Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2435
Творів: 43519
Рецензій: 84801

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Мініатюра

Записка

© Елен Тен , 17-07-2010

Вона поверталася до рідного села. Одного ранку їй раптом захотілося круто змінити своє життя. Діти  виросли і роз’їхались, чоловік давно помер. Все життя вона жила для інших, а тепер захотілося зробити щось для себе.  
Марію давно тягло в рідний край, але вона наважилась покинути гамірне місто лише тоді, як вийшла на пенсію. Стомлена життям душа шукала спокою серед цієї чудової природи.
І от тепер, блукаючи безмежними полями, Марія подумки перелистувала сторінки свого життя. Немає чого соромитися, але і немає нічого особливого, чим можна було б похвалитися. Все як у всіх: робота, родина. А чи була вона насправді щаслива? Скільки мрій кинуто на вітер?
Ще юною дівчиною вона мріяла про неземне кохання. Парадокс, але за все життя ніхто їй не сказав, що закоханий в неї. «Ти дуже гарна»,  «Ти мені подобаєшся», - говорили юнаки, але слова «кохаю» в їхніх зізнаннях ніколи не було. Навіть її покійний чоловік, з яким вона добре жила багато років, і той обмежувався тільки: «Ти чудова господиня», або «Мені з тобою дуже добре».
«Чому ж ти не кажеш, що кохаєш?» - думала Марія, але ніколи у нього цього не питала. «Мабуть, у нього таких стриманий характер», - переконувала вона себе, а їй так хотілося почути ці омріяні  слова.
«Ось що лізе на старості в голову, - усміхнулася Марія. – Мені вже пізно думати про кохання. Та й не у всіх же буває, як у кіно».
І тут вона пригадала пару стареньких, що жили на сусідній з ними вулиці. Вони прожили разом п’ятдесят років і досі ходили, тримаючись за руки. Всі дивувалися, як вони могли так надовго зберегти своє кохання, а Марія завжди хотіла, щоб у неї в житті все склалося так само.
Роздумуючи над минулим, вона  не загледілась, як опинилася біля великої старої верби, що росла на узліссі. Для Марії це було не просто дерево, а символ щасливої юності. Ще підлітками вони з друзями лишали один одному в її дуплі, ніби в поштовій скриньці,  записки. Це була велика таємниця, і коли всі, хто про неї знав, переїхали звідси, вона зникла разом з ними.
Марія з ніжністю торкається рукою дерева. «Що це?» - раптом здивована жінка дістає зі схованки скляну пробірку, в середині якої лежав  папірець, перев’язаний червоною стрічкою. Вони завжди так зберігали записки, щоб їх не знищило дощем. На пробірці був великий шар пилу, а папір був уже весь пожовклий, ніби пролежав там багато років.
«Марійка П.,  - читає вона там своє ім’я і замирає від несподіванки. – Я тебе кохаю. Ти для мене найкраща в світі, сенс мого життя. Я дуже хочу зустрічатися з тобою. Пробач, що пишу це в записці, бо у мене не вистачає сміливості сказати це тобі у вічі. Якщо у мене є шанс, то приходь завтра о півдні сюди. Це і буде твоя відповідь.
Василь К. »
Ще довго після цього Марія стояла на одному місці як заворожена, а думки шалено роїлися в її голові. «Невже ця записка так довго тут на мене чекала?»
Василь був її однолітком.  Гарний, хоча занадто мовчазний хлопець. Вони з ним завжди були друзями, але Марія і подумати не могла, що він був у неї закоханий. Після закінчення школи вона поїхала до міста вчитися, а він їй так нічого і не сказав. Вона чула, що Василь і досі живе тут у селі, працює на фермі,  і що він так і не одружився.
«Чи змінилося б моє життя , якби я тоді отримала цю записку?» - думала Марія, йдучи додому. – Може, я проґавила оте, справжнє щастя? Але, яка тепер різниця? Це вже минуле, яке не варто ворушити.»

- Я знайшла твою записку, - сказала Марія того вечора Василю, дивлячись в його  таке ж гарне, але тепер  прикрашене зморшками обличчя. – Шкода, що вже пізно.
- А чому ти думаєш, що вже пізно? – запитав він, весело всміхаючись.

Час минає, а Марія і досі живе в своєму селі. І вона вже давно не сама. Ризикнула, незважаючи на вік , почати нове життя,  і не програла. Тепер у неї все так, як у того  подружжя з сусідньої вулиці.
- Я кохаю тебе, Марійко! – говорить їй кілька разів на день Василь, уважно дивлячись у вічі.
- І я тебе, - з радістю відповідає вона , і ці слова звучать, як музика серця.  










  

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.2307460308075 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжки Ксенії Заставської: Жінка, що відкриває історію
У прозі Ксенії Заставської форма, що нагадує так званий «дамський роман», стає ключем до історичних …
Огляд “Жуйки” Марії Козиренко: Музика врятує світ
Якщо ви гадаєте, що антиутопія сучасної літератури за сюжетами переважно схожа між собою як шоколадні …
Огляд прози літ. угруповання “Свідки слова”: Шевченкові малята
На обкладинці антології зображений Тарас Григорович у плащі. Сидить за столом, на якому чашка кави, …
Огляд автобіографії засновника італійського фашизму Беніто Муссоліні
Перша половина ХХ століття було щедра на диктаторів та диктатури. Більшість з них, як от Ленін, Сталін, …