Ніна прокидається у суботу зранку і, за звичкою, дивиться у вікно. Так, традиція є традицією. На вулиці, біля паркану знову стоїть букет червоних троянд. Але вони не для неї, а для її сусідки. Так триває вже кілька місяців.
- Це все один бізнесмен, - недбало говорила сусідка Марина, сміючись. – Познайомились з ним в нічному клубі. Тоді він провів мене додому і, як бачиш, відтоді не дає мені спокою. Та ні, він і справді досить привабливий і забезпечений чоловік, - ніби виправдовуючись, повторює вона, - але уже немолодий. А навіщо він мені, коли поруч стільки молодих і вродливих?»
Що ж, в словах Марини, звісно, була логіка. Залицяння зі сторони того чоловіка продовжувались, але вона не звертала на них жодної уваги.
Щосуботи великий букет троянд для її сусідки – це тепер закономірність. По них уже можна було визначати день тижня. Є троянди – отже сьогодні субота.
Квіти стояли на вулиці майже цілий день, бо по суботах Марина працювала і могла забирати їх тільки ввечері. Але цього дня був великий снігопад. Яскраві червоні троянди уже сильно запорошило снігом. До вечора їх могло геть засипати.
Ніні стало шкода квітів. Вона вийшла їх забрати, щоб покласти у Марини біля дверей, де троянди не дістане сніг.
Дівчина взяла квіти в руки і обтрусила від снігу. Вони були дуже гарні і мали приємний аромат. Інколи Ніна трохи заздрила сусідці, але тільки по доброму. Ніна всім серцем вірила, що колись і в її житті будуть отакі троянди.
- Нарешті ви по них вийшли, - почула вона незнайомий чоловічий голос. – Шкода, пропадуть на вулиці.
Перед нею стояв високий чорнявий хлопець і посміхався.
- Щотижня шеф наказує мені їх сюди носити. Нарешті я побачив ту, кому вони належать.
- Ні, вони не мої, - похитала головою дівчина. – Це квіти для моєї сусідки Марини, а я просто хочу їх забрати з вулиці.
- Не ваші? – перепитав він. – Треба виправити цю несправедливість. Дайте їх сюди.
Дівчина здивовано глянула на нього і віддала букет.
- Тут сім троянд, вірно?
- Вірно.
- Три ми залишаємо вашій сусідці, а три – вам.
- Що ви! - збентежено промовила Ніна. - Не треба цього робити.
- Треба, - твердо сказав він. – Шкода, що я сьогодні з пустими руками, але така дівчина, як ви, просто не може залишитись без квітів. До того ж, ваша сусідка, здається, не дуже зважає на ці букети.
- Все ж ми не маємо права…
- Всю відповідальність я беру на себе, - не дав їй договорити хлопець. – До речі, мене звуть Олег.
- Ніна, - сказала вона, все ж таки взявши троянди.
- От і чудово. А цю, сьому, я залишу собі на згадку про нашу дивну зустріч.
Знову на календарі субота і , прокинувшись, Ніна першим ділом біжить до вікна. Там уже є незмінні троянди. Але, за новою традицією, там тепер два букети. Від двох різних чоловіків для двох різних жінок, одна з яких вона.
У світі є безліч історій кохання і кожна з них унікальна по-своєму. Мабуть, в цьому і заключається краса нашого буття. Свою першу доньку вони назвали Розою, на честь дивовижної квітки, яка допомогла їм знайти одне одного.
