Якщо детективники й королі жахів та інших трилерів дико ображаються за спойлери, так на сленгу цих добродіїв називається, «хто вбивця», то сучукрписи, схоже, тільки радітимуть, якщо котрийсь із критиків мимоволі перекаже фабулу їхніх опусів. Значить хоч цей читав, а не лає за усталеною метроінтелектуальною традицією. Для збереження інтриги візьмемо приклад з детективників: триматимемо в секреті прізвища авторів і назви творів. Вибір творів нічого не означає, просто в такому порядку вони стояли на моїй книжковій полиці, але сподіваюся що саме такий метод випадкових чисел дасть гарне уявлення про жанрово-тематичний зріз сучукрліту.
1. Молода приваблива дівчина подорожує світом, вчепившись в чергового іноземця, якого сама ж порівнює з потягом. У задушливих готелях Тайланду, на березі океану в Індонезії, ще десь там, надкусивши авокадо й запивши абсентом, вона щось друкує на ноуті і відсилає подругам по школі, щоб іноземець подумав, що вона теж журналістка, а подруги з Яремче позаздрили. Між тим, в Україні з''явився перший колоніальний роман.
2. Європейський Союз виділив великий грант на збереження пеліканів у гирлі Дунаю, але завдяки махінціям з папірцями батьків-засновників угрупування Бу Ба Бу, зберігати вирішують не пеліканів, а поетів, і проголошують незалежність від прозаїчної України. Автостопом, зайцями в електричках, пішкодрала, збираються поети до своєї поетичної республіки, щоб кормити комарів у наметах, пити портвейн, знайомитися з поетками вночі на пляжі й цитувати безсмертні рядки невідомого автора "поети всіх віків мої писали вірші, я нині п'ю в кредит на їхні імена" Романа Скиби. Ситуація цілком вигадана, проте діти в поетів і поеток вийшли цілком справжні.
3. Молодий львів’янин довідується про смерть коханої випадково – з газети у громадській вбиральні. Поки він приходить до тями, газету вже хтось з громадян використав за призначенням, тож він навіть не може переконатися, чи це йому не примарилося, і перериває в пошуках фатального і вже старого номера газети навколишні кіоски площі Ринок, але газети не знаходить. Тож він докладно, з назвами вулиць і адресами, біжить через все місто до себе на квартиру, здається, в Сихові, щоб розпечатати й прочитати останнього з листів колишньої коханої, які вона писала йому з Києва, навіть покинувши його на користь якогось старого пердуна-поета, підозрюю що мого віку, а львів’янин їх навіть не розпечатував. Як завжди буває, коли людина поспішає, по дорозі її обов’язково перестрівають то друзі, то вороги, то просто знайомі бандюки, які розмовляють латинкою, а Львів місто камерне, тож вмістився в цій досить невеличкій повісті майже повністю, навіть з передмістями.
4. Молодому ресторанному критику й привабливій дівчині чоловіки весь час намагаються не тільки подати пальто, але й допомогти його вдягнути. А оскільки чоловіки їй весь час трапляються вище зростом, їй доводиться щоразу підстрибувати на підборах, щоб втрапити руками в рукави. Це провокує в неї думки, чи всі українські чоловіки такі телепні, чи тільки їй так не щастить і вчити англійську до іспиту TOEFL. В книзі повно культових ресторанів, коктейлів, кін-конгів та інших зваб великого міста. За версією авторки, Кінг-Конг мешкав не в Нью-Йорку а в Києві.
5. Молода кінорежисер вчиться на молодого кінорежесира в майстрів українського поетичного кіно в інституті Карпенка-Карого. Але оскільки в Україні не знімають кіна, окрім рекламних роликів, після навчання на кінофакультеті їй доводиться по двадцять з лишнім годин працювати на знімальному майданчику реклами памперсів, що дає їй відчуття того, що її скажені за мірками її батьків гроші зароблені чесною важкою працею, але водночас виснажує морально та фізично. Майстри поетичного кіно, мабуть, знали свою викладацьку справу, бо в книзі багато київських краєвидів, вуличних сценок та інших досконало вибудуваних кадрів, за які Іллєнко з Параджановим поставили б авторці українське поетичне «відмінно». Авторка ж так залюблена в ці кадри, і в цих майстрів, що нехтує можливостями, які відкривають для неї Париж та Москоу. Після прочитання дуже хочеться, щоб режисерка, за її власними словами «дожила до великого кіна». Оновною претензією критиків до роману було «чому це не вірші?»
