Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2652
Творів: 49336
Рецензій: 93987

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Посвята МАМІ

Історія одного виселення ( ч. 3 - заключна )

© Ольга Теодор, 12-07-2010
                                                 Щасливий  всякий  чоловік,
                                                           що  боїться  Господа
                                                     і  дорогами  Його  ходить.

                                 Бо  живитимешся  працею  рук  твоїх;
                                    Будеш щасливий і  добре  тобі  буде.

                                                  ( Псалми Давида, 128 : 1-2 )

                  Отже, у  маминому  житті  мала  появитися  ще й я.
Ну, як  без  мене.   Мамина  і   татова  улюблениця.Найменша  і
найвередливіша  з- поміж чотирьох  дітей.
Мама  завжди  згадувала,  що  до  мого  народження, наш  тато
зовсім не  цікавився  дітьми. А  тут, і  на руках носить, і  заколисує
під  мелодію  « Сердце  красавицы склонно  к  измене…»
А  я  все  думала,  звідкіля  в  мене, простої  сільської дівчини,
така  тяга  до  класичної  музики.  
                Жили  мої  батьки  ще  дуже  бідно, але  вже  не  було  того
ниючого болю за  домом. Знали уже напевно,що  в рідні  гори не
повернуться ніколи, і  що  ця сторінка  життя  перегорнена назавжди.
Тим паче,  що  мій  брат Степан  народився  уже на Львівщині,йому
було п’ять  рочків. Та й  старші  Настя  і Роман  мали по  11 і 7  років
і  уже  ходили в школу. Надя  вчилась  дуже  гарно, була послушною
і дуже  роботящою  дівчинкою.  Від  п’яти  років  вона варила їсти  для
сім’ї, бо  мама працювала  день і  ніч, щоб ми вижили і  мали хоч  
найнеобхідніше. Роман  був,   на  відміну  від  Наді, дитиною з
характером,у цьому ми з ним дуже схожі, я вже не кажу про схожість
зовні. Усі  мамині  діти схожі на тата і обличчям, і характерами.
Мама  була терплячою і дуже  сильною духом жінкою.А тато,
через  алкоголь,  часто  бував неконтрольованим  і слабохарактерним.
Усі  проблеми  вирішував через 100 грам  і цигарку.
Ніколи  не  розуміла, як  у ньому  могли  поєднуватись такі  різні якості,
з одного  боку –  світлий розум, начитаність,педантизм  в усьому;
а з другого –  жорстокість, груба  поведінка і повна безвідповідальність  
перед  власною  родиною. Воістину, в кожному з  нас  живуть, часами,
дві  різні  людини.
Цілісність характеру  може  дати лише  Бог,Який  дає  щедро  і без докору
тим, хто  просить,- писав брат Господній, апостол Яків.                      
                 Отже, настав  довгоочікуваний березень  1953  року.
Нарешті не стало « батька  всіх  народів, рябого  тирана», як  його  називали, -
Йосипа Сталіна. Я народилася аж  через  півроку  після  його  смерті,але
знаю, що  це  був  пам’ятний день для  мільйонів українців, і не лише  українців.
Батькові цей  день  дуже  запам’ятався, бо сталася  одна кумедна пригода.
Він  нараховував  зарплатню в конторі  колгоспу і слухав гучномовець.
Передавали угорські  чардаші.Тато дуже  любив музику, особливо,класичну,
і  таку, що нагадувала йому рідну домівку.
Я  вже  розповідала  про  цигана  Петрика, який віртуозно виконував на скрипці
угорські  чардаші. Це  була  музика  татової  молодості, хоча  йому,  на  той  час,
було лише  тридцять  років. Тому гучномовець  працював  в  повний голос.
Раптом, у контору вбіг сильно  схвильований секретар райкому партії.
Тато, сміючись, розповідав :
                         - Ты  что,  мать  твою…, в стране траур, а ты музыку включил.  
                            На  белые  медведи  захотел ?!
Мій  батько  ніколи  не  симпатизував комуністам, але, в даному випадку,
просто  нічого не  знав про  цей  траур. Думаю, що  якби знав, то  не включив
би  гучномовець.  Не  був  самовбивцею. Тому  спокійно  відповів  партійному
лідеру, що перший раз чує  про цю  новину.
Словом, цей  партійний  секретар виявився  людиною  порядною  і  не  видав
тата. Хоча  батько  вважав, що якби  він  не  був переселенцем, то  не  зносити
б йому  голови.  Можливо,що  так, бо  йому  кілька  разів  сходило  з  рук таке,
яке  іншому  не подарували б.
Пригадую  ще  один схожий випадок,  про  який  тато  любив  розказувати.
Одного  разу  в  автобусі, татові  на  ногу  наступила огрядна російськомовна
пані.  Мого  няня  нічим  не  можна  було  так  вивести  з  себе, як  тим,що  хтось
посьмів  забруднити його, до  блиску  начищені,  імпортні  туфлі.Тим  більше,  
тією «хтось»  виявилась ще  й « сестра  зі  Сходу«.
                             -   Понаїхало  вас  ту,  же  чловеку  неє” де  стати.
І  ця пані,  хоча  й  не  розуміла  ні  бельмеса  по- лемківськи, але  по  татовому  
погляді  усе  зрозуміла.
                             -  А  если  бы  не  мы,  вы  бы  счас были  под немцами !
Ну,  тут  вже  мого  няня  прорвало  і  він  заговорив на  чистій  українській  мові:
                            -  Велика   різниця, що на  місце рудої Ельзи  -  прийшла рижа Ліза!
Не  знаю, -  казав  батько,  як  я не  загримів  тоді  під  фанфари.
Веселі  люди  -  ті  твої  лемки, -  чую інколи від  друзів.Справді,  веселі.
Від  такого  життя хіба лиш жартувати лишається.
                                Мій  батько  три  дні  не  знав,  що  я  народилась.
Пиячив з  друзями  дві  доби, потім, як «культурна  людина», поїхав у  Львівську
оперу,  на « Сивільського  цирульника «  У  Львові  його випадково  побачила
жінка з  нашого  села, голова Сільради, і сповістила про  цю  оказію.
                               -  Федір  Степанович, -  сказала  Єва, -  швидко  їдьте  додому,
у  вас  народилась  чудова  дівчинка, як  дві  краплі води, схожа  на  вас.  
Не  знаю,  як  моя  бідна  мама  витримувала  все  це. Жінки  уже  народжували
в  лікарні,  а  моя  -  усі четверо дітей  народила вдома. Цілий  день  копала
картоплю, зносила  всю  до пивниці, а  в дванадцятій годині  ночі народила мене.
                                   Надя  мала  11  років  і  вже  рахувалася  дорослою.
Тому  вона  повстала  категорично  проти  ще  однієї  дитини, яка  мала  знову
впасти  на  її  маленькі  руки. Бідна  моя сестричка.  Вона  такою  зашуганою  
залишилась і  донині, хоча  їй  скоро  сімдесят.

