Любі брати мої комарі і сестри нічні нетлі, - читала вголос Скурвіле Констянтина Москальця за кілька днів перед смертю, бо їй на той момент здавалось, що вона вимовляє слова з галицьким акцентом. За вікном смугастий і кристалічний, періщив дощ. Світло, схоже на дитячу присипку, сіялося-мотлошилося-вигиналося на блискучих палітурках шафок для посуду - вона нічого не передчувала, хоч може іноді, моментами, невиразно. Вночі їй снилось море і великий кит, що заплив на мілину і порізався піском - він лежав, гумовий, пружний з такими решітчастими зубами, як вона бачила в мультику, і Скурвіле засовувала йому в рота сардину. Слова просувалися в її роті галицько-затишно як шерстяні петлі на шпицях - все було дуже домашньо і відверто. Але вимовляти по-галицьки слова скажімо на курвуванні, посеред блиску рожевих філіжанок і кришталю, колишучи під столом чорними колінами, зігрітими в чиїхось незмістовних долонях їй видавалось несмаком. Вона подумала, що коли вдосконалить свою дикцію то піде працювати на радіо, бо зовсім непогано було б десь працювати і зовсім непогано було б працювати на радіо. Хоч насправді її дуже непокоїв сон про кита, щось у ньому було моторошне, що забивало дихання - невже щось трапиться - думала тривожно, бо кит так просто до крові не порізався б піском. Скурвіле мала малу ємкість легень і звужені судини і тому, а може через якусь іншу фізіологічну ваду, говорила з придихами - наче вона безперевно маструбує, і тому слухачі думали б, що десь там сидить фантастично вродлива маструбантка і не бачили б Скурвілиного величезного носа, що недоладною бурулькою, гігантською затверділою шмарклею, якийсь капустяноподібний, звисав на її зовсім гарному личку і псував Скурвіле нерви, коли вона дивилась в дзеркало, її ніс був божевільно великим - є просто великі носи, є досить великі, але ніс Скурвіле був наче вибух, шаленство природи. Іноді Скурвіле, розглядаючи носа, переконувала себе, що має іспанський, грецький, наполеоніський чи ще якийсь ніс і сподівалась з часом себе у цьому переконати. Але досі Скурвіле вважала, що це її прокляття, намагалась його всіляко приховати, приблідити, притонувати. Вона думала, що коли б через якусь метаморфозу природи на її обличчі замість носа виріс щур - від радіації, подумала Скурвіле, ростуть щурі, то чому б щур не міг вирости замість носа - або капець, або інший предмет хатнього чи підвального вжитку, то це було б нічим не гірше за ніс. Жахливий ніс - думала Скурвіле, коли б їй довелось лягати в постіль з жінкою, що має такий ніс, вона бридилася б торкатися її обличчя. І навіть з носом - Скурвіле подобалося її життя і вона не планувала так швидко померти. Навіть всупереч всім китам, що їй снилися протягом життя - вона планувала жити і щоранку сидіти затишно на балконі, пити запарену по-польськи каву, милуватись обрисами своєї руки з вишуканою рожевою філіжанкою - гарно, як гарно дивитися на мою руку - думала б Скурвіле. Слухати як блідо і вимушено в повітрі пахне старими незаміжніми паннами у погано скроєних сукнях, вслухатися у цей винятково осінній запах рухливими крильцями ніздрів, відчуваючи водночас насолоду від вдихання і огиду від зіпрілого у теплих шафах за літо одягу. В самий раз викинути б такий одяг, а не вішати на своє тіло і проходжуватись по сонячному парку, що лоснився б як дорогий шовк перед її замилованими очима. Скурвіле планувала шити домашні широкі штани, і сидіти у них та пити каву, філіжанку за філіжанкою, щоб на цілий день пропав апетит і щоб Скурвіле могла схуднути - взимку, дивитися як за вікнами біло і слизько гасають ворони та горобці, чи то снігурі, або голуби. А ще вона планувала обторочити стрічками темне пальто її сусідки Дзвінки Остапчук, що саме волочила під балконом важку торбу харчів для прогодування своєї родини. Скурвіле зовсім не готувалася до смерті. Життя вирувало у її думках - від думки до думки воно простягалось рухливою ниткою планів і намірів.
Дзвінка Остапчук доводилась Скурвіле коліжанкою у схудненні. Вони разом постійно худли, обмінювалися рецептами дієт, але Дзвінці Остапчук в цій справі дуже не щастило, частково тому, що вона не могла і вважала аморальним відмовлятись від звичної їжі, а також через її не зовсім сформоване бажання худнути. Дзвінка Остапчук звичайно мріяла схуднути, виїхати в Італію і вийти заміж за багатого італійця, у якого вона планувала на перших порах мити підлогу. Тому вона вкладала чималі гроші в таку, на її думку дуже прибуткову, справу. Вона купувала собі метеликів і пояси, вібромасажери і тринажери, антицелюлітні гелі. Вони зі Скурвіле годинами сиділи на кухні і за кавою обговорювали можливості схуднення. Але з іншого боку - Дзвінка Остапчук була невисокою, великогрудою, з тонким станом, що невідомо яким чином зберігся поміж звичними бабськими товстощами, і вона так дуже подобалась чоловікам, і їй так дуже подобалось подобатись чоловікам, і невідомо як би воно вийшло з грудьми, коли б схуднути - а раптом вони схудли б з усім іншим - найпринадніша частина Дзвінки Остапчук.
Вони обоє фотографувались у одного фотографа. Якщо вам трапиться фото оголеної жінки, що звисає з холодильника Філіпс змінимо життя на краще, а її панчохи дуже дешеві і такі гарні, що очей відвести не можна, або фото Скурвіле з великим чорним павуком між ногами, або фото, де дівчина у червоних колготах з табличкою Знижка 50% продається біля стіни - то це саме її фото. Зроблені їхнім спільним фотографом. Дзвінка Остапчук робила у фотографа фотографії, щоб умістити їх в чаті і шукати собі іноземця-чоловіка-спонсора, який забере Дзвінку Остапчук у якусь прекрасну іноземну країну, де люди купаються в меду і овечому молоці, живуть у віллах на узбережжі і знімаються в кіно. Звичайно,Дзвінка остапчук хотіла б італійця, але якби це був якийсь інший іноземець, то також дуже тішилась би, адже закордон це завжди закордон. Зрештою, чим Італія краща, скажімо, за Америку або за Аргентину, хоча "Едера" і була улюбленим серіалом Дзвінки Остапчук, сучасні аргентинські серіали їй також подобались, і мексиканські подобались, і американські комедії подобались. І навіть німецькі фільми про несподіване щастя самотніх жінок їй також подобались, тому міг би бути і німець. А поки не було ні німця, ні італійця ні аргентинця, Дзвінка Остапчук засинала на смичкасто-ворсистих грудях власного чоловіка і захоплено бігала до фотографа мити посуд бо фотограф своєю тілобудовою і всім іншим дуже імпонував Дзвінці Остапчук, і вона відчувала, що її симпатія дуже взаємна, коли фотограф просував руки їй під пахви і якось млосно, так, що в Дзвінки Остапчук млоїлося в животі, шепотів про те, які в пані Дзвінки втомлені нозі і що не варто вертатися до дому, бо можна переночувати і тут, ліжко велике, простирадла прані на тому тижні, фотограф часнику не їв - жодних дискомфортів пані Дзвінка не зазнає в його гостинній оселі. Але Дзвінка Остапчук була вірною свому чоловікові, допоки не знайшла собі іншого.
Скурвіле іноді обкрадала фотографа і він мабуть про це здогадувався, бо останнім часом не клав нічого цінного зверху і ховав у такі схованки, які не вдавалося навіть Скурвіле - талановитій розумній злодійці - знайти. Мало того, фотограф востаннє навіть не запросив Скурвіле до дому і вони робили еротичні світлини у холодному осінньому парку. Хоча Скурвіле цього разу не надто образилась, бо саме тоді, в холодному парку, що продувався звідусіль як клітка, як марля, вона оте усвідомила. Не смерть. Трохи усвідомила, частково, не повністю, але раптом, так різко, так свіжо і чітко - що є хтось, ну не те щоб життєво-важливий, а просто його присутність десь, навіть не поряд зі Скурвіле, навіть якщо вона не буде його бачити і чути - що його присутність для Скурвіле важлива, потрібна, щоб легко дихалося солоним вологим носом, щоб солодко засиналося і просиналося. Тут не було нічого романтичного, просто собі хтось десь є. Була в світлому шелестячому пальті і строкатій одежі. Вона сиділа навпочіпки в листі і дозволяла себе фотографувати, а вітер пересувався по її частково і знадливо оголеному тілі - рожева начинка плаща. І раптом Скурвіле - збентежено, розгублюючись від власного розчулення, мало не зі сльозами - пригадала безперервність його усмішок, що розпочинаються м'яко і сором'язливо, а вивершившись, перетворюються на м'які подуви щастя Скурвіле. Вона гостро відчувала свої ноги у вузьких манжетах черевичків, відчувала неприхильну замуляність і замуленість на кінчиках пальців. І подумала про фотографа - безпомічні довірливі істоти із риб'ячими ротиками, величезними кінцівками і ніжними суничними геніталіями, що з ними можна зробити що завгодно - відкриті для усяких тортур. Бідненький безпомічний фотограф, якому так хочеться женитися аж пищить - подумала Скурвіле. Скурвіле ніколи б нічого подібного собі до хати не взяла. Їй зробилося за нього невимовно прикро, тому вони сиділи до ночі в парку, і погода була напрочуд гарна, хрумка, суха і м'яка як соломка, що чоловік Дзвінки Остапчук привозив із Польщі, бо українська солона соломка тверда, і щоб її прожувати потрібно довго виквашувати у слині, а потім вона робиться не хрумкою а розкислою, адже її виготовляють без усяких некорисних розпушувачів. І подумала, що фотографується вона із співчуття чи що і навіть якось вигулькнуло, що ці фото будуть останнім документальним підтвердженням її існування, якось так ненавмисне, просто собі з'явився уривок думки, яка не починалась і не продовжувалась, а просто собі була в голові, така органічна. Спершу вона подумала, що має напрочуд гарні і дивовижно дешеві панчохи, отже вони незабаром порвуться, а ще раз купити панчохи, які добре рвуться, навіть такі гарні, їй не вистачить любові до гарних речей, тому добре, що вони зафіксовані. А потім ця інша думка - як продовження - про те, що це останні фото в її житті. Мабуть загадково зникне тепла вода - подумала Скурвіле про свою моторошну думку.
Скурвіле була злодійкою.
На наступний день зникла тепла вода.
Скурвіле ходила по хаті зла і непокупана, відчуваючи, як синтетично шургається по спині халат. На дворі знову падав дощ і вітер дув з усієї сили у вікно її балкону, тому посидіти затишно з філіжанкою кави, розглядаючи парк, не вийшло. Хотіла почитати, але сусіди розпочали вставляти нові двері і від гуркоту не можна було вільно дихнути. Скурвіле заледве дожила до вечора - брудна, непровітрена, нетвереза від галасу і гуркоту.
Увечері, прибрана до коліжанських посиденьок, вийшла з хати і ще подумала - востаннє, а потім якось передумала - чому востаннє, що за безглузді думки потрапляєть в голову - хвильками, мимобіжні, різкі.
Життя Скурвіле мало чотири складових: злодійство, домашній побут, коліжанські посиденьки і курвування. Коліжанські посиденьки були справою непостійною і коли господині усвідомлювали, що цінні речі, зокрема заощадження під матрацом зникають після відвідин Скурвіле, то делікатно - бо хіба можна бути впевненою, що то вона - відпроваджували Скурвіле геть і більше не запрошували. Тому Скурвіле доводилось щоразу знаходити собі нових коліжанок. Дзвінка Остапчук належала до домашнього побуту, вона стала предметом щоденного вжитку. Коліжанки були потрібні Скурвіле для розширення світогляду - обговорювали різні цікаві речі, що потім допомагали Скурвіле у життя і роботі.
На коліжанських посиденьках Скурвіле обговорювалися такі теми: хвороби від яких псується колір шкіри на обличчі, бідолашні особини чоловічої статі, мода, бо Скурвіле була фанатичною шанувальницею моди. У їхньому товаристві прийнято було носити шкарпетки з пальчиками, рожеву білизну, чорні або білі в сіточку панчохи - і безмежно, безконечно, самовіддано вихвалятися своїми постільними пригодами та сексуальною розкутістю. Кожна з коліжанок Скурвіле вважала себе неперевершеною коханкою, найпристраснішою, найекстравагантнішою, з найкращим смаком до чоловіків. Навіть добропорядні сімейні жінки хвалилися своїми сексуальними пригодами з найкращим колєгою найкращого колєги шефа на задньому сидінні авта або у туалеті кнайпи, навіть якщо ці сексуальні пригоди доводилось вигадувати.
Отож Скурвіле у дощовий вітряний день, переповнена передчуттями близької смерті опинилась на коліжанських посиденьках у якомусь невеличкому бістро. Це були її останні коліжанські посиденьки. Скурвіле длубалась у піці, з нелюбов'ю поглядаючи, як присутні коліжанки так само длубаються у піці, лаштуючись її їсти, і роздивлялась за вікном пливучі, повзучі, шелепучі, надувні, крокодилячі і зелені плащі перехожих - на червоних підкладках, із прослойками пташиного пуху, пошматованого пір'я, обскубаних крил, які колись просувалися безсилими, нелітаючими, опущеними на боки кінцівками вслід за гусьми по полях, луках, по плантаціях цукрових буряків, до мокрих, брудних сажовок, ставків та калюж. Сумно - подумала Скурвіле - бідолашні гуси. Вона стільки всього корисного сьогодні дізналась - роки їй висталило б того - про аджику, про мариновані гриби, про грибництво у березових лісах, встелених чорним вересом і червоними мухоморами, а в продолинках - груздями, густими і великими, вони розмовляли про засолення тих груздів, і що коли їх їсти засоленими - болять нирки, а коли підсмаженими - болить печінка, але попри те це дуже смачний грибочок - груздь. А потім розмовляли про те, як собачим м'ясом лікують найважчі форми сухот, а ще лікують сосновими молодими шишками з медом і маслом. Треба ж, - подумала Скурвіле, - є стільки всяких невикористаних можливостей, наприклад захворіти на сухоти, стільки всяких можливостей, багато-багато можливостей жити у певний спосіб. Скурвіле чатувала на їхні пальта, кишені і сумочки, з яких витягалося при нагоді все потрібне і не дуже задля мистецтва злодіювання. Іноді обкраденій коліжанці Скурвіле позичала гроші на дорогу, бо Скурвіле була вірною і відданою коліжанкою. На коліжанських посиденьках розпочалася розмова про смерть. Скурвіле думала про все мертве і думала, що люди насправді дуже люблять смерть і все, що її стосується. Вона подумала, що взимку їстиме аджику з мертвих помідорів, мертві мариновані гриби, що виросли на пеньку мертвого дерева, мертву курку запечену з мертвими яблуками у животі. Загалом, смерть не має у собі нічого злого. Скурвіле подумала, що насправді це дурні людські вигадки - смерть, жахливі похмурі похоронні вінки, тьмяні кольори кладовища. Якби вона, Скурвіле, раптом померла ( а було б звісно шкода помирати, дізнавшись стільки нових рецептів приготування атжики і засолювання грибів), то нічого жахливого не відбулося б, і їй не було б навіть страшно, і боляче, і вона не бачила б власної крові, і не думала б про якусь пожираючу її пухлину, хворобу чи інфекцію. От труп - подумала Скурвіле - йому цілком затишно бути посинілим, пожовтілим, спухлим і підгнилим десь глибоко всередині. Він зовсім не прагне бути предметом культу, прикрашеним квітами і омитим чиїмись сльозами. Жахливо - подумала Скурвіле - майбутню поживу черв'яків і бактерій, майбутні опеньки і сироїжки, прикрашати квітами. Скурвіле подумала про гірку долю мертвих помідорів в аджиці - їм затишно бути мертвими, почленованими і звареними. Страшне усвідомлення втратити когось навіки. А буває - ми втрачаємо когось навіки, не усвідомлюючи - подумала Скурвіле - втрачаємо і сподіваємось, що колись, на поламаній дитячій площадці, просьорбуючи холодним весняним повітрям ніс, ми зустрінемо втрачену навіки людину - ми усміхатимемось пожовклими за зиму зубами, світитимось щастям і млосно торкатимемось до втрачених навіки щік своїми холодними, зіпрілими від розчулення пальцями, поколеними сором'язливою, втраченою навіки щетиною. Ми мріятимемо про випадкові доторки нашої сукні до втрачених навіки ніг, доторки наших грудей до втрачених навіки сорочок, одягнених одна на іншу як капустяний лист, і відмовлятимемось розуміти, вдаватимемо, що не розуміємо, як глибоко і навіки ми когось втратили.
А ще Скурвіле курвилась. Скурвіле навіть не знала ким була більше - злодійкою чи курвою. Курвилась Скурвіле не лише задля самого процесу - для білизни. Скурвіле трепетно і судомно любила гарну білизну і вважала, що було б несмаком носити дорогу гарну білизну, до якої не торкалась чоловіча рука. Обторкана чоловіком звідусіль білизна видавалась Скурвіле ошатнішою, вишуканішою і ставала чудесно еластичною і зручною. Скурвіле було дуже прикро за себе, бо їй панічно не подобались шльондристі жінки, в людях насамперед вона цінувала цноту, доброчесність і цілковиту недосвідченість у статевих питаннях, і цінувала не лише тому, що таких людей легше обкрадалося, хоча і тому, а ще й через власне тяжіння до цноти, яке Скурвіле в собі з дитинства підозрювала і вважала, що тільки лиха випадковість змусила її до іншого життя.Скурвіле вважала себе дуже доброю і чесною людиною в душі. І коли у її житті траплялися шахраї та розпусники, вона рішуче їх засуджувала Дзвінці Остапчук. Вона не раз перечитувала Достоєвського, він подобався їй тим, що писав про чистих душею жертв суспільства, яких злі життєві обставини поробили курвами, злодіями і вбивцями а також іншими позитивними персонажами романів. Як про Скурвіле мовлено.
Коли Скурвіле курвилась, то жодної іншої мети перед собою не ставила, хоча майже завжди їй доводилось обікрасти свого випадкового коханця за професійною звичкою. Іноді вона починала усвідомлювати, що непогано було б мати єдиного чоловіка, шанувальника жіночої білизни, і добре було б мати його в хаті щоб готував їсти, запарював каву, читав перед сном вголос книжки, але вона не мала жодного уявлення, яким той чоловік має бути, як поводитись в ліжку і під час хатньої роботи. Скурвіле знала, що було б добре його любити, але вона настільки ніжно і самовіддано любила себе, що любити ще когось для Скурвіле було б зрадою життєвих ідеалів, бо Скурвіле мала багато різноманітних життєвих ідеалів і стежила за їх дотриманням. Але далі усвідомлення справа не йшла, бо когось нелюбого вона не змогла б поруч із собою терпіти, а когось, кого вона любила б - а це, попри всю свою практичну недосяжність було б дуже бажаним і теоретично припустимим - вона також не могла б терпіти поруч із собою, бо була дуже ревнивою. Скурвіле ревнувала всіх кого могла до всіх до кого можна було ревнувати. Вона ревнувала самовіддано, нестямно, слізно і рішуче.
Скурвіле була розбещена, скурвлена і носата. Вона вибрикувала і вичікувала, як юна кішка, на відповідний момент. Вона чекала компліментів про власне італійське ім'я, іспанський ніс, циганські очі і польське підборіддя, і коли хтось заводив мову про європейські цінності "не красти" (а заводила мову Дзвінка Остапчук), Скурвіле думала, що вона справжня європейка, має італійське ім'я, іспанський ніс, циганські очі - а цигани це без сумніву найєвропейськіші з усіх європейців, бо в жодній іншій частині світу їх нема - ну і підборіддя польське, кругле, м'яке і біляве, як на картинах польських художників, про які вона здогадувалась, як у польських фільмах про любов - таке гарне біляве підборяддя, ніжнюсіньке і м'якусіньке, шовковисте і тепле. І при цьому Скурвіле краде.
Скурвіле ніколи відразу не курвилась. Спершу вона напивалась і плакала, бо Скурвіле завжди плакала коли напивалась, потім розповідала про власну трагічну долю - то про гарем, куди її начебто продали у юному віці її власні батьки, то про шовкові кімоно з журавлями, які вона вишивала у тайландській тюрмі, куди вона потрапила за проституцію у храмі. Іноді вона виявляла у собі чисту як джерельна вода кров африканських племен і розповідала про всі тяготи пластичної операції як у Майкла Джексона, а іноді Скурвіле пригадувала трагічні часи, коли вона була хлопчиком-гомиком-Миколкою-з-Вороцева, а потім зробила пластичну операцію і перетворилась на дівчинку-цукерочку-носасточку-Скурвіле. І аж тоді, коли коханець попри все лишався незмінний у своїх заграваннях, Скурвіле курвилась.
Місто Львів для Скурвіле було рідним містом і улюбленим містом водночас. Скурвіле любила потріскані львівські тротуари, халабуди з бананами і біжутерією в центрі міста, від чого влітку Львів виглядав особливо брудним і і південним, наче якийсь торговий порт в південній Азії. Вона почувалася дуже затишно у трамваях і гардеробах, де крала гаманці, і в церквах, де також крала гаманці, хоч розуміла, що це мабуть гріх-красти гаманці в церквах, тому ходила час від часу сповідатись, але потім не витримувала спокуси і знову крала. Бог для Скурвіле був зручною істотою поза світом, з якою приємно балакалось перед сном, якій розповідалось всі таємниці, і яка навіть якщо засуджувала у чомусь Скурвіле, то бодай не виявляла цього осуду, як це дуже любила робити добропорядна Дзвінка Остапчук. Дзвінка Остапчук на початках дружби зі Скурвіле досить лояльно ставилась до злодійського промислу коліжанки, але з часів помаранчевої революції почала скрізь, де мала змогу, відстоювати помаранчеві ідеали і тому вважала, що красти це великий гріх. Помаранчева революція - це були найпрекрасніші дні Дзвінки Остапчук. Спершу Дзвінка Остапчук пообідала в Глобусі на Майдані Незалежності і з галицьким патріотизмом вирішила, що у найдешевшій львівській кнайпі годують краще. Потім вона, визволена з родинних клопотів, вільна, без чоловіка, розгулювала по збудженому Києві з блискучим від бальзаму волоссям, із сяючими від чаю і свободи очима, розкішно несучи свої галицькі пристрасні груди і стегна на зустріч київським чоловікам і пружинячись під їхніми революційними поглядами. Найвродливіша жінка країни Дзвінка Остапчук - думала Дзвінка Остапчук, блукаючи найдорожчими парфумерними крамницями і крамницями з одягом. А потім, на Майдані дуже вродливий зрілий мужчина запросив її до танцю і вона легко обійняла його пахощами свого помаранчевого шарфа. Вночі вони разом поверталися до Львова, він тримав руку на її стегні і пестив мережку чорних панчіх Дзвінки Остапчук, бо Дзвінка Остапчук вважала, що чорні панчохи це ознака жіночої вишуканості і доброго смаку, і вважала, що це дуже по-галицьки - вишукані чорні панчохи і збуджена чоловіча долоня з ворсистими першими фалангами пальців, що розшукує Дзвінчине патріотичне міжніжжя. Хоча Дзвінка була як завжди вірною і на панчохах рука зупинилась.