6. Студента-філолога, який підробляє репетитором в маєтку нувориша, звинувачено у спробі згвалтування хазяйської доньки, і він мерщій мусить тікати від бандитів. Маршрут і обставини втечі вибудувано автором так химерно, що для цього героєві доводиться провести акт дефекації на найбільшій в Європі харківській площі Свободи серед білого дня і пройти через вбиральню, яка слугує порталом між двома паралельними світами, обидва світи, втім, залишаються Харковом. В ході подальшої втечі, вже з полегшенням, виявляється, що донька нуворіша просто в студента закохана, слухає ті ж пришелепкуваті рок-групи, невідомі нікому, крім студента, а її саму вже викрали для нього друзі у трейлері. І всі їдуть на море, забувши про бандитів. Мораль всієї пригоди: усе зло в світі від того, що рекламні ролики про харківське пиво доручають знімати зарозумілим галицьким режисерам
7. Охоронець супермаркета ловить на місці злочину школяра, який ласує чупа-чупсами в залі після закриття магазину. В покарання за цей нечуваний злочин охоронець починає вчити молодого злодюжку грати в шахи і до кінця книжки викладає цілий шаховий задачник з партіями Капабланки та Альохіна у притаманній охоронцям, чи то пак «охраннікам», манері і притаманною їм же мовою. Це перший шаховий підручник, написаний суржиком, що претендує ще й на функцію прочотної книжки. Наступною книжкою автор пообіцяв видати телефонний довідник суржиком.
8. В недалекому щасливому антиутопічному майбутньому, коли Київ остаточно перетвориться на мегаполіс, а Русанівський канал на кислотний потік, усіх людей годуватимуть собачим педігріпалом, щоб не гладшали, а основним заробітком українців станне збирання макулатури, що залишилася від попередніх поколінь, книги продовжуватимуть писати і читати лише мафіозі: це єдині люди, які ще потребуватимуть увічнення своїх подвигів на голографічних сторінках в золотих обкладинках з діамантами тощо. Усі інші споживатимуть інформацію безпосередньо з інформаційних фабрик, на одній з яких і працює головний герой. Книги ж видаватимуться обмеженим накладом і розповсюджуватимуться лише серед своїх. Очевидно, що на такий прогноз автора надихнув сучасний стан українського книговидання й ареал поширення українських книжок. Тепер лише залишилося дочекатися, коли письменники стануть мафією. Чи навпаки.
9. В Ужгороді крокодили не живуть, вони живуть поблизу Майамі. А в Єгипті їх навіть вважали втіленням бога Себека і приносили йому жертви. Тому, щоб поєднати усе це з містикою, авторці довелося розповідати паралельно аж дві історії, в кожній з яких йдеться про викрадення дівчини й принесення її в жертву крокодилам. Дія відбувається відповідно в Закарпатті та у Флориді. Письменниці довелося застосувати усю свою винахідливість, щоб знайти підходящого крокодила в Україні і ні разу не згадати Нестора Шуфрича. Можливо тому Закарпаття в її романі часом виглядає куди як екзотичніше, ніж болота Флориди. Обидві історії завершуються хепіендом, облизня впіймали і українські бандюки і америкнські гангстери, а в Ужгороді пустили трамвай.
10. Автор цього роману піддався сумнівній моді уміщати події, яких вистачить на 20 років, в один-єдиний день. Він обрав найнетиповішого для України героя і примусив його вештатися цілий день вулицями рідного міста по пивничках, магазинах, житлоселищах, церквах тощо в пошуках доказів невірності власної дружини. Зустрічі з різними персонажами на маршруті пересувань героя потребують докладних пояснень і зносок, бо персонажі – реальні мешканці міста, від чого іноді здається, що читаєш енциклопедію, а не роман. В другій частині роману авторові набридає звичайне письмо і він заходиться експериментувати з різними формалістськими штучками на кшталт звукопису. Я знаю лише двох людей, які дочитали цей фоліант до кінця і за дивним збігом обставин обидві вони – викладачки літератури в універі.
Хто кого вгадав, я не винуватий, відмічайтесь в коментах.