                                  З  маминого  щоденника:
Як’  єм  родила  Олю, то чоловіка вдома  не  било, пив у  Львові  І  там  заночував.
Зо мною  били  тівко  діти. Нацю  і  Ромка  я  послала г’ ночі  до  Наварії  по  акушерку.
А Стишік  мав  п’ят  рочків  і  боявся,  хоц  я  лем  стогнала, але  не
кричала. Діти  довго  не  било,  а  як  пришли,  то  мі  розказали,  же акушерка  не
одкрила  їм  двері, а єї  муж  сказав,  же  неє' єй  дома.
Тогди‘  м  їх  послала  по  стареньку  сусідку, што  знала  перев’язувати  пуповину.
Рано  юш  треба  било  дітину  покупати.    А  хто  мав  купати ?
Під  обід пришла голова  Сільради -  Євка  Круцька,  жеби  записати  дітину.
Як  увиділа  мою  Олю, то сплесла  руками    і  каже:
                                -  Скільки  живу, ще’ м  не  бачила  такої  гарної  дитини !
Врекла’  мі  єй...     Як  пішла з  хати,  то  через  годину мою  Олю  зуяли  чиряки
по  всім  тільцю,  навит  по  голові.
Мої  мама   казали  потім,  же  в  тоти  дні  Євка  била  нечиста.  
Она  била добра  жінка.  Мала  трьох  синів:  старшого Андрія  - од  німця;
середущого  Збишка  -  од  поляка, а  наймолодшого  Ігорка   –  од москаля.

Коли  мені  виповнився  рік,  мама  пішла  на  роботу.  Залишала  мене  на
стареньку  сусідку -   бабу  Рузю. Вона  мене  любила  більше, ніж  моя  рідна
баба Параска,  яка  приїхала  з Кривче. Я  за  нею  ходила,  як  хвостик.
Коли  падав дощ, баба Бартканя  робила  мені  буду  з картопляного  бадилиння .
                      Коли в 6  років зі  мною  сталася  біда, а вона  мусіла  статись, бо я,
як  та кішечка, цілими  днями  гуляла  сама  по  собі.
Я  зі  сльозами  прибігла  до баби  Рузі  і поскаржилась  на  сильний біль  в  оці.
Звідкіля бідна  70 –річна  жінка  могла   знати, що  сталось  непоправне.
Мені  виповнилось  шість  років  і  я  готувалась  до  школи.
Одного  дня я  бавилась  на  сусідському  подвір’ї  з  подружкою  Женькою,
коли  прийшов її  старший   брат  Ромко.  Він  мав в  руках  гострого  лука,
стріляв по  пташках. Несподівано я  почула  
                                                                              – Оля,  тікай !
Я  повернула  голову і  спитала  його
                                                                              – Чого  тікати ?
І  в  цей  момент  Ромко  вистрілив  з  лука.
Потім були  довгі  роки  очного  відділення   залізничної  лікарні  у Львові,
Інститут  ім. Філатова  в  Одесі,  і  мамині , вічно  заплакані  очі...
Моя  мамочка  мала  такі  очі,  що  навіть коли  не  плакала, то  вони  плакали,
і  завжди  були  сумні.  Сіро-волошкові, з  поволокою вічного  болю, мамині
прекрасні очі.  Не  забуду  їх,  доки Господь не закриє мої.
Вічно  в  роботі,  в клопотах  про  дітей  і  непутящого чоловіка, моя  дорогенька
МАТУСЯ  прожила  83  роки. Пережила  коханого  чоловіка на 13  років,
найдорожчого   внука – на  3  роки.  Вічно співаюча,  найкраща  в  світі, проста,
скромна трудівниця, " МАТИ  –   ГЕРОЇНЯ",  символ  усіх   українських МАТЕРІВ,
моя    мамо  МАРІЄ.
              Ваша  невдячна  доня  сьогодні   просить  у Вас  пробачення і  присвячує
цю  історію.
             Я  знаю,  мамо,  що  скоро  ми  усі  зустрінемось –  ви,   тато, Орисик і  я.
Ми  знову  будемо  разом, вже  назавжди.  
Там будемо  щасливі…  Бо  там,  де  ми  зустрінемось,  « …Бог  зітре  кожну сльозу
з  очей, і  не  буде  вже  смерті,  ані  плачу,  ані  болю…» *

                                                                                            Ольга   Теодор
                                                                                             ( липень  20010 р.)


Тлумачення  окремих  слів :

Чловеку  неє  де  стати –  людині  ніде  стати ;
Г’ ночі -   вночі;   лем -  лише, тільки;   неє ' єй -  немає  її;
Зуяли -   кинулись  по  тілі;
Наця,  Стишік – ласкаве  Надійка, Степанко.

*   Біблія,  Одкровення,  21 : 4.
                                                           ( Тлумачення    О.Т. )                                    

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

Невже все?

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Юрій Кирик, 13-07-2010

Не можна зрозуміти - на здоровий глузд...

На цю рецензію користувачі залишили 8 відгуків
© Залєвський Петро, 12-07-2010

Через біди та випробування...

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Микола Цибенко, 12-07-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.79704403877258 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Історія Європи. Український погляд
Кожен з нас має знати історію власного народу. Бо історія – це його посвідка на проживання на рідній …
Погляд на світ через призму пародії.
«Прометей поміж грудей» – тільки ця провокативна назва збірки чого варта! І це не натяк, це те, про …
День Соборності України
Вітаємо всіх з днем Соборності! Бажаємо нашій державі незламності, непохитності, витримки та величчі! …
Українські традиції та звичаї
Друзі! На сайті “Онлайн Криївка” є дуже цікава добірка книг про українські традиції та звичаї. …