Вона сиділа одна. Вона звикла бути на самоті. Отак дивитися у вікно. Вже не чекати і не надіятись ні на що. Просто жити…
Бретель бюстгальтера сповзала. Вона мимоволі смикалася, зате почувалася впевненішою. Вона знала, сьогодні буде Її вечір. Очі сковзали по чоловічих обличчях. Темнота клубу та гучна музика не заважала потайки розглядати потенційних претендентів. Надто товстий, лискучий, маленький, бородатий, валайкуватий… Ось і Він. Коротка сукенка майнула в Його сторону. Так, настав час дій. Все тільки за планом: спокусливий погляд, зваблива усмішка, плавні рухи, доторки свого тіла… Чекати не довелося. Він вже через хвилин п’ять шепотів на вухо солодкі слова. Гра набирала обертів. Ніжні дотики, невимушені обійми, легкі поцілунки… Гул музики зливався з натовпом. Шампанське, рожевий коктейль, блакитний коктейль. Він пропонує вийти прогулятися. Так, залюбки. Нічні вулиці темного міста не дуже ваблять Її. Він продовжує ніжно притримувати Її за талію, шепоче на вухо… Вона відчуває тривогу. Темний провулок. Вона починає пручатися. Але вже пізно…
Так, пізно. Її обличчя змінюється посмішкою. Все сталося, як Вона хотіла. Все було продумано до дрібниць, бо щосуботи Її жде той самий клуб та новий претендент.
Вона відвела погляд від вікна та оглянула лікарняну палату. Ліки продовжували стояти на столику. Для чого вони? Від Цього ще ніхто не вилікувався. Після того, як Вона заразилася Цим на черговій вечірці, суботні вечори стали помстою за втрачене майбутнє. Втечі з лікарні не надто контролювалися і отже Вона могла знову та знову реалізовувати свій план. План помсти. Помсти за Все. Усім чоловікам за той біль, сльози, порвану спідницю, удари по обличчю. Потім була лікарня, страшний діагноз, сльози батьків, втрата друзів, пігулки, уколи, самота, вікно, самота… Так, це був Її план. Щосуботній план. Такий собі план-помста. Усмішка знову верталася на Її обличчя.