Скурвіле мало переймалась тим, що не виконувала божих заповідей, бо, по-перше, зборони існують єдино для того, щоб їх порушували, і якщо вже Бог створив людину порушницею заборон, злодійкою і курвочкою, то мабуть він знав, що робить, даруючи світові таке нещастя, і було б протестом проти божої волі демонструвати характер і не робити того, що Скурвіле робила так просто, органічно і талановито. А по-друге, Бог дав людині глибоку, чисту і пристрасну любов до себе, всепереможну любов до себе, і чи не було б виявом нелюбові до себе суперечити власним бажанням? Дзвінка Остапчук вважала, що спокусам не можна давати волі і мусить бути розум, який зупинить грішну руку на шляху до чийогось кулончика, привезеного з Чехії.
Скурвіле дуже любила місто Львів, яке наївно і щедро давалося для обкрадання всіма своїми громадськими місцями і так само любила своє помешкання, куди зносила накрадене добро. Взимку вона кайфувала від запальмованих інеєм вікон і почувалась полонянкою на теплому безлюдному острові. Навесні Скурвіле любила слухати, як за вікном кришаться сосульки і на перший теплий дощ співають пташки. Вона любила ходити по паркеті босими і лоснистими від оліфи ногами і думати про свій майбутній одяг, про життя, про кохання, яке завжди чекало скурвіле десь попереду - розмите, нечітке, дуже бажане і при тому неймовірне, недосяжне, як думала Скурвіле до того осіннього вечора, коли вперше щось таке вигулькнуло - наче думка, або спогад, неясне мляве відчуття. До свого вдалого помешкання Скурвіле потребувала, сама того не знаючи, кота. Одного разу на порозі сидів щуроподібний кіт і нявчав до чобіт Скурвіле. Бідненький - подумала Скурвіле - йому також не подобається червоний шкірозамінник оздоблений штучним хутром. Погана прикмета чи що - подумала далі Скурвіле і взяла кота на руки. Кіт виявився ніжним і голодним, його вихудла морда дивилася дуже жалібно, хотілось встромити соломинку йому до рота і роздмухати щоки як повітряну кулю. Відтоді у Скурвіле з'явився дуже невдячний кіт, який Дзвінку Остапчук цінував значно більше за Скурвіле, сидів постійно на її теплих тлустих стегнах, а Дзвінка Остапчук приносила йому щоразу паштет з печінки. Вона любила їсти різноманітні внутрішні органи різноманітних тварин. А кіт - тварина зрадлива, це не вірна надійна собака-друг. Воно ходить, нявчить, драглисте, пащекате, залізе в кожну щілину і просто кайфує від сидіння на колінах в жінки, яка пахне смаженою курячою чи індичою, або навіть свинячою печінкою, або нирками, або серцем. І жре печінку з чужих рук як зі своїх власних. Пішло б зрадливе кошеня жити до Дзвінки Остапчук, якби хто покликав. Але Скурвіле любила свого кота. Клала його вночі біля живота і воно хробостіло потихеньку мокрим здоровим носиком. Бідненький - думала Скурвіле - безпомічна довірлива істота, воно ж мабуть і щура зловити не вміє, бо саме схоже на щура, мабуть думає, що вони однієї породи. Одного разу, коли кіт гуляв вночі, Скурвіле приснилась свинка, яка їла ччиюсь руку і посинілі пальці стирчали з її морди. І вона подумала, що кіт пропав, і ще довго потім ходила в домашньому халаті по снігу і кликала кота. А коли кіт повернувся у Скурвіле розпочалась ангіна. Кіт сидів впритул мордою до білого вальсування снігу за вікном під мальовничим листям ашпарагусів та китайської рожі, а Скурвіле температурно і морозко дивилась на колихання його хвоста, що парував теплом. Їй не хотілось вставати, але вона підіймалась з ліжка, одягала щось гарне, домашнє, у делікатну полосочку, і вони з котом вирушали пити чай з лимоном та таблетки. Скурвіле пила чай, а кіт їв своє котяче і під час їжі кінчики його темних вух вібрували як молоді листочки на вітрі. Скурвіле любила свого кота.
Скурвіле була з вигляду дуже гостинною господинею, вона носила завжди чисті і цілі пантофлі, завжди чисте і зачесане волосся, пахучий повітрям, пранням і парфумами халат, і виглядало на те, що вона постійно чекає гостей, щоб розсадити їх у крісла, пригостити кавою і побалакати з ними про модні журнали, серіали та дієти, або ще, під настрій, про погоду. Але насправді Скурвіле не могла пережити когось поруч із собою, вона ненавиділа щирим глибоким почуттям чуже взуття в коридорі біля вішака і не помитий посуд. Дзвінка Остапчук не належала до гостей. Вона була майже як Скурвіле тільки грубша, і Скурвіле задля задоволення спільно попити каву та побалакати про плани на майбутнє терпіла її присутність. Понад усе Скурвіле не любила гостей годувати. Скурвіле не любила, коли хтось їсть в її присутності - цьмакає, кришить хліб, клацає зубами, губи від задоволення робляться темними і великими, очі - масними, ніс - маслинистим, пальці - липкими і зухвалими, тіло сутулиться і набрякає як маринований помідор - чи є щось огидніше, аніж коли хтось поруч з тобою їсть. Коли б вона була власницею кнайпи, то облаштувала б для кожного окрему кабінку з високим столом, і щоб людина змушена була стояти, а на стіні висіли б фотографії зміїв і павуків, і всяких потворних комах, щоб людині псували апетит. І вона впевнена, що така кнайпа користувалася б величезною жіночою популярністю з огляду на сучасні тенденції до схуднення. Окрім того більшість людей, яких в той чи інший спосіб знала Скурвіле, запам'ятовували назви. А Скурвіле дратувалась у товаристві людей, які запам'ятовують назви, бо сама їх ніколи не запам'ятовувала з двох причин - по-перше ще зі школи не любила нічого запам'ятовувати, а по-друге - єдиним освітнім закладом, який Скурвіле вдалося закінчити була школа і з того часу минуло дуже багато років, а пам'ять у Скурвіле була не натренована ще й тоді, а потім після ледачого життя зовсім деградувала і Скурвіле почувалася слимаком з якого приготували суп, коли хтось вправно жонглював іменами і назвами, запросто тримаючи в роті карамельку, наче він пів життя складав комп'ютери, працював у суді і вивчав кунг-фу, а другу половину життя ходив на пиво з лауреатами Нобелівської премії. Скурвіле дратувалась смертельно, прослуховуючи одна за одною вимовлені скоромовкою назви програм впереміш з назвами фірм, які випускають найкращий лак для нігтів, що не облазить після першого миття посуду. І тоді Скурвіле вимовляла плавним голосом (чудесним, повітряним, заспокійливим, звивистим, великооким, ну загалом найчудеснішим голосом з усіх можливих голосів, бо Скурвіле любила у собі пальці і голос, чи то на собі пальці, а голос із себе) щось розумне, як їй видавалось, а насправді - несусвітньо дурне, відірване від теми і усміхалась, широко розпанахавши на півобличчя рот - ну що ви тепер скажете. І потім роздратовано думала - зазвичай у людей, які запам'ятовують назви, голоси крикливі і пронизливі, і коли сидиш з ними в кнайпі, то всі відвідувачі слухають, і зазвичай такі люди всім довіряють свої таємниці. Скурвіле хотілось подушити їх периною. Вона думала - дурний, дурний співрозмовник.
