Марі ненавидить націоналізм. І має на те причини. Вперше їй дісталось в 9 років. Вона вчилась в російсько-українській школі у першому класі з україномовним викладання. Марі зрештою не обирала її – так вже сталось, що ця школа була ближче додому, а далі водити ніхто б не зміг. Її побиту кинули в кущах аґрусу. Дівчатам було по дванадцять. Отак – дванадцять і вже така свідомість…
Марі жила з дідусем, бо батьки загинули у автокатастрофі, на білому новому жигулі з цілою купою манаття для перемишлянських базарів. Дідусь називав її радістю і готував макарони з сиром. На день народження він дарував їх новий портфель і трюфельні цукерки. У нього було хворе серце через війну і спогади – це за його словами. Ще він занадто багато курив і вночі кашлав так, що сусіди гримали по батареях. Якось він на дев’яте травня приніс вікторіанську ленту і Марі зав’язала її собі у волосся. Так її побили вдруге. На дворі був 1998 рік.
Марі любила садити вазонb, готувати дідові плов з чорносливом, читати Вольтера та Скотта, але найбільше Марі любила гратись у хлопчячі забавки. Якось –то їй дали пароль «комуністка» і так дівчинка була побита втретє.
Минала мода на агресію і націоналізм, багато з тих, хто вживали питомо українських слів знову повернулись до російсько. Затримувались зарплати і пенсії, проводились Червоні Рути, вечорами економили світло, матері помалу виїжджали за кордон, їхні чоловіки успішно спивались і згулювались. Країна рухалась до міленіуму…
В 2002 Марі вперше стала політично активною. Тобто до цього політика зачіпляла її тільки ліктями, колінами і гузицями, а тепер їй реально захотілось щось змінити. Мала покопирсалась у списках кандидатів, пообсервувала над питаннями демократії та демагогії і …вирішила покласти хрестик навпроти графи «Не підтримую жодного кандидата». Цим самим вона поклала хрест на масовому психозі під назвою Памаранчева революція. Одногрупники марили поїздками до Києва з необмеженими можливостями бути ближче до: мегаполісу, волі, натовпу і один до одного… Ну і звісна річ, подалі від зимової сесії. Більшість з них навіть не читали передвиборних програм, зате потім стали гордо називатись «свідомою молоддю». Марі чула про активістів 90-х. Учасники барикад вилізли із хрущовських вуликів і показали фак стабільним зарплатам, профсоюзним відпочинкам, рублю, докторській з говядини рівно як і з свинини, контрабандним сукням і джинсам(які згодом стали просто важкодоступним імпортом)… Багато чому одним словом вони середнього пальця тикнули. Може, і не всьому треба було, але ідея була високою. Їх хоча би гамселили час від часу і «паршивімі хахламі» обзивали. А ще вони голодували і говорили українською. Врешті вони на референдумі показали, що українці - маса лишень на яких 32 відсотка, а не на 87, як на разі… Тому теперішні реформатори – просто кістлява рибка з відрізаною головою, яка все ж таки марить водою. Оголосивши свою гарячу і не позбавлену змісту промову, Марі вийшла з-за кафедри аудиторії і сіла на своє місце. В цей вечір вона не пакувала речі на Київ, не співала під гітару в кімнаті юристів, не курила з дівчатами у туалеті. В цей вечір політика востаннє( як їй здавалось) дала їй стусана у сонячне сплетіння і її - «кляту маскальку» - залишили на підлозі так званої «Кімнати відпочинку» з корейським теликом, бумбоксом неелтедешного виробництва та розбитим носом.
До випускного зажив ніс, бумбокс змінили на ПК, телевізор забрала коменданта собі на кухню( для перегляду шмарклів типу «Ключовий момент» чи «Бідна Настя»), а друзі дружно визнали існуючого президента педерастом. Не зажила, можливо, її цементована гордість і палка нелюбов до дебатів. Отже 2007 рік. Марі вперше напивається до блювотиння і вперше кохається з викладачем філософії. Приємного мало, але людям є про шо поговорити.
Дідо дістав з шафки бару пожовклі листки. Там розмитими літерами друкарської машинки з численними кляксами замість букви О його батько записав усе, що пам’яті відбилось як війна. Що ці халявщики у босівських костюмах з русизмами чи західнодіаспорськими акцентами розуміють в житті, якщо не бачили війну ні в профіль, ні в анфас?! Для чого вони розмащують термінами з підручника історії колишнє по статистичних даних і обліку урочистих подій на 9 травня?! Чому два малолітніх довбика б’ють один одному по і без того нерозумній макітрі?! Що знаєте про Другу світову ви – покоління колекціонерів проштрикнути касок?! Напевне, дуже мало знаєте і дуже мало відчуваєте. Розглядайте краще її в творах Твардовського та Ремарка, на старих засмальцьованих фото, у листах кінця 44-го, в очах ветеранів та оунівців… Обидві сторони мали що сказати, але тут західна та радянська цензура вдало заклеїла ротики усім, хто вмів про це патякати без біжутерії та фарсу… Марі витерла рідкісні сльози і поцілувала діда в руку. Щоб там не мігрувало в корах головного мозку інтелектуалів, Вона знала нехай і мізер, але правди.
Якщо довго слухати дощ, то розумієш, що це насправді - геніальна перкусія. Ти просто сидиш на підвіконні з підібганими лапами і цмулиш свій шипшиновий. А там – кольорові парасольки і бульбашки на калюжах, там так мало тих, хто без потреби вештається містом, а ще там так мало пилюки, що від передозу озоном печуть ніздрі.
Марі перечікує дощ. Ні, вона переживає, що ніколи не побачить, як він закінчиться. Бо на годиннику вже північ, а він танцює твіст. Марі відправила всіх тих, хто сьогодні прийшли згадати її дідуся на річницю. На ній чорні джинси і майка без напису. Її волосся стиснене в тугий вузол, як і думки. Вона слухає дощ і знаходить сенс дожити до наступного понеділка, а краще до серпня…
Приблизно так телепалось її розхристане серце, коли їй вирізали апендикс. Відчуття болю теж доволі схоже. Десь там на сантиметрів десять нижче від пупа дядько в білому робить з неї бездітну. Їй навіть не довелося обирати між можливістю одного разу родити і вмерти та жити без нікого. Лікарі роблять як треба, а Бог - як вважає за потрібне. Крім останнього зрештою ніхто не позбавлений права на помилку. Останньому прав не треба. Він сам законодавча і виконавча влада… А через місяць вона загинула у теракті десь на три меридіани західніше України. Мабуть, вона шепотіла щось на кшталт «бісова політика» в останні секунди. Хоча швидше за все, тоді Марі ще не знала, що то були екстремісти. Вона ж не «надлюдина». Так казав Заратустра.
