, зараз він в селі, але з іншими дітьми. Або, може, за ним приїхали колишні господарі, або він захворів і зараз десь лежить і нема кому йому допомогти. В ту ніч Оля заснула аж під ранок, а на наступний день вирішила йти пошукати пса.
Та шукати не довелось. Як тільки вона прокинулась, до неї прийшов сусід Олько. Хлопчина розказав, що Арнольда разом з Германом два дні тому повісили. Василь Лопушняків сказав, що пси поїли його кролів і він не буде вічно отримувати такі збитки. Він хотів, щоб сусід Бодьо застрілив того, хто поїв його кролів, оскільки він точно не був певен, чи то Арнольд зробив, чи то пес Ступчаків, Герман, який бігав постійно не прив’язаний, то запропонував застрілити обох, пообіцяв, що дасть пару рублів на фляшку. Але Бодьо не захотів того зробити, бо казав, що не має чого пакостити Ступчакам, не хоче з ними ворогувати, тим більше, що ті йому весь час сливки давали, а Арнольда діти любили.
Василь Лопушняків вирішив, що справиться сам, він купив на базарі свіжих телячих костомах, як побачив, що пси бігають на вулиці, та ще й обидва, то вийшов і дам їм по кісточці, собаки з’їли, а потім побігли до Василя на подвір’я, по добавку. Здобич сама прийшла в руки, думав Василь. Коли Арнольд з Германом наминали кістки, то чоловік їм позакидав зашморги на шию. Пси подумали, що з ними бавляться, тому навіть не втікали. Василь, щоб не робити такої нечистої справи вдома і щоб не створювати галасу, городом повів псів до колії, в посадку. Там він попередньо все облаштував, на дикій яблуні зробив собачу шибеницю. Він закинув шнурки на гіляку і добре потягнув, пси пручались, гарчали і скавучали. В останні хвилини Арнольд зрозумів, що з ним не бавляться, що від’їзд його господарів, то не найгірше, що йому зробили люди. Собака не уявляв, що поганого він зробив, він не усвідомлював, що хтось може бути таким жорстоким, щоб вбити. Пес дуже любив людей, тому чекав подібного і від них. Арнольд подумав про Олю, він знав, що вона буде дуже плакати, коли дізнається, що з ним сталось. Арнольд дуже хотів, щоб дівчинці ніхто не розказав, хай вона краще його шукає і чекає, ніж оплакує.
Василь спершу стояв і дивився, як пси задихаються і харчать, а потім йому набридло, він пішов додому. Коли оглянувся, то побачив, що Герман вже висить нерухомо, а Арнольд смикається, мабуть, у нього передсмертні конвульсії, значить за хвилину здохне і він. На наступний ранок, коли Оля виглядала за Арнольдом, Василь Лопушняків знімав мертвих псів з  яблуньки.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 1

Рецензії на цей твір

Життєва замальовка

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Уляна Галич (Консуело), 25-07-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталя, 23-07-2010

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 23-07-2010

Білий Бім, Чорне Вухо.

На цю рецензію користувачі залишили 3 відгуків
© Залєвський Петро, 22-07-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.78440690040588 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …