Одотя Кремениха знала всі новини села.
«Не встигне хтось пирснути в одному кутку села, а вона вже фистить у другому», – говорили про неї люди. А їй байдуже, що люди такої думки про неї. Одотя була навіть горда, що вона першою в селі довідується про всі найголовніші новини. І як не знати їй все, що на світі коїться, коли вона сусідка вікном у вікно з самим Олексом Ковданом, який був бировом села, а бирув як не знає все, то кому знати?...
– Чулис-те люди добрі, що сталося?.. Аж бирув не бреше, то і я не брешу, – стискала невинно плечима Одотя, розказуючи ту чи іншу історію, почуту від бирова крізь відкрите вікно. Та, на її щастя, бирув не брехав жодного разу, і все те, що плескала Одотя, виявлялось правдою. Але вона вже надоїла бирову своїми ушпігами.
І так, одного разу, повертаючись додому з Сільської Хижі, бирув зайшов до шинка Шулима випити децю «Мастіки».
– Ой, біда на мою голову, пане Олексо!.. Біда велика... – почав жалітися шинкар, трохи не плачучи.
– Що таке, Шулиме? – здивувався бирув.
– Ой хоть дайте ми покуй, бо купив єм на перепродаж уд клятого Менделя з Сигота п’ять бочок лампи, правда дешево, але чорт знає што тото за лампа, бо сквернчить та пирскає, як нечисте, а до того ще й воняє дьогтем. Хто купить таку лампу уд мене, пане Олексо, кажіть самі...
– Я допомужу тобі збутися лампи, – хитро посміхнувся бирув.
– Ой, пане Олексо, я вам са віддячу, лиш допоможіть, бо пропаде весь мій комерц через Менделову лампу.
– Приготовся, Шулиме, бо зараз прийде бабаня за лампов, – підморгнув бирув Шулиму, виходячи.
Побачивши, що повертається додому бирув, Одотя Кремениха забігла в хату і присіла біля вікна, настороживши вуха – «Хто зна, чи не скаже якусь новину?»
–Де стільки забарився Оле’? Дивись, і кулеша простигла, – сказала з докором Гафія Ковданиха, дружина бирова.
– Та дай ми покуй, бо біда... велика біда настане!..
– Што таке, чоловіче?..
– Хоть ня звідуй, Гафі’, а бери корчаги та біжи купити лампи, бо три годи не буде лампи, горе буде людям, у потемку будуть питькати бідні.
Шулим до пізньої ночі продавав лампу, поки не спорожнив всі п’ять бочок.
«Ну, не міг єм купити хоть десять бочок, агі на ню, дивись як пушла!..» – радів Шулим.
Та коли люди почали світити тією лампою, то прокляли Шулима та Одотю Кремениху, бо лампи було досить повсюду і ніхто більше такого не чув, що три роки її не буде.
– Хіба я не говорила вам, що аж бирув не бреше.., – виправдоаувалась Одотя перед людьми.
– Вона вам збрехала, що я гонив жінку купити лампи. Хіба хтось бачив мою Гафію у Шулима за лампою? – посміхався бирув.
