От сидимо ми в цій кімнаті вп’ятьох: твоя колишня дівчина, твоя теперішня пасія, кохання всього твого життя, майбутня твоя кохана ( вона, бідолашна, про це ще не знає) і я – друг, товариш, брат-сват і єдина, хто знає, ким вони є для тебе, єдина, хто знайомий з ними заочно. Бідні, вони і не підозрюють про існування одна одної, не знають твоїх намірів та думок. Нашу п’ятірку звів простий випадок, нікого винити, нема кого зробити крайнім, тому я переводжу свій погляд на небо, подумки розмовляючи з Вищими Силами: «Дуже смішно! Прям здохнути від реготу можна! Спасибі величезне! Любите цирк? Тільки я от на роботу клоуна резюме не подавала! Хоть би зарплату платили за шоу…Придурки! »
Сидимо… Я мило посміхаюсь як остання ідіотка і підтримую розмову про всякий жіночий необхідний хлам, замість того щоб на радість своїй нервовій системі встати і піти звідси…Кудись далеко…Шукати людей в чорному…Хай струть цей епізод з моєї пам’яті.
Сидимо… Моя натягнута гримаса доброзичливості вселяє цим курям довіру та симпатію до моєї персони, а мені тим часом хочеться підскочити і на всю горлянку завопіти: « …(ценура)… Та …(цензура)….От скажіть мені :ЧИМ? ЧИМ я гірша за вас??? Що у вас є такого, чого немає в мені???...(цензура)… Чому саме ви йому потрібні, чому не я??? Чому все так??? Чому??? Чому??? Чому???» . Банальна жіноча ситуація з типовими запитаннями без відповіді… В ідеалі б було непогано вирвати їм волосся, подряпати обличчя, зламати нігті та поставити синець. Неодмінно під оком. І вибити зуб. Два зуба.
Цікава жіноча натура… Ми прекрасно розуміємо, що суперниці невинні. Вони тут ні до чого. Єдиний, кого варто бити, це хлопець. Але ми любимо. Ми не можемо. Набагато простіше ненавидіти ту, хто отримує твою мрію, замість того, хто цю мрію може дати. От і зриваємо злість на безневинних людях… Така вже наша сутність. Її не змінити.
Я твій друг. Товариш. Своя людина. Хоч ти прекрасно знаєш все, що відчуваю, тобі вигідно тримати мене біля себе як друга… Ти сам винен. Ти створив монстра. Не відпускаючи мене та тримаючи біля себе на відстані «ми найкращі друзі», ти прирік мою особистість на деформацію…Ти створив монстра.
Сонечко, та не потрібно вже мені твоє кохання…Ти теж непотрібен. Єдине, чого я хочу – знищити тебе. Цілком. Повністю. Безповоротно.
Дивлюсь на тебе своїм ясно-вірним поглядом… Слухаю твої скарги на життя…А подумки я вже придумала 127 нових лайливих слів, якими радо тебе охрестила, і 43 способи тебе вбити ( при чому гуманними з них є лише 2).
Я твій найкращий друг…Що? Ніж у спину? Та Боже збав! Якщо я захочу тебе вбити, то відкрито – я хочу щоб ти бачив мою посмішку.
Ти ж так свято віриш в мою непогрішність і самопожертву, так довіряєш…
Ти залежний від мене. Без мене ти став нездатен прийняти будь-яке рішення.
Я допомагаю тобі зав’язати краватку, стримуючись, щоб не задушити тебе.
Заварюю тобі чай, вмираючи від бажання покласти туди щурячої отрути…
Тримаю всі твої документи (сам віддав на зберігання, ти ж можеш щось загубити), намагаючись «ненароком» не пролити на них каву…
З моєї вини ти став залежним від мене більше, ніж від себе самого.
Прийде час, я все тобі згадаю…Абсолютно все. Від того, як ти необережно наступив мені на ногу до того, коли ти розчавив моє життя…Я не злопам’ятна: ти зникнеш – я все забуду. Навіть тебе.
Я не твій янгол-охоронець. Мої крила вже давно згоріли. Німб проміняла на роги…Так і живем…Я не янгол. Я твій моральний апокаліпсис. І, повір, скоро ні одна твоя б(цензура)ь тебе не врятує.
П.с. Завжди думайте, що робите. Якщо не любите – відпускайте. Не тримайте «про запас», «Заради власного самолюбства», «Та мені так вигідно» і т.д. Не дозволяйте душам інших захлинутись спричиненим вами болем. Пам’ятайте: ображена жінка – це страшна сила. Це світова війна в масштабах вашого життя.