Іноді Скурвіле, коли не було перспектив курвитись, любила ходити в непраному халаті, з непомитим волоссям по хаті, роздратовано щось пожовуючи солодке, і тоді їй видавалось, що нема нічого гіршого і потворнішого як вона. Тоді Скурвіле розпочинала перегляд усіх реаліті-шоу, політичних програм і робила дуже суттєві політичні висновки, які їй пальці свербіли так хотілось викласти на папері і надіслати у якусь газету. Але Скурвіле була не певна, що через стільки років втрапить щось написати. Видавалась собі схожою на бегемота, або радше на носорога, бо пишність і гострота її носа пожвавлювалась і жвавий, пишний та гострий ніс запросто міг би бути рогом. А ще Скурвіле робилась дуже байдужою до всього і сонною, зловживала парфумами, щоб якось приховати від себе невипраність власного халата, її обличчя набрякало, накисало, робилось великим і ніжним як коров'яча морда, а каштанові очі світились і плавали в очницях як коров'ячі очі, наче вона протягом дня випасалась на конюшині і придорожньому густому моріжку, а потім її годували січкою з буряка і кукурудзяної гички і поїли нагрітою за день в балії водою. У такі дні Скурвіле любила дебатувати на політичні теми. Скурвіле любила сливовий компот, теплий, густий, з якоюсь навіть проолієною структурою, галєретчастою. Вона мала зелені шклянки з трояндою і пила з них сливовий компот, він видавався підгнилим крізь шкло і ще густішим. Скурвіле також любила компот з терену, хоча сливовий любила більше. Терен привозила Дзвінка Остапчук із села собі на вино, а Скурвіле варила з нього компоти. Після тернового компоту боліло у Скурвіле серце, терп язик і дуже хотілося спиртного. Тому Скурвіле іноді додавала до тернового компоту горілки і виходила дивовижно легка суміш, яку Скурвіле називала наливкою і вони з Дзвінкою Остапчук сиділи теплими осінніми вечорами на балконі і споживали наливку із шоколадними цукерками "Прометей". Відколи у Скурвіле з'явився кіт, вони сиділи ще й з котом, він також їв цукерки, бо окрім внутрішніх органів інших тварин, які йому приносила Дзвінка Остапчук, кіт любив солодощі. І от на таких майже сімейних посиденьках поруч з пахучими поворозками випраного шмаття за балконом та приємним краєвидом парку, Скурвіле любила натхненно подиспутувати з Дзвінкою Остапчук про політику. А окрім політики вони розмовляли про багатих італійців, що спати ночами не можуть, так безнадійно мріють про пристрасних галичанок з далекої осінньої України, фантастичних маленьких і пишногрудих галичанок, схожих на Дзвінку Остапчук. А осінні, закутані светрами і пальтами українки мріють про незчисленні багатства тих італійців, від яких ломляться комори, льохи і банківські рахунки. От би їх пошлюбити - мрійливо думала Дзвінка Остапчук. От би їх обікрасти - мрійливо думала Скурвіле - от би якийсь багатий італієць проїхався в львівському трамваї, як чудесно було б його обікрасти, повиймати з його гарячих південних кишень всілякі дорогі предмети. Одного разу Скурвіле обікрала якогось небагатого американця в ресторані Гранд-готелю, але італійця - ні разу. У такі невдалі дні немитого волосся у снах Скурвіле панувала якась невимушена роплаканість, розібраність, збуджено чомусь дихалося, якось безслізно і трагічно дихалося під час сну. Снились відлітаючі ключі журавлів, дерева, що раптом росли вгору, а потім десь наверху переплітались і Скурвіле з жахом розуміла, що її ув'язнено в густій в'язниці дерев. Одного разу їй наснилось величезне поле печериць, а одна печериця виросла височезна, на довгому стовбурі, втричі вища за Скурвіле і Скурвіле підпилювала її ножем, як лісоруби підпилюють дерева, а потім нахиляють, і дерева падають в протележну від лісорубів сторону. А печериця чомусь впала на Скурвіле і розкришилась. Сон виглядав дуже гармонійним, мальовничим, біло-зеленим, але чомусь страшним. Одного разу приснилась цнотлива обкрадена дитина. Сиділо на високому ліжку - журливе, збентежене, в піжамці, а під ліжком лежала купа використаних презервативів. Це ж треба - подумала Скурвіле у сні - колекціонувати під ліжком використані презервативи. Одного разу Скурвіле наснився павук. Павук висів над ліжком Скурвіле - ворсистий, з розправленими лапами і вона бачила, як рухаються його очі - висів на тонесенькій павутині і Скурвіле мліла від думки, що та павутина коли-небудь порветься і павук впаде на неї.
У такі дні Скурвіле любила куховарити і боялась зробитись полонянкою власних романтичних фантазій. Коли їй видавалось, що це от-от трапиться, вона дивилась на власні пальці на ногах, це іноді допомагало. Ще краще допомагало споглядання брудних тарілок, непомитого туалету і власного личка після безсонної ночі, коли пишноноса і пишнопориста Скурвіле намагалась виблювати із себе тернову наливку і шоколадні цукерки "Прометей", а воно не вибльовувалось. Лише куйовдилось щось легеньким неприємним туманцем у животі. Це була антиромантична терапія, бо чи личило їй, скурвленій злодійці з величезним досвідом прочитаних еротичних романів і зношеної білизни потрапляти в тенета нафантазованих романтичних настроїв. Романтичними настроями Скурвіле вважала раптове бажання носити за спиною рюкзак, ходити босою, хоча тут могло ще бути раціональне обгрунтування, бо Скурвілин сусід з сутерени ходив босим щоб вилікувати запалення легень і простату, бо на його думку роса має цілющі властивості. Одним із істеричних романтичних настроїв було бажання подорожувати. Ну яка сучасна тверезомисляча людина сьогодні подорожує - думала Скурвіле - на біса подорожувати, коли чудесно можна оглянути найцікавіше, що є у світі в телевізорі, в теплі, з котом на колінах, і якщо вже подорожувати то з котом, а коти - тварини домашні, і як воно бідне бігатиме по поїзді, візьмеш його на руки, а воно як галєретка, тлусте, налякане і мовчазне. Романтичні настрої зазвичай розпочиналися у травні, або на зміну погоди. Скурвіле хотіла нявкати на місяць, роздумувала про запах бузку і дощової погоди, нервово реагувала на телефонні дзвінки, з завмиранням серця думаючи - зараз зомлію.
І от, через такий дивний романтичний настрій чи ще чомусь, Скурвіле одного разу померла.
Вбивця бачив еротичні фото Скурвіле в Інтернеті і виглядав юним закомплексованим і перестрашеним хлопцем, що зазнає розваг лише з жінками на фотографіях. Сказав Скурвіле, що вона має дуже гарний ніс. Спершу вона подумала, що насміхається, а потім відчула, як очі наповнились сльозами розчулення - вдячне гарне дитя. Відчула м'яке ніжне тільце під собою, подумала, які тендітні вишукані мізочки і оченята змогли та дивовижно оцінити мій ніс, подумала. Двома холодними пальцями вона прогнула його щоки - м'які, дитячі, гарячі, червоні - і поцілувала солодкий від інжиру рот. Його губи розгублено заворушились, розпачливо заметався поміж зубами язик, і він прокричав їй рот в рот - мене ще ніколи ніхто так не цілував, а вона подумала про щойно куплену книжку - якісь гаремні пригоди манекену, що вміє говорити, щоправда не дуже добре, але це не важливо для манекена в гаремі. Збудливі пахощі цієї книжки перебивали пахощі інжиру, чорносливу та медових пряників у його роті. Книжки б йому їсти - подумала, крізь поцілунок, обтягуючи ззаду спідницю, що задерлась до пояса. Дитя боялось щось з її спідницею робити, хоча варто було б щось зробити. Воно відсапувалось своїм риб'ячим ніжним ротом, мало чи не тремтіло від такого дивного ходу подій. І йому двадцять два - здивувалась вкотре Скурвіле, досвідчено просуваючись пальцями до кишені щоб поцупити гаманця. Легко, тими самими двома пальцями, які щойно стискали його змарнілі від перехвилювання щічки, вона жбурнула гаманець в траву, щоб потім підняти, і занурюючись у м'яку дводенну борідку обличчям, майже пошкодувала, що так невдячно довелося обікрасти таку чудесну пахучу істоту, з такими рухливими пальцями і невимовно пружною шкірою. Чудесна істота - думала Скурвіле - що притискається мабуть усім тілом під час кохання і під час сну, чудесна істота. Він ніколи не здогадається, хто його обікрав, тому нехай вона, Скурвіле, поживиться новими книжками і дорогою білизною. Скурвіле ніколи не мордувалася своєю совістю, вона навіть іноді думала, що совісті не має. Слухала, як він дихає. Переконливо дихає - подумала - і переконливо боїться, саме час іти - він стоятиме - ніжно, далеко, усміхаючись, а потім - запхає руки в кишені, вже зовсім чоловічо - погріти пальці, а потім вийме порожню руку і подумає згубив гаманця, піде шукати в траві, на лавці, і не знайде, вона не могла такого зробити, вона така сексуальна з чорним павуком - химерна з'ява у якомусь еротичному виданні чи на конкурсі фото, зі своїм великим ніжним носом?
