І от настав той день, якого Наталя так боялася. Тимур подзвонив матері і сказав:
- Мамо, я думаю, ти повинна знати те, про що я зараз тобі скажу. Але не хвилюйся тільки. Я тебе дуже прошу.
Наталя зблідла. Вона одразу зрозуміла, про що йтиметься. Мовчки вона чекала, що скаже Тимур далі. А син тим часом продовжував:
- Завтра ми з батьком йдемо за результатом аналізу на ДНК. Я, звичайно, розумію, що це лише формальність, але для нього це дуже важливий день. Він вважає, що в цей день він дізнається, що в нього є син, якого він втратив багато років тому, або, навпаки, впевниться в тому, що в нього ніколи не було сина. Мені дуже жаль батька. Адже мені набагато легше, тому що я не сумніваюся в тому, що він мій батько. А от він все життя був упевнений, що це не так, і я своєю появою змінив усе його життя.
Наталя тихенько плакала, слухаючи сина. Тимур був упевнений на сто відсотків, що Сергій – його справжній батько. Як він відреагує, коли дізнається, що їхні з Сергієм ДНК не співпадають? Для юнака це буде справжнісіньким стресом. Він зрозуміє, що мати все життя його обманювала. Чи простить він матір, чи зможе зрозуміти і пробачити? Наталя в цьому дуже сумнівалася.
Так, вона виховала Тимура добрим хорошим і розумним юнаком, але є речі, які дуже важко пробачити навіть такій розуміючій людині, як її син. Наталя не тішила себе марними ілюзіями, вона розуміла, що навряд чи вимолить прощення у свого сина. І навіть познайомивши його з Ігорем, вона навряд чи поверне його повагу і любов. Юнакові надто важко буде сприйняти все, що його чекає.
Поклавши слухавку, жінка довго стояла біля телефону, не знаючи, як їй поступити надалі. Нарешті вона немов оговталася і стала бродити по квартирі, не сприймаючи нічого довкола. Павло ще не повернувся з роботи, тому жінка вирішила зробити те, що відтягувала весь останній час. Вона знайшла у пам’яті свого мобільного телефону номер, який залишив їй Ігор.
Через кілька секунд Наталя почула у слухавці голос Ігоря:
- Так, я слухаю.
- Ігорю, це Наталя дзвонить. – Проговорила жінка в слухавку. – Мені потрібно негайно з тобою зустрітися. Коли ти зможеш приїхати до Києва? Повторюю, це терміново.
- Якщо це так терміново, то я негайно виїду, як тільки владнаю всі свої справи. – Відповів здивований чоловік. – Завтра після обіду буду вже в Києві і одразу тобі подзвоню. Так тебе влаштовує?
- Так. – З полегшенням зітхнула жінка. Вона згадала, як Тимур говорив, що результати аналізу вони матимуть завтра після обіду. Таким чином, вона встигне зустрітися з Ігорем, повідомити його про існування ще одного сина, щоб підготувати чоловіка для зустрічі з Тимуром. – Це буде якраз те, що потрібно. Дякую тобі.
- У тебе такий схвильований голос, Наталю. Трапилося щось погане? – Занепокоївся Ігор.
- Це не телефонна розмова, Ігоре. Поговоримо відразу, як тільки ти приїдеш до Києва. До зустрічі. – Відповіла жінка і відключила мобільний телефон.
Здивований Ігор теж відключив свій телефон і довго дивився на стіну навпроти свого робочого столу. Він ніяк не міг уявити, що сталося, тому тільки здивовано пожав плечима. Як би то не було, він негайно поїде до Києва, як і пообіцяв Наталі. Треба допомогти їй в будь-якому випадку, адже це жінка, яку він кохає стільки років. Прийнявши рішення, чоловік негайно зайнявся найважливішими справами, щоб його нічого не затримало перед від’їздом до Києва.
А Наталя тим часом вже готувала вечерю для Павла, який з хвилини на хвилину мав прийти з роботи. Все валилося в жінки з рук. Суп вона пересолила, рисова каша ледве не згоріла на плиті, та й все інше не мало такого успіху, як завжди.
Невдовзі з роботи повернувся Павло, який тільки-но почавши снідати, здивовано поглянув на дружину, але нічого не сказав, помітивши, що вона трохи не в собі. Мовчки з’ївши пересолені та підгорілі страви, чоловік допоміг Наталі прибрати за столу. Потім він підійшов до дружини, лагідно обійняв її та запитав:
- Чи не хотіла б ти поговорити зі мною про те, що так тебе хвилює? Можливо, я зможу тобі допомогти.
