Коли в мене запитають,чого радісно мені,
Чого радісно на серці, чого спів завжди дзвенить?
Відповім я без вагання - То ХРИСТОС живе в мені. ( христ. пісня )
Якщо б мене запитали, чи часто мене зраджували у житті, то я б, без вагання, відповіла
- Так, дуже часто. І причиною завжди була людська ЗАЗДРІСТЬ. Оця друга велика біда більшості людей. А перша - СТРАХ. Ту, першу, я мала довгі роки. А від другої - Господь мене уберіг. Я мала незносну, гордовиту натуру, але нікому ніколи не заздрила.
Що я робила, коли мене зраджували? Плакала від образи, звичайно, і злилась. А потім впадала в депресію, глибоку, або не дуже, в залежності від того, хто і як образив.
Якщо цю образу, наприклад, нанесла людина, яка була протягом 15 -ти років твоїм чоловіком, дивилась на тебе, як на ікону, дарувала оберемки троянд і найдорожчі парфуми.
А одного прекрасного дня, тобі сказано, що унього є ІНША, і що ти більше не потрібна.
Потрібен лише твій син, без якого ти і кілька годин не можеш прожити. А тебе ставлятьперед фактом, що вони усі виїжджають в іншу країнуна ПМЖ, а ти маєш їм віддати того, кого зберігала дев’ять місяців, з жахливим токсикозом, по усіх лікарнях Львова, і кого народжувала під наркозом,бо у тебе зір нікудишній, а після родів, невідомо, чи ти взагалі ще побачиш білий світ.Та це нікого уже не хвилює. Можна подумати, що ти одна на світі погано бачиш, і в тридцять років народжувала дитину. Теж мені - "Мати- героїня».
(Може тому, колись, по багатьох роках, сказала ту нерозумну фразу своїй мамі) Коли нас ображають, то ми також, на жаль, ображаємо, на взаєм, людей, які ні в чомуперед нами не винні. Звичайно, від такої зради ти западаєш в глибоченну депресію. Питання стоїть уже про те,чи ти виживеш, узагалі, чи тобі кінець.
Що може бути страшніше, ніж зрада чоловіка і рідного сина?
- Знаєш,мамо, я тебе дуже люблю, але я їду в Ізраїль з татом, - заявила одного дня моя
14-річна «доця», мій Миколка. Коли я, зі сльозами, сказала, що нікуди він не поїде,то мій хлопчик мені зі злістю відповів,що втече з дому,а зі мною не залишиться.
- Розумієш, я без тата не зможу, - сказав він.
- А без мене зможеш?
- Без тебе зможу, - відповів без краплинки жалю до мене.
Такого болю я не відчула навіть тоді, коли помер мій старший син Орест. Його наркотична залежність, протягом десяти років, не вселяла в мене оптимістичних сподівань. Завжди знала, якщо не покине цю отруту, то помре.
Коли б мене запитали, що зробила б я зараз, якщо б довелось пережити все заново?
Я б відповіла, що знову плакала б від болю і образи, але уже на себе, бо чесно визнала б перед Богом і собою, що пожала саме те, що посіяла. Коли сієш тернину і будяки, а очікуєш врожаю добрих плодів, то це - самообман.
Але саме т ак роблять більшість жінок. І саме так чинила я у своїй родині. У мене на все знаходився час, крім власного чоловіка і дітей. Скільки разів мій Віктор просив мене змінити менторське ставлення до усіх.
Він казав - Подивись, як мудро чинить твоя мама. А Федір Степанович, (так поважно він називав свого тестя), далеко не подарунок, хоча уже давно не заглядає в чарку.
Або просив мене - Давай заберемо Ореста від мами, нехай ростуть з Миколкою разом.
Ми, на той час із маленьким сином проживали у батьків мого чоловіка, у великій трьохкімнатній квартирі у Львові, а мої батьки і старший син Орест– у передмісті Львова.
- Буде нормальна сім’я, моя мама Ореста не образить, (це він про свекруху), а твоя "доця", ( це про Миколку) буде щасливою, що має братика. Просив мене
по- доброму, переконував. А коли втомлювався просити, то казав
- Роби, як знаєш. Ти ж у нас - наймудріша… По російськи це звучало так
- Ум, мама,- это ваша родовая черта , (мій чоловік мав прекрасне почуття гумору, на відміну від мене, і знаючи добре усіх моїх лемків, не забував мене, при нагоді, підколоти), а на російській мові розмовляв лише зі мною і нашим сином. А коли я його за це сварила,то казав, що це рідна мова його мами. Найприкріше те, що я вважала, що роблю усе правильно, дбаю про порядок в домі, щоб усе було наварено- напечено, а в іншому - мене не чіпайте, бо бачите, що на мені весь дім тримається, і ви б усі тут без мене пропали.
Комусь це знайоме? Гадаю - багатьом... І коли у Храмі в неділю я щиро возносила молитву і просила благословити мою родину, але так, щоб в усьому була моя воля, а не Божа, то Господь плакав від такої «ревної» християнки.
САМОПРАВЕДНІСТЬ - язва сучасного християнства. Від неї - міжконфесійні багаторічні чвари, обмови і плітки у християнських спільнотах. Вона, як ракові метастази поїдає Христову Церкву, про яку Спаситель сказав до апостола Петра, що ворота пекла її не подужають.* А Павло бажав щоб «так, як Церква кориться Христу, так і жінки своїм чоловікам у всьому. Чоловіки - любіть своїх жінок, як і Христос полюбив Церкву, і Себе видав за неї, щоб…була без плями і вади, свята і непорочна, омита водною купіллю Божого слова.**
НЕПОСЛУХ - свідоцтво про небажання підкорятись Богові і людям. Похідною непослуху є - ГОРДІСТЬ. До нині маю цю ваду. А якщо врахувати, що в моїх генах це закладено, то справи мої зовсім кепські. На поміч, як завжди,приходить свята Книга.
Я ті Приповісті Соломона перечитувала по незліченній кількості раз.
Десь, випадково, почула, що Приповісті добре читати по одній на кожен день, бо їх всього - тридцять одна. Як і всі лемки, я почала з кінця. І добре зробила.Бо там просто перлини Божої мудрості
« Хто знайде жінку чеснотну? Ціна її перел дорожча !
Серце чоловіка її впевнене в ній, не малий з неї прибуток.
Платить вона добром йому, а не злом всі дні життя свого.***
Незбагненна премудрість Божа, яка, запилена, лежить на книжковій полиці і просить:
- Відкрий Мене і прочитай. Ти знайдеш дорогу, «...бо Я - дорога, правда і життя. " ****
( Далі буде…)
Ольга Теодор
( липень 2010 р.)
Примітки:
* Євангеліє від Матея, 16 : 18
** Посл. ап. Павла до Ефесян, 5 : 24-27;
*** Прип. Соломона, 31: 10-12;
**** Єв. від Івана, 14: 6.