Скурвіле не хотілося виймати свою прощальну руку з його долоні. Так прощально. Видно, сидить ночами біля комп'ютерних забавок - подумала, йому б пити вітамін С і пивні дріжджі з калієм, і зникли б прищики, може через них комплексує, воно ж ще не тямить, що маючи такі пальці і такий язичок, можна більше нічого не мати. Вся справа у майстерному застосуванні, куди не глянь, а вся справа у майстерному застосуванні. От вона - подумала - майстерно застосовує пальці, і майстерне застосування повністю залежить від таланту - скільки бездарних злодіїв і бездарних коханців мають величезний досвід.
Скурвіле просувалася мокрими мештами по мокрій глинистій стежці. Листя прилипало до панчіх і вона раз-по-раз згиналася, щоб пооббирати його, із задоволенням відчуваючи власні теплі рукавички крізь мокру панчоху, думала, що приємно було б дивитися якийсь фільм із зануреними в гарячу воду ногами. Щось таке прощальне. Щось таке слиняве, безхребетне, страждальне, жертовне, несподівано ніжне. У темряві вона слухала шелест рукавів пальта. Скурвіле любила шелестячі пальта, холодні і зверхні, глибоко органічно жіночі. Вона почувалася деревом, осикою, рибиною в замороженій воді, і рухалася вслід за шелестом пальта. Було так темно, що боліли очі від напруги. Мжичив дощ. Хто б подумав - подумала Скурвіле - що в такому великому місті можуть бути такі паршиві темні стежки, мокрі і прогрузлі під підошвами - і такі чудові діти з язиками. І коли вона майже в сльозах потрапила додому, то довго сиділа у гарячій воді, замертвіло розглядаючи кахлі своєї ванни і думаючи, що він був напрочуд ніжний і німий - вбивця - солоно просуваючись губами до його шиї, вона якимось порухом, чимось таким дуже інтимним зрадила себе всю, наче відкрилась навстіж, наче звірила йому всі свої таємниці.
Потім якось Cкурвіле варила аджику, бо Скурвіле була хазяйновитою жінкою і робила на зиму закрутки. Зазвичай вона закручувала агрусове варення і аджику. Хоча того дня у Скурвіле були перспективи курвитись, але почувалась вона так, наче їх не було, розслаблено і грипово. Швендяла м'яко по кухні - шевендь-швендь, протирала запотіле від хатнього тепла і дощового холоду вікно рукавом светра. День був якийсь невиразний і безвольний, у помешканні панувало щось прикре і гнітюче, чи то передчуття. На цей раз дуже близьке, впритул - вона їла білий хліб з розпушувачем для тіста - хліб без розпушувача видавався їй забитим і твердим - із підігрітим на пательні соусом, потім їла огірки з сметаною - а воно не миналось, це відчуття, млоїлось десь всередині, протягом дня понуджувало. Скурвіле намагалась зосередитись на думках про свій майбутній одяг і поки аджика варилася, пила каву і думала про те, що навіть у дощовий день парк перед вікном дивиться дуже добре і вийшов би непоганий візерунок для шовку.
І от - хтось подзвонив. Скурвіле не чекала гостей. Вона не запрошувала гостей, бо мала роботу, за яку ніколи не поспішала братися, але щоразу їй видавалось, що незабаром візьметься і гість може перебити натхнення до праці. На носочках підійшла до дверей, щоб зазирнути хто там. Їй не хотілось відкривати - доведеться копошитися на кухні, пригощаючи гостей, розморожувати їм пельмені, бо гості напрочуд люблять їсти пельмені, і у великих чайних горнятках запарювати їм каву - не естетично. За дверима стояв її майбутній вбивця - слухала, як тривожно рухається в грудях серце, неритмічно, голосно. І звідки бідолашненьке могло взяти адресу, - подумала Скурвіле, воно ж таке наївне і безпорадне. Дитя прагнуло видаватись дуже чоловічно і незалежно, і стояло собі із впертою котячою мордочкою під дверима, підсьорбувало щось потихеньку носиком, а поміж ворсинками бороди проглядали прищі. Стояло, спершись спиною на стіну, кліпало віями і дитячими синіми очками під зовсім дорослими бровами. Бідолашененьке, воно ще й синьооке, - подумала Скурвіле. У якійсь невиразній синьо-коричневій курточці, - подумала Скурвіле, - хоча з іншої сторони - де дитині взяти розуміння доброго смаку і вбирається так, щоб не вимастилось у тролейбусі, або коли послизнеться і впаде у якусь калюжу, - подумала Скурвіле - натягує на свої тендітні плечики, на свою пахучу юну шкіру, на свій делікатний риб'ячий торс, на свої безбарвні сорочечки, футболочки, светрики, чи що там інше воно носить під курточкою із закороткими рукавчиками. Може воно тепер бідне як церковна мишка, напівголодне, обкрадене, можна посадити його у себе на кухні і зробити йому канапку із салямі, свіжозвареною аджикою та хлібом з усякими некорисними розпушувачами і дихати, дихати, безперервно, глибоко вдихаючи, з насолодою дихати тим самим повітрям, що й він, і слухати як він дихає і цьмакає своїм солодким чудовим ротом - слухати, слухати, слухає як цьмакає і дихає. Але Скурвіле видихнула сентементальні думки геть. Треба ж, - подумала Скурвіле, - яка дурна думка може приплестися досвідченій скурвованій злодійці. Треба ж, - дивувалась сама з себе Скурвіле. Окрім того вночі Скурвіле планувала йти курвувати з багатим і привабливим мужчиною, а тут він - прийшло саме під двері, таке ніжне і змерзле.
Скурвіле повільно на пальчиках відійшла від дверей, щоб гість міг піти собі геть. Крім того на плиті варилася аджика. Аджика планувалась смачна і гостра. Скурвіле не хотіла під час приготування аджики спілкуватися з людьми.
Дзвінка Остапчук не належала до тих, з ким Скурвіле не хотіла спілкуватись. Дзвінка Остапчук вміла ретельно і старанно слухати життєві трагедії Скурвіле а потім так само запросто їх забувати, як забувала не раз парасольку на пошті або гаманець у хлібній крамниці. Скурвіле за це дуже любила Дзвінку Остапчук, а Дзвінка Остапчук не дуже, бо їй набридала постійна балаканина про життєві трагедії і погані сни. Але вона охоче їла гостру аджику із курячими відбивними, із задоволенням пила каву, заїдала її тістечками і переписувала собі часто рецепт шоколадного печива, а потім випадково загортала у папірець вижувану жуйку чи курячі кісточки для своєї собаки, і доводилось переписувати ще раз.
Того вечора Cкурвіле пішла курвитись.