Наталя не витримала і розплакалася:
- Ніхто мені вже не допоможе. Завтра на мене чекає страшний день. Можливо, я назавжди втрачу свого сина.
- Але чому ти так вважаєш? Що це на тебе найшло, Наталю? – Здивувався Павло. – Тимур тебе так любить, що тобі немає чого боятися. Не розумію нічого.
- Ти нічого не знаєш, тому й не можеш мене зрозуміти. Якби ти тільки знав, що я наробила! – З розпачем у голосі вигукнула жінка. – Мабуть, ти теж мене зненавидів би, якби все знав.
- Наталю, розкажи мені, в чому справа. – Попрохав чоловік. – Можливо, не все так страшно, як тобі здається. Разом ми знайдемо вихід з будь-якого положення. Заспокойся, будь ласка.
- Не можу я тобі нічого розповісти. Не можу! – Плакала жінка. – Це надто жахливо, щоб бути правдою. А втім, завтра ти все одно про все дізнаєшся. І всі дізнаються, що я накоїла в минулому. Боже, як я могла бути такою дурною?
Павло здивовано дивився на кохану жінку, яка заходилася в плачі, і не знав, чим їй допомогти. Нарешті, він узяв її за руку і сказав:
- Ти щойно сказала, що завтра я все одно про все дізнаюся. Чому б тобі не розповісти про все сьогодні, а я вже подумаю, чим тобі допомогти.
Чоловік легенько підштовхнув дружину до дверей, що вели з кухні в коридор. У Наталі вже не було ніяких ні моральних, ні фізичних сил, щоб пручатися, тому вона дала чоловікові змогу довести її до дивану в кімнаті і усадити на нього. Вже не розуміючи, як буде краще, а як гірше, жінка почала розповідати Павлові свою історію.
Чоловік уважно слухав дружину, але його обличчя не виражало жодних емоцій. Здавалося, ніби він слухає такі речі, які нікого не здивують. Наталя ж спочатку соромилася поглянути чоловікові у вічі, але крадькома поглянувши на Павла і не побачивши на його обличчі жаху чи омерзіння, на які очікувала, розповідаючи свою історію, перестала занепадати духом. Жінка розповіла чоловікові все без приховувань та прикрас. І про стосунки з Сергієм, і про те, як не могла ніяк завагітніти, а чоловік її за це винуватив. Розповіла вона і про те, як Сергій вимагав дитину, не забажавши пройти обслідування в лікарні. Коли мова, нарешті, дійшла до зустрічі з Ігорем, Павло скрутно похитав головою й сказав:
- Так от що тебе зв’язує з цим чоловіком. Ваш син. Я міг би й здогадатися.
- Так, Павле, Тимур – син Ігоря. – Підтвердила Наталя.
- А він про це знає? – Запитав Павло.
- Ні. Він навіть не здогадується про це. – З сумом сказала жінка. – Сьогодні я йому подзвонила і попросила негайно приїхати. Як тільки Тимур дізнається, що Сергій не є його рідним батьком, я одразу познайомлю його з Ігорем.
- А чи не надто ти поспішаєш, Наталю? – Похитав головою Павло. – Хіба не може виявитися так, що Тимур все-таки – син Сергія? Адже в житті все буває.
Наталя похитала головою і упевнено відповіла:
- Ні, це неможливо. Ми стільки прожили разом, а я ніяк не могла завагітніти. Завагітніла лише після того, як провела ніч з Ігорем. Мені здається, що ніяких сумнівів і бути не може. Тимур – син Ігоря. Я впевнена в цьому.
Павло зітхнув:
- Ну, якщо ти так у цьому впевнена, може, це й дійсно так.
Наталя поглянула на коханого чоловіка і з острахом у голосі запитала:
- Павле, тепер, коли ти все це знаєш, чи кохаєш ти мене, як і раніше? Чи я викликаю в тебе лише відразу?
Чоловік обійняв дружину і посміхнувся:
- Ну, що ти таке говориш? Як ти могла навіть подумати про таке? Це повна нісенітниця. Ти вже давно могла мені про все це розповісти, не боячись моєї неправильної реакції. Справа в тому, що я зовсім не бачу твоєї вини в цій ситуації. Винуватий в усьому лише твій чоловік Сергій. Він мав тебе підтримати у важку хвилину, заспокоїти. А він лише винуватив тебе в усіх гріхах і вимагав дитину. Ця людина не викликає в мене поваги, я його засуджую за те, що він так поступив з тобою і твоїми почуттями до нього. Цей Сергій не заслуговував на твою любов, як не заслуговує тепер на такого чудового сина, як наш Тимур. А ти в мені викликаєш повагу і захоплення. Я радий, Наталю, що ти знайшла в собі сили розлучитися з Сергієм, адже він тебе не вартий. Ти виховала такого чудового сина, поставила його на ноги сама, без будь-якої допомоги. Все це я бачу саме в такому світлі, а не в тому, що придумала собі ти сама. Я тобою захоплююся.
Жінка тяжко зітхнула:
- Я навіть не здогадувалася, що саме ти протягнеш мені руку допомоги. Мені не вірилося, що знайдеться людина, яка в моєму вчинкові знайде щось хороше. Сама я завжди вважала, що скоїла щось страшне. Я боялася дивитися людям у вічі, тому що мені здавалося, що всі здогадуються про мій гріх і за моєю спиною засуджують мене за мій вчинок. Завдяки тобі я поглянула на все це з іншого боку і мені стало набагато легше. Дякую тобі, Павле. Ти справжній друг.
- А ще я твій коханий чоловік. Не забувай про це ніколи. – Посміхнувся Павло.
- Добре, не забуду. – Засміялася Наталя. – Я тебе дуже кохаю, Павле. Не знаю, що б я без тебе робила.
Трохи заспокоєна, жінка почала поратися по хазяйству. Павло тим часом подивився телевізор і став чекати на дружину у ліжку. Коли вона, нарешті, з’явилася у спальні, Павло вже спав, але, як тільки-но Наталя лягла поруч, чоловік одразу прокинувся і обійняв її.
- Наталю, ти мені скажи: можливо, буде краще, якщо я завтра візьму на роботі вихідний і підтримаю тебе морально? Тобі ж завтра потрібно буде зустрітися з Ігорем, повідомити його про те, що він має сина. Крім того, Тимурові теж потрібно буде познайомитися з Ігорем. Все це занадто важко для тебе однієї.
- Нічого, Павле, я справлюся сама. Я маю через це пройти. – Відповіла жінка. – Якщо мені раптом знадобиться твоя допомога, я подзвоню тобі на мобільний і попрошу приїхати. А до тих пір ти спокійно працюй і ні про що не переживай. Ти дав мені сили справитися з усім цим.
- Ловлю тебе на слові, люба. – Сильніше обійняв дружину Павло. – Як тільки я буду потрібен – одразу дай мені знати. А за реакцію Тимура не хвилюйся. Звісно, хлопцеві спочатку буде важко зрозуміти твій вчинок, але трохи згодом він усе зрозуміє і пробачить тобі. Окрім того, якби не твій зухвалий вчинок, Тимура взагалі не було б на цьому світі. Хлопчина він розумний, чуйний, тому все буде гаразд. А якщо у тебе з сином і виникне непорозуміння, я сам спробую з ним поговорити і все пояснити. Мені здається, що хлопчина прислухається до моєї думки, можливо, і в цьому випадку він вислухає мене.
Поговоривши з чоловіком ще деякий час, Наталя зрозуміла, що Павло починає засинати. Коли він заснув, жінка ще дуже довго лежала без сну, намагаючись уявити собі, як зміниться її життя після завтрашнього дня. Чи все повернеться на краще, чи стане, навпаки, набагато гірше? В будь-якому випадку, так, як було раніше, вже не буде. Зміни в житті її самої та житті сина неминучі. Це ясно, як день. Провертівшись без сну майже всю ніч, під ранок Наталя нарешті заснула тяжким сном.
* * *
Ранок наступного дня видався похмурим та дощовим. Осінь вступила в свої законні права. Покормивши та відправивши Павла на роботу, Наталя подзвонила в бібліотеку й повідомила про те, що їй конче потрібен вихідний саме на цей день. Враховуючи те, що в штат зачислили ще одного бібліотекаря, вихідний Наталя отримала відразу. Зараз, коли з нею разом працювала ще одна жінка, Наталі стало набагато легше працювати. Крім того, тепер вона могла брати вихідний у будь-який день, тому що в бібліотеці тепер була Ірина. От і сьогодні вихідний Наталі дали без жодних проблем.
Дивлячись у вікно на дощ, який лив немов з відра, Наталя думала про те, чим обернуться для неї події цього дня. Тепер, коли поруч не було Павла, який заспокоїв би її і приголубив, до жінки знову повернулися всі її страхи. Вона бродила по квартирі, немов привид, не знаючи, чим себе зайняти. Щось зробити для того, щоб час плинув набагато швидше, Наталя не могла. Їй залишалося тільки чекати дзвінка від Тимура чи Ігоря. А це буде не раніше, ніж після обіду.
Нарешті Наталя вирішила піти у гості до своєї невістки та онуки, подумавши, що цілком можливо, ніколи їх більше не побачить. Адже невідомо, як відреагує її улюблений син на такий страшний обман. Можливо, після подій сьогоднішнього дня Тимур відмовиться від будь-якого спілкування з матір’ю, а це означатиме, що вона не зможе бачити не тільки його, а й Олю з Танюшкою.
* * *
Невістка зустріла Наталю дуже привітно. Танюшка теж зраділа зустрічі з бабусею, щось радісно залопотавши.
Погравшись деякий час з маленькою Танюшкою, Наталя відчула, як біль у її душі став ще нестерпнішим. Невже це її остання зустріч з маленькою дівчинкою? Подумавши про таку можливість, жінка ледве не заплакала. Але поглянувши на Олю, вона стримала себе. Молода жінка майже здогадувалася про стан матері свого чоловіка, і Наталі здалося, що у погляді Олі промайнула жалість до неї.
Не витримавши, Наталя розпрощалася з невісткою та онукою й пішла додому, щоб діждатися дзвінка від Тимура чи Ігоря в самоті. Вона дуже не любила, коли її жаліли, для Наталі це було нестерпно.
Коли пролунав дзвінок її мобільного телефону, Наталя майже звелася. Схопивши телефон, жінка побачила, що дзвонить Ігор. Уже через декілька секунд вона з ним говорила:
- Ігорю, скажи мені, де ти зупинився. Я виїжджаю до тебе негайно.
- Наталю, я у тому ж готелі, що й минулого разу. Номер триста двадцятий. Приходь, я чекатиму. – Відповів Ігор.
- Тоді до зустрічі. – Сказала жінка і кинулася вдягатися. Адже вона повинна була якнайшвидше поговорити з Ігорем, підготувати його для зустрічі з сином, з яким він сьогодні познайомиться...
* * *
До готелю „Україна” Наталя дібралася менш, ніж за годину. Знайшовши триста двадцятий номер, жінка постукала в двері. На її стук ніхто не відповів, тому вона спробувала сама відчинити двері номеру, в якому мешкав Ігор. Двері виявилися відчиненими, і Наталя зайшла в номер.
В номері нікого не було, та з ванної кімнати було чути шум води й чоловічий спів. Почувши, як Ігор коверкає слова й мотив дуже відомої пісні Філіпа Кіркорова „Зайка моя”, Наталя мимоволі посміхнулася. Та скоро їй стало не до сміху. Жінка згадала, з якої причини вона тут знаходиться і ледве не заплакала від страху. Але тут раптом шум води у ванній кімнаті затих і через кілька секунд з неї вийшов Ігор, замотаний в банне полотенце. Помітивши Наталю, він знітився:
- Ой, вибач! Я не думав, що ти так швидко доберешся, тому вирішив, що встигну прийняти душ до твого приїзду. Почекай, будь ласка, я зараз вдягнуся.
Ігор взяв джинси та светр, які лежали на кріслі, й поспішив у іншу кімнату номеру, щоб перевдягнутися. Наталя, чекаючи Ігоря, підійшла до вікна номеру. Вид з вікна готелю їй не сподобався. Ніякої природи чи парку, лише траса, по якій швидко мчали автомобілі. Відвернувшись від вікна, жінка здригнулася: майже поруч з нею стояв Ігор, який вже встиг одягтися.
- Ну, розповідай, що сталося і чим я можу тобі допомогти? Чому ти так терміново мене викликала? Не соромся, Наталю, я допоможу тобі всім, чим зможу. – Сказав Ігор, помітивши в очах жінки якусь незрозумілу для нього паніку. Чоловік спіймав себе на думці, що ладен зробити для цієї жінки все, що завгодно. І що б вона не попросила, Ігор зробить це для неї, незважаючи на будь-які перешкоди.
А Наталю і справді охопила паніка. Вона йшла сюди з певною метою, але тепер не могла вимовити й слова. Вона лише дивилася на Ігоря й мовчала. Нарешті, коли мовчання почало вже занадто затягуватись, Ігор рішуче взяв жінку за руку, підвів до одного з крісел, що знаходились в номері, й посадив її у нього. Сам сів навпроти Наталі в інше крісло і сказав:
- Я розумію, що в тебе щось сталося і потрібна моя допомога. Я правий?
Наталя судорожно кивнула, не спромігшись вимовити ні слова.
- Так, добре. Підемо далі. – Посміхнувся чоловік. – Тепер розкажи мені все, а я подивлюся, чим зможу тобі допомогти.
Ігор чекав, але Наталя все одно мовчала, немов води в рот набрала. Ігор зітхнув і сказав:
- Наталю, ти ж прийшла до мене по допомогу. Але ж як я зможу тобі допомогти, коли ти мовчиш і не кажеш, в чому справа? Прийди до тями, нарешті. Скажи мені, що трапилося.
Потуги чоловіка привести почуття Наталі до ладу трохи допомогли їй, але не зовсім. Як би то не було, жінка вже була спроможна говорити.
- Справа в тому, Ігоре... – Почала Наталя. – Річ у тім...
Побачивши, що жінка знову у стані ступору і з неї не можна витягнути жодного слова, Ігор тяжко зітхнув. Наталя, подумавши, що своєю поведінкою тільки роздратовує чоловіка, почала говорити швидше, хоча Ігор, як і раніше, нічого не міг зрозуміти.
Плутану річ Наталі перервав дзвінок її мобільного телефону. Деякий час жінка боялася навіть поглянути на дисплей, так її злякав цей дзвінок. Вона розуміла, що це може бути лише Тимур, який дізнався результати аналізу на ДНК. Нарешті, помітивши здивований погляд Ігоря, Наталя поглянула на телефон. Це й справді дзвонив її син. Трохи повагавшись, жінка взяла телефон і сказала:
- Так, синку, я тебе слухаю.
Вона була готова до всього: до криків, запитань, звинувачень, але не до того, що сказав їй син. А сказав він наступне:
- Ну, от, мамо, все нарешті залишилося позаду. Ти навіть не уявляєш, який я щасливий...
Наталя оніміла від здивування. Про що це він говорить? Яке щастя в тому, що він лишився мрії про батька? Не знаючи, що й сказати синові у відповідь, вона продовжувала мовчки слухати.
- ... А батько теж дуже зрадів. Ти уявляєш, він до самого кінця не вірив у те, що я його син, але тепер ніяких сумнівів не залишилося. – Продовжував говорити Тимур. – Зараз ми з ним поїдемо до ресторану, щоб відсвяткувати нашу зустріч, а потім я запросив його до себе додому, щоб познайомити з дружиною та донькою. Тебе я не запрошую, знаючи про твоє ставлення до мого батька. Але завтра я обов’язково заїду до тебе на роботу й розповім, як усе пройшло.
До Наталі, нарешті, дійшло, що саме трапилося. Від здивування вона не могла сказати жодного слова. А, коли змогла, нарешті, заговорити, то спитала:
- Синку, а помилки ніякої не могло бути?
- Мамо, яка може бути помилка? Ти що, з глузду з’їхала від переживань? – Здивувався Тимур. – Тобі ж краще за всіх відомо, що саме твій колишній чоловік Сергій є моїм батьком. Але вибач, я розумію, що ти пережила, тому й не дивуюся твоїм надто дивним запитанням. Добре, бувай, завтра я до тебе заїду і все розповім.
Син давно відключився від зв’язку з матір’ю, а жінка все сиділа, дивлячись на свій мобільний телефон і мовчала. Вона ніяк не могла зрозуміти, що трапилося. Лише одне їй було ясно: син на неї нітрохи не сердиться. Все гаразд, її любий Тимур ніколи не покине свою матір.
Через кілька хвилин Наталя підвелася з крісла, куди посадив її Ігор, і сказала:
- Вибач, Ігоре, мені потрібно йти. Щось я погано себе почуваю.
- Але ж ти хотіла зі мною поговорити про щось важливе. – Здивувався Ігор. – А так нічого й не сказала.
- Я подзвоню тобі завтра... Завтра... – Немов зомбі повторювала жінка, йдучи до дверей.
Ігор здивовано знизав плечима, розуміючи ще менше, ніж раніше, і у відчаї махнув рукою. Де вже тут щось зрозумієш? І що коїться з цією жінкою? Може в неї клепки нема, а він кохав її усе життя.
Викинувши з голови дивну поведінку Наталі, Ігор подзвонив другові, з яким давно не бачився, і запросив на вечерю у ресторан при готелі, в якому зупинився. Якщо вже приїхав до Києва, то хоч часу не буде гаяти дарма. Можливо, наступного дня Наталя все-таки щось йому пояснить, а сьогодні Ігор вирішив трохи розважитися.
* * *
Лише вдома Наталя, нарешті, прийшла до тями. Вона почала розуміти, що сталося саме те, про що вона ніколи не думала. Жінка ніколи навіть не уявляла собі можливості, що її син може бути не від Ігоря, а від Сергія. А виявилося, що її жертва була марною. Марно вона провела ніч з Ігорем, марно корила себе все життя за те, що народила дитину від незнайомого чоловіка. Все виявилося зовсім не так. Їй не було чого себе корити, адже виявилося, що син народився від її законного чоловіка Сергія. І ніяких сумнівів у цьому тепер не було, адже все підтвердив аналіз на ДНК.
Жінка ніяк не могла повірити, що все обернулося саме так. Це вирішило всі її проблеми, це дало змогу відкинути всі страхи і побоювання, які не покидали Наталю ні вдень, ні вночі на протязі всього життя. Тепер вона могла жити спокійно, не побоюючись викриття її таємниці. Тепер не було ніяких таємниць, які вона хотіла б приховувати. За один день змінилося все її життя.
ЧАС РОЗПЛАТИ ТАК І НЕ НАСТАВ!
Зрозумівши все це, Наталя відчула таке полегшення, про яке навіть не мріяла. Тепер вона була рада, що не встигла сказати Ігореві, що Тимур – його син. Адже виявилося, що це не так. А Павло ж її попереджував, що б не поспішала. Згадавши про чоловіка, Наталя кинулася до телефону і стала дзвонити йому на роботу. Вона мала негайно повідомити його про все, що сьогодні відбулося.
На першому ж гудку Павло підняв слухавку, немов тільки й чекав дзвінка від Наталі. Почувши схвильований голос дружини, чоловік запитав:
- Люба, ти в порядку? Якщо потрібна моя допомога, то я негайно їду до тебе.
- Було б непогано. – Відповіла Наталя. Їй не терпілося розповісти чоловікові про все, що сьогодні сталося.
- Гаразд. Через півгодини буду. Чекай. І не переживай так, все буде добре. – Заспокоював її Павло, не здогадуючись про те, що Наталя спокійна і в неї тепер все гаразд...
* * *
Коли Павло невдовзі повернувся з роботи, то застав дружину на кухні. Вона весело наспівувала якусь пісеньку. Злякавшись, що Наталя від потрясінь сьогоднішнього дня збожеволіла, чоловік легенько кашлянув, даючи дружині знати, що прийшов з роботи. І здивуванню Павла не було меж, коли він побачив щасливе обличчя дружини. Нічого не розуміючи, чоловік присів на стілець і обережно запитав:
- Як пройшов день, люба?
- Просто чудово! – Засміялася Наталя, чим ще більше збентежила свого чоловіка.
- Ти впевнена? – Тихо запитав Павло, вже не сумніваючись, що дружина з горя збожеволіла.
- Звичайно, впевнена. – Знову засміялася Наталя. – Любий мій, сталося диво. Я й уявити собі не могла такого повороту справи. Уявляєш, аналіз на ДНК показав, що Сергій є батьком Тимура. Ти виявився правий. Чого тільки в житті не трапляється.
Вона кинулася обіймати Павла, який немов язика проковтнув.
- Павле, це означає, що я все життя марно себе корила. Я не зробила нічого поганого. Тепер я можу жити спокійно, не маючи ніяких страшних таємниць. Їх у мене просто немає! Розумієш?!! Немає!!! Я вільна від цього кошмару!
Тут нарешті до Павла дійшло те, що сталося. Він обійняв щасливу дружину і поцілував її.
- Як же я радий, що все це позаду. Ти й не уявляєш собі, як я за тебе переживав. – Раптом щось згадавши, чоловік запитливо поглянув на Наталю. – А як же Ігор? Як він на все це відреагував?
Наталя радісно засміялася:
- Я не встигла йому нічого сказати. Я вже почала було щось говорити, коли подзвонив Тимур зі своєю звісткою. Пізніше я подзвоню Ігорю в готель, де він зупинився, і спробую якось пояснити свою дивну поведінку... Боже, любий, яка я щаслива! Від сьогодні в мене починається нове, не затьмарене ніякими таємницями життя.
І жінка лагідно пригорнулася до коханого...
* * *
Відтоді життя Наталі та Павла змінилося самим корінним образом... Жінка немов розцвіла після довгих років страждань та смутку, а це не могло не відбитися на їхньому з Павлом подружньому житті. Наталя змінилася і зовні, і внутрішньо настільки, що навіть її батьки, з якими вона ледве підтримувала стосунки, це помітили, приїхавши до Наталі й Павла у гості...
* * *
Павла вже давно хвилювало небажання дружини спілкуватися з батьком та матір’ю. Він ніяк не міг зрозуміти, чому так сталося, і вирішив прямо запитати про це в Наталі. Трохи помовчавши, дружина відповіла:
- Розумієш, любий, вони не захотіли підтримати мене в скрутну хвилину. І батькові, і матері не сподобалося моє розлучення з Сергієм. Люди старої закалки, вони вважають, що шлюб має бути на все життя. А коли я вирішила розлучитися зі своїм чоловіком і виховувати сина одна, вони просто перестали мене помічати. Згодом я стала жити окремо, і ні вони, ні я ніколи не робили ніяких спроб до примирення. Деякий час я приїздила до них у гості, привозила з собою сина, маючи надію, що маленький онук пом’якшить їхнє відношення до мене, але все було марно. А тепер я лише інколи дзвоню їм, щоб поздоровити зі святом, чи днем народження. Ось чому я не спілкуюся зі своїми батьками.
У очах дружини стояв такий невимовний сум, що Павло раптом з усією ясністю уявив, як же важко було Наталі всі ті роки, що вона була сама. Навіть рідні люди відвернулися від неї. Допомоги чекати було ні від кого. І в біді, і в радощах Наталя була завжди сама. Маленький Тимур навряд чи міг підтримати матір, не розуміючи всього з причини свого віку. І, дивлячись зараз на засмучену дружину, Павло поклявся сам собі, що зробить усе, щоб Наталя забула про тяжкі роки свого життя, і жила, радіючи всьому на світі. А насамперед чоловік вирішив негайно познайомитися зі своїм тестем та тещею, щоб пояснити їм очевидне: їм потрібна донька так само, як і вони їй.
Чоловік нічого не сказав Наталі про свій сміливий задум, вирішивши зробити все сам, на свій страх і ризик. Насамперед Павло зв’язався з Тимуром і попросив його дістати для нього адресу бабусі та дідуся. Юнак дуже здивувався, знаючи, в яких стосунках його матір зі своїми батьками, але нічого не сказав. Він дав Павлові Сергійовичу адресу, не сумніваючись, що цей розумний і добрий чоловік знає, що робить.
Наступного дня Павло поїхав до батьків Наталі, навмисне не попередивши їх дзвінком про свій візит.
Як чоловік і здогадувався, розмова вийшла тяжкою, але врешті решт ці люди похилого вже віку все-таки згодилися приїхати до них з Наталею на її день народження і побачити нарешті, як живе їхня єдина, занедбана ними, донька. Їм не дуже хотілося признаватися навіть самим собі, що свого часу вони поступили зі своєю донькою надто жорстоко і зараз настав час виправляти помилки...
* * *
На день народження Наталі надворі стояв погожий осінній день. Хоча була вже пізня осінь, яскраво світило сонце, немов вітаючи жінку з її святом.
Наталі в цей день виповнювався сорок один рік, але вона не засмучувалась тим, що роки так швидко плинуть. Саме зараз вона почувалася найщасливішою жінкою у світі. Їй здавалося, що раніше вона не жила, а існувала, просто пливучи за течією. І лише зараз, коли більша половина життя промайнула, до жінки нарешті прийшло щастя.
