Беда тому, кто память мучая,
Захочет прошлое вернуть,
Кого тоска и боль дремучая
Погонит вновь в обратный путь.
Н.Асадов.
Одного разу, в порив і емоцій я викрикнула до мами:
– Не стройте з себе мать – героїню, думаєте, що тільки ви
прожили важке життя, а мені що, легше ? Я також сьорбнула
горя, до речі, не без вашої допомоги !
Після смерті мами я знайшла коробку з – під взуття,
де лежали її речі: листи, фотографії покійного внука Ореста,
образки, і декілька зошитів із записами спогадів.
Ось що я прочитала :
- Не стройте з себе мать – героїню,- сказала мені моя доня.
- А я і є мать – героїня !
В 14 років я ся лишила без мами. Мама втекла з коханцем
до Німеччини на заробітки, покинувши мене з 45- річним няньом
на величезній господарці 18 моргів поля, 4 морги ліса з ялиць,
два коні, велике стадо овець, дві корови .
Була ще зовсім дитиною, а працювати треба було за двох дорослих.
Мої няньо були до роботи повільні, коли я лементувала, що змокне сіно,
бо насувається гроза, то вони мені казали
- Хто замочів, Тот і висушит.
Треба було в хаті г'азди, щoби мені допомагав...
Як я сой заспівам
Трьома голосами
Єден піде горов,
А два – долинами ( лемківська пісня )
І я в 17 років вийшла заміж за молодого і дуже гарного хлопця.
Але помочі‘ м не дістала, а тілько клопіт. Мій Федьо мав 19 років,
бив єдинаком, бо решта дітей були сами сестри і позашлюбний брат Михал.
Няньо віддав свого єдинака вчитися до бурси, бо видів, же «рольніка»
з його сина не буде.
Провчився мій Федьо недовго, бо скінчилися гроші, а старша сестра Анна,
що вже мешкала в тети в Америці, не хтіла помагати, бо казала, же
не мусить брат бути вченим, най робит в полі.
Але як чловек ся не надає до землі і єй не любит, то му нич не поможе.
Мій молодий муж не знав ани орати, ани косити. Цілима днями сидів в
унишках ( так г’ нас стари люде казали на книжки)
Мусіла’ м сама давати собі раду і в полі, і вдома і з маленькою дитиною.
Надійшов 1945 рік. Стояв фронт. Через наше село проходила
лінія фронту. Кулі падали, як дощ, а я в тяжи з другою дитиною мусіла
сидіти в бункрі. До тепер не знаю, як ся мій Ромко не вродив калікою.
А старша Наця мала три рочки і плакала, бо ся бояла. А мій Федьо
цілий час казав, жеби’зме ховали ноги, бо ліпше най заб’ є, тілько щоби
не лишитися каліками.
В лютому 1946 року вродився синочок - Ромцьо. Пам’ ятаю, як мама Текля ,
моя свекруха, сильно ся позлостила, що її син дав внукові таке ім’я,
бо в селі таки імена давали тілько найдухам.
- Жеби’c го, Марисю, так не кликала, каж’ му - Гриц або Штефан,
як ті ся любит, тівко не Ромко.
Любила’ м її, бо вона любила мене і допомагала, чим могла.
В той час юш німці посунулися на Словаки, а в нас бульба стояла
не копана, бо вшитко поле було заміноване. Їсти дітям не було що
дати і зібрати їх не було до чого, бо Рускі як відступали,
то обібрали нас до нитки, два куфрі нових лахів забрали і посуду
вшитку, не було навіть горнятка напитися води.
Зашуміли ліси,
Зашуміли бори…
Бивайте здорови
Мої рідни гори… ( лемк. пісня )
А в самім кінци марця приїхали поляки, погрузили
нас на підводи і повезли на стацію до Вороблика. В п''єцу хліб ся
лишив не спечений. Там ми голі і босі пробули цілий тиждень,
бо не було вагонів для худоби, в яких нас мали вивозити.