І от вночі Скурвіле зрозуміла, що це любов - снігова, різдвяна, ліхтарна, ялинкова, непоборна, і також зрозуміла, що до цьогорічного Різдва їй не дожити. Було боляче і приємно водночас - усвідомлювати, хотілось плакати, літати, кричати. Колись давно, коли місячні промені їй видавались тонкими, як пера чорнильних ручок і коли вона любила сидіти на узліссі і дивитись, як пустоголові зайці рухаються дорогою в простір, і коли їй видавалось ім'я Скурвіле гарним і дивним, бо вона ще тоді не розуміла, що основа цього слова - курва, - от в ті далекі часи Cкурвіле мріяла про довгу і бездонну любов, щоб їсти вдвох варених раків на даху якогось смертельно старого будинку і цілуватись як кажани, бо мусять же кажани якось цілуватись. А може б і не цілувались, а просто собі мовчки сиділи і їли б варених червоних раків з довгими ситними хвостами, їли б і думали кожен про щось своє, але їхні думки чудово і гармонійно рухались би одна повз іншу і Скурвіле думала б, що її очі мабуть дуже гарні, коли вона про щось думає. І от тепер вона сиділа напівгола у мотельній постелі, розглядала себе збоку, стоячи водночас і мерзнучи за вікном, і дивлячись із завіконного ракурсу на себе напівголу у мотельній постелі, з трьома прищами на спині, сповзаючим вниз волоссям, з чорними зліпленими віями, з довгими обрисами носа і недовгими обрисами розкладених обабіч ніг. Вислуховувала безглузде шамротіння чоловіка, який загравав із Скурвіле поруч на ліжку, піднесеним, потрісканим і збудженим голосом розповідаючи Скурвіле про її чесноти і окраси, і особливо про її темперамент. Скурвіле подумала, що зазвичай у стосунках із чоловіками вона мовчки пасивно сидить, безрухо поклавши поруч із собою ноги, а ще не було чоловіка, який в цьому мовчазному пасивному сидінні не добачив би темпераменту. І от у цей момент, коли збуджене шамротання просунулося плавним язиком до Скурвілиного живота, притискаючись до шкіри крізь спідницю гарячою слиною, Скурвіле зрозуміла, що вона любить ту зрадливу, беззахисну, обкрадену дитину. І розглядаючи на світлі барвистість пролітаючого повз вікно снігу (перший сніг, подумала Скурвіле) огорнута мов пеленкою слинявою сочистістю поцілунків свого випадкового коханця, який зневажливо вкинув кредитку на дно сумки, знаючи що ніхто (окрім Скурвіле) не підбере коду, а Скурвіле раненько, доки він не зателефонував у банк, купить собі на його гроші рожевий чайний сервіз... То от, розглядаючи сніг, вона усвідомила, що десь глибоко всередині, поруч з печінкою, нирками і кишечником є ще один необхідний внутрішній орган - любов до цнотливої дитини, і коли цей орган поранити або не дати йому моральної поживи - любові цнотливої дитини - то Скурвіле буде слабнути аж доки не вмре. І глибинними рецепторами власного тіла їй забажалося дитини, тому Скурвіле вирішила її назавтра відшукати. Скурвіле відчула себе замкненою у період котячого парування, вона дихала на повні груди вербеновим чи щалфейним глибоким напівзимовим повітрям, що засипалось до кімнати разом з іскристою паволокою снігу через пори вікна. Як дивно - думала Скурвіле - любити когось більше аніж себе, і почувалась якось сунично-сосновою. Чомусь добровільно відпустила сьогодні з-під власних дверей таке м'яке змерзле звірятко, коханого ображеного хлопчика, сопілково-тендітне дитя, що підсьорбувало собі під дверима шмаркльочки, сяяло очима і прищиками - самостійне, самотнє. Ним пахли б зараз пошовки і крісла, його чудвиий, запах просочився б у білизну Скурвіле - Скурвіле не прала б тієї білизни і нюхала б перед сном. Скурвіле поселила б його у своїй постелі і дивилася б потай вночі, як темно і ніжно лежать на щоках темні і ніжні вії, мерехтливі і байдужі, сплячі. Скурвіле слухала б, як пульсують вени на його зап'ястках. Скурвіле жила б у світі його ілюзій і читала б йому вголос свої улюблені книжки. Вони б по черзі мили посуд. Його пальчики торкалися б найгарнішого посуду Скурвіле, захованого за дверима шафок, вікнами сервантів, картонками коробок, жовтим обгортковим папером, нальотом неуживаності і пилу. Його пальчики торкалися б до найгарніших сервізів Скурвіле, до найтоншої порцеляни, до найтоншої порцеляни глибокого тіла Скурвіле. Діаманти і смарагди його поглядів осідали б у найглибших закамарках глибого тіла Скурвіле. Скурвіле подумала про невипрані светри і нічні сорочки, накопичені в пральній машині і подумала про те, як боляче когось любити, і розкішно у сяючому снігу просуватися до тих дверей, перед якими ще вранці стояла бідолашна цнотлива дитина.
А вранці, несучи рожевий чайний сервіз, далека від смерті як ніколи, млявими ногами вона просувалась крізь улюблене місто Львів і думала, як гарно вони чаюватимуть з Дзвінкою Остапчук, тримаючи в руках рожеві горнятка як рожеві нігтики, рожеві халатики, рожеві зубні щітки або рожеві шампуні у рожевих баночках. Скурвіле сидітиме на кріслі по турецьки зложивши ноги, у рожевих атласних штанах і пантофельках, вишитих бісером. У мисці паруватимуть свіжі шоколадні тістечка, обкатані у вафлях з кокосовими пластівцями. І Скурвіле розповідатиме Дзвінці Остапчук про всі шкатулки з кулончиками і перстенями, про всі вази на дні яких ховалося багатство, про всі сервізи і черевики, куди запихалося коштовності для кращої безпеки, про всякі прослойки під матрасами і розкладними диванами, де люди кладуть конверти з грішми, які Скурвіле довелося побачити. А Дзвінка Остапчук примирливо і осудливо водночас говоритиме щось про ідеали чесності, цноти та про скурвленість Скурвіле.
Розпочався ненав'язливий другий того року сніг і Скурвіле відчула, що це час, придатний для легкої глянцової шубки і омлету зі сметаною. Смажила на сніданок омлет зі сметаною, змерзло просуваючись по кухні своїми гарними злодійськими ногами. По телевізору йшла передача про кенгуру. Як це мабуть прикро, коли ти кенгуру - подумала Скурвіле - вона ніколи не хотіла бути кенгуру. По-перше кенгуру не крадуть, по-друге не носять одягу, а одяг - одна з найбільших земних насолод, і чудесно, коли приміряєш його перед дзеркалом, а він пахучий і новий, або не дуже новий і ідеально насиджений на тілі, а потім йдеш - черевички летять як живі, погляди охочих до кохання мужчин соваються туди сюди, невпевнено намагаючись зупинитись то на фантастично шоколадному декольте з червоним паском мережива проглядаючої з-під нього білизни, то на виструнчених як до більярду стегнах. А по-третє кенгуру мають на животі мішок. Скурвіле ніяк не хотіла уявити себе з мішком на животі. Цікаво - подумала - а мішок також треба парфумити, якщо вже його маєш. І як крізь мішок хтось цілуватиме Скурвілин живіт, мабуть засуне голову в мішок і ковзатиме губами. Скурвіле подумала, що на світі дуже багато тварин, якими вона не хотіла б бути. Наприклад фазаном або качкою, бо її могли б вполювати мисливці і запекти з яблуками чи апельсинами, а з шлуночка зварити флячки. Не хотіла б бути зайцем, хоч заєць як тварина дуже їй подобався, такий вухатий, великий і теплий, а восени колись вона побачила, як біля лісу у траві спав заєць, їй хотілося посмикати його за вуха, але він втік і вона сіла у нагріте кубло зім'ятої під зайцем трави. Не хотіла б бути щурем, ховрашком і взагалі всякою мізерною твариною, яку можна розтоптати.
Сніг якось плавно почав дощити а потім зовсім зник. Скурвіле почувалась майже ховрашком і вирішила купити собі шубу.
Повітря було дуже свіже і пахло огірками. Кольори ошатно трималися купки і Скурвіле подумала, що ошатність кольорів цього року не в моді, і відчула глибокий несмак від охристо-брудних відтінків лісу. Коли б листя могло бути разюче голубим в білий горошок, і жовтим в чорний горошок, і бузковим у рожеву та салатову полоску, все було б просто супер. А ще Скурвіле подумала, що не варто намагатися зробити все бо в результаті не зробиш нічого. І ще встигла подумати, що щоразу небажання робити все відразу перетворюється на небажання робити хоч щось. Розправивши плечі, Скурвіле стрімко рухалася вулицею проти вітру і почувалася гірським ровером на гірській стежці. На лавці сидів її майбутній вбивця, цнотлива дитина, ніжна квітка Скурвіле - скоцюбивши спинку, втиснувши в рукави куртки свої тоненькі пальчики, вузькобедре, довгошиє, тендітне, змокле. Бідолашненьке - подумала Скурвіле мало не зі сльозами і сіла поряд на лавку. Бідолашненьке дитя - подумала з ніжністю. Скурвіле замилувалась ніжними згинами цієї борідки, такої блискучої і м'якої з вигляду. У його організмі бракує вітаміну С - подумала. Дитина промовила щось дотепне і усміхнулась.
Скурвіле подумала, що було б непогано, коли б він усміхався і говорив свої дотепи на її кухні, а вона у цей час готувала б йому зелений чай з медом, м'ятою і ромашкою, а потім чорний з суницями, а потім Скурвіле сперлася б на руку, розкинула б по столі вицвілу фальбанку рукава і милувалася б, як прозоро і біло-перламутрово блимають зуби поміж його губ під час розмови. А фальбанка рукава була б вицвілою тільки на перший погляд, а насправді корункованою ллянним круживом повз блідий шовк невиразного відтінку, і рука визирала б з нього так само бліда і замерзла, щоб її хотілось зігріти за пазухою, поламати в мужньому чоловічому рукостисканні і відчути на своєму тілі. І особливо виразно, боляче червоні, блистіли б нігті, як стигла шипшина. Це було б прекрасно. А коли б вона закидала ногу за ногу, він помітив би, що вона не скинула панчіх і водночас помітив би, які розчулююче тонкі вона має литки, і якою граційною ступнею та литка завершується. І було б чудово потім відчути на язиці смак тих блискучих зубів і піднесено рухливих губ, легких і пружних, як желатинові цукерки. І багато чого іншого вона також була б не проти посмакувати. І багато чого іншого. Багато чого іншого сьогодні не вийде - подумала Скурвіле, бо він розгублений і червонощокий, якийсь юнацький, невимогливий, безпорадний, його пальці - рухливі ніжні пальчики, що тереблять край сорочки, м'якенькі гладенькі лапки. Втім, Скурвіле така перспектива цілком подобалась, бо вона вважала, що кожне бажання мусить відстоятись як яблучний сік, щоб фус обустився на дно і залишилась чиста, пахуча металевою кришкою для закруток, рідина. Так і бажання.
Чого воно тут - спиталась Скурвіле - чого воно не обуло зимових мештів, ноги ж померзнуть. Бідолашненьке - подумала Скурвіле - ходімо до мене на чай.
Прийшли на чай. Ледь підняло пальчиками-павутинками велике бульйонне горнятко, у якому Скурвіле зробила йому чай, щоб дитина нагрілася. Довге і худе - подумала - надто довге і помірно худе. Витерла в груди яблуко, щоб дитина з'їла, бо в такому крихкому організмі мабуть бракує заліза. Які кришталево прозорі його щічки - подумала Скурвіле і відчула власну гнилизну старіння, що не визнає саме себе, ховаючись за паволокою кремів і парфумів. Скурвіле подумала, що ранньою весною, коли повітря просякає пахучими і смачними грабовими бруньками, які Скурвіле їсть у парку, всякими пролісками, примулами, променями ультрафіолету - особливо істерично усвідомлюється власна і чужа старість, всякі прищики з'являються - від хворої печінки, хворих яєчників, від спожитого алкоголю, чаю, кави, від спожитих смажених яєць. Всякі зморшки примружених очей і лобіків, під пальтами ховаються ретельно замасковані хворі кишечники і жовчні міхурі. У Скурвіле з'являюся суїцидальні настрої, їй до сліз робиться прикро, що якийсь літак розбився без неї, і якийсь корабель потонув, а вона ні, Скурвіле поливає фіалки і думає в такі моменти, що її поморщений вказівний палець, який саме малює на запотілому вікні горнятко з чаєм, колись розкладеться і на ньому виросте фіалка.
Скурвіле сказала, що йде спати. Дитина почервоніла і відповіла, що йде з нею.
Скурвіле раптом, поночі зрозуміла, що ніжна цнотлива дитина хоче її задушити. Це мій вбивця - подумала Скурвіле. І подумала - як мабуть боляче бути чиїмось вбивцею. І пожаліла - боляче, мабуть, боляче мати таке холодне і солоне волосся - можна зануритись щокою або пальцями. І так само боляче знати, що воно її задушить, подушкою, вночі і безпричинно. І ще пригадала, як колись він, або хтось схожий на нього - грав у театрі, мав схожі губи і волосся, що падало до плечей чимось блискучим і шовковим, а голос мав схожий на нічні еротичні сни, що сняться в часи, коли скрутно на любов. Вбивця - подумала - мій беззахисний вбивця, з ним би збирати восени горіхи в горіховому гаю що біля Стрийського парку, а потім сидіти на сухій скрипучій траві і будувати плани на майбутнє. Подумала, що останніми днями почувалася мухою, якій відірвали лапи і вона рухалася тулубом по світу з налакованою довгою і темною гривкою, і ще подумала, що напившись чаю у шахи вигравати значно легше ніж напившись кави або пива, а щоб красти потрібна кава, бо після чаю рухи робляться якимись розчуленими, самозакоханими, ніжними і дратівливими.
Скурвіле розніжена, притиснута до несподівано чоловічих грудей, прислухалася до криків у квартирі Дзвінки Остапчук і думала, що якщо Дзвінка Остапчук не купить собі терміново ліфтинг-крем, то заміжжя з багатим італійцем - поціновувачем галицької кухні і галицького сексу - реалізувати буде дуже важко. А дитина тим часом невпинно хотіла задушити Скурвіле. Задушить чи не задушить - думала Скурвіле. Ти маньяк - спиталась - відповів сонно, що ніякий він не маньяк. Спитала, чому воно хоче її задушити. Бідолашненький - подумала - потім його замучить совість. Він мене ненавидить - подумала Скурвіле - чудесна, ніжна, перелякана дитина, Скурвіле могла б втекти - подумала - я могла б втекти, але чи ж можна втекти від таких тонких білих пальчиків, що тримаються за подушку. Безкінечно по-дитячому ображений, така ображена насуплена дитина з дивовижно ніжними і гнучкими пальцями, що хоче поговорити в темряві, прийшовши з холоду двора, про маму. І безглуздо на щось сподіватись - він юний, самовпевнений і сповнений планами на майбутнє, хіба може вона, Скурвіле, від цього втекти.
Скурвіле відчула на свому обличчі подушку і приторно чіткий запах нічного крему. Бідолашненький - подумала - не розуміє, що я його люблю. І перед тим як задихнутись, прощально і ніжно ковзнула рукою по його фантастично білих і тонких пальцях, чудових пальцях - їхби цілувати у сні ненароком, цілувати у сні пальці, що душать Скурвіле - подумала. І померла.
Вранці Дзвінка Остапчук подумала - бідненька, задушилась у сні подушкою. Їй щось схоже наснилось - снилось море, що підступило до берега і затопило всіх пляжників, а Скурвіле сиділа чомусь на розкладній табуреточці у домашньому халат під водою, і Дзвінка Остапчук далеко від води кричала до Скурвіле, що вона ж захлинеться, а Скурвіле продовжувала сидіти, рівно і самовпевнено, а потім приплив величезний кит і її проковтнув. По хаті розходились чужі для Скурвіле запахи, невідомо звідки суничний - на закрутку ще рано, на ягоду пізно - подумала Дзвінка Остапчук - якийсь бліденький водянистий запах не то оцту не то персикової солодкої води, дитячого мила і пофарбованих батарей.
Дзвінка Остапчук почала організовувати похорон. Їй було до сліз шкода Скурвіле і водночас їй подобалось організовувати похорони та весілля. На ноги їй сів кіт Скурвіле і вона розчулено подумала - бідненький, а потім у скринці з коштовностями знайшла свій чеський кулончик з божою матір'ю. І подумала про себе - треба ж, коли вона тільки встигла його вкрасти.