Стояли страшні морози, а дитині було 4 неділі. Захворів мені на
двохстороннє запалення легких. Три доби дитина вмирала , а я плакала
і молилася до Бога, жеби мені схоронив сина, бо я знала, що як помре,
то я його навіть не похороню, хіба закопаємо до снігу на котрійсь стації.
Мені здавало ся, що здурію від самої думки, що так може статися.
Але Бог ся змилосердив наді мною. Ми з мамов Текльов обкладали йо го
теплима компресами зо самогонки. Вижив мені , бо мав жити...
Везли нас три неділі на вуглю, у відкритих вагонах до стації Кобиляки,
в Полтавску область.
Нарешті ми приїхали в Кобиляки, в колгосп « ЧЕРВОНИЙ ПАРТИЗАН «
Вигрузили нас під голе небо. Довго ми чекали, потім приїхав на волах дядько,
посадив нас на фіру і повіз до одної жінки, щоби нас взяла на квартиру.
Але Мотря ( так ся звала ) як увиділа, що хтось приіхав, то заперла перед
нами двері, бо була стара дівка і не хотіла нікого в хаті.
Мусів прийти голова Сельсовєта і в приказовім порядку сказав їй,
щоби нас впустила до хати, як не хоче бути вивезена до білих медведів.
І тільки тоді нас впустила до тої страшної хати.
Я вдома мала велику хату дерев’яну, і два великих сади, а нас
поселили до глиняної халупки, всередині не було нічого, навіть
ліжка для дітей.
Палили соломою, а я не знала, що можна нею палити, бо я мала
4 морги ліса, і не знала, як то не мати дров. Як я варила їсти,
то‘м спалювала пів- скирди соломи, а страва все не була готова.
Мій муж і мої няньо заробляли по 100 грам пшениці на трудодень.
А я ходила збирати полин, щоби зварити дітям зупи.
Так ми ся промучили цілий рік, а в марцю 46-го року ми поїхали
на Захід, до Тернопільскої області, в місто Борщів, до мого
двоюрідного брата. Добирализмося дві неділі на відкритих платформах
з вугльом, то ще гірше, як в телятниках. Цілима сутками поїзд стояв
і ніхто не знав, коли поїде.
В Борщові ми ся поселили в одну кімнатку, нас п’ятеро душ
і братових троє. А в тім році була страшна засуха, же вшитко згоріло,
не було ані травинки. Худоба від спеки посліпла і не давала молока.
Наші переселенці падали, як мухи, бо їли саму лободу і кропиву.
А я пішла замітати на пошту і діставала’м картки на хліб, на себе
і на двоє дітей. Смак того хліба не забуду до смерті: кисле болото
з отруби. А чергу треба било займати о 4 годині ночі. Хто спізнив,
то вже не дістав хліба. Старого, або малого могли задоптати ногами
до смерті. Мої няньо пасли вночі корову в лісі, щоби дала хоч пів-літри
молока.
А через рік ми рушили до Львова, бо там поїхала жити чоловікова
родина.
( Далі буде )
Ольга Теодор.
Тлумачення окремих слів :
Няньо - тато ; в тяжи – вагітна ; барс – сильно ;
зобрати – одягнути; рольнік - землероб ;
куфер - скриня ; в пецу – в печі;
стація Вороблик – районна зал. станція;
жеби - щоб; хтоси - хтось; нич – нічого ;
вшитко – все; коприва -кропива;
юш – вже; з отруби – з висівок; хоц – хоча;
же з’ме - що ми ; іщі – ще ; же мі – що мені;
Г’нас - в нас; сой – собі; тета – тітка;
Гамерика – Америка; чловек – людина;
Єй – її; в бункри – в землесховищі;
марец – березень; схоронив – зберіг;
Наця – ласкаве Надійка.
(тлум. О.Т. )