День народження Наталі прийшовся на суботу, тому вони з Павлом до обіду займалися покупками, щоб було що поставити на стіл, коли прийде Тимур зі своєю сім’єю. Про те, що Павло запросив у гості її батьків, жінка і не здогадувалася.
Після того, як подружжя закінчило робити всі необхідні покупки, почалося найголовніше.
Прийшовши додому, Павло і Наталя перевдяглися в домашню одежу і почали готувати страви, які планували поставити на стіл. Часу в них було обмаль, тому Павло напросився допомагати дружині, чому вона тільки зраділа, боячись, що нічого не встигне до приходу гостей.
З самого їхнього приходу з супермаркету Наталя приймала поздоровлення від колег, які дзвонили їй, щоб поздоровити і побажати щастя. Ніколи ще жінка не почувалася такою щасливою. У неї було все: коханий чоловік, син зі своєю маленькою сім’єю, в якого, на радість Наталі, теж все складалося добре... Правда, був один момент, який засмучував жінку, але тут вона була безсила щось змінити, тому, подумавши про це, відразу старалася викинути з голови будь-які спогади, аби не засмучуватися самій і не засмучувати Павла. А подумала вона про батьків, які навіть не спромоглися подзвонити, щоб поздоровити доньку з днем народження, хоча ніколи про це не забували, не дивлячись ні на що...
* * *
За двадцять хвилин до шостої години вечора, коли мали прийти гості, Наталя та Павло вдяглися в святкову одежу й стали чекати гостей. На столі вже все було готове до прийому гостей, тому Наталя ні за що не переживала. Лише помітивши, що на святковому столі з’явилося два зайвих столових прибори, жінка здивовано поглянула на чоловіка:
- Любий, ти мабуть не вмієш рахувати. За столом має бути четверо дорослих людей, а ти поставив прибори на шість чоловік.
- Не хвилюйся, Наталю, я все поставив правильно. – Загадково посміхнувся Павло. – У нас буде ще два гостя, які теж хочуть поздоровити тебе з днем народження.
- Але хто це? – Запитала здивована вкрай дружина.
- Це сюрприз, люба моя. Не поспішай. Свого часу про все дізнаєшся. – І, щоб уникнути будь-яких запитань, чоловік змінив тему розмови. – Скажи краще, чи сподобався тобі мій подарунок.
Його зусилля не пропали марно. Наталя одразу ж розцвіла, кинувшись коханому чоловікові на шию:
- Ти ж добре знаєш, що сподобався. Чому ж запитуєш? Я просто у захваті!
І жінка задоволено поглянула на книжкову полицю, де красувалося двадцять романів її улюбленої письменниці Даніели Стіл. Хоча Наталя і працювала в бібліотеці, таких книг там не було, а якщо й з’являлися іноді деякі сучасні автори, то їх було не досить, щоб догодити її смакові. Та ці книги можна було знайти на книжковому ринку Петрівки, куди й відправився Павло, знаючи про те, що найбільше його дружина обожнює романи Даніели Стіл та Сідні Шелдона. Спочатку чоловік хотів придбати книги обох авторів, але потім вирішив: хай дружина спочатку насолодиться романами одного автора, а на Новий рік отримає в подарунок книги іншого.
Окрім книг Наталю мало що цікавило, тому чоловік зробив правильний вибір. Дружина раділа новим романам так, як радіє мале дитя, отримавши ляльку Барбі.
Нарешті в двері пролунав дзвоник. Наталя поглянула на годинник і здивовано посміхнулася:
- Рівно шоста година. Що це трапилося з моїм сином? Він же завжди запізнюється!
Павло ж, зрозумівши, що прийшов зовсім не Тимур з сім’єю, разом з дружиною вийшов відчиняти двері, бажаючи підтримати її, якщо раптом вона не зможе, як належить, зустріти гостей, онімівши від здивування.
І він був недалеко від істини. Сталося саме так, як Павло і думав. Наталя відчинила двері, щоб зустріти гостей, а коли побачила на порозі їхнього дому своїх батьків, з якими не зустрічалася вже впродовж кількох років, то просто оніміла від здивування. Жінка не могла повірити своїм очам.
Тим часом зніяковілі мати й батько Наталі увійшли в квартиру. Павло допоміг їм роздягнутися і запросив у кімнату, де стояв накритий стіл. Наталя весь цей час стояла і мовчки дивилася то на батька, то на матір, думаючи, що їй приснився сон. Тим часом мати Наталі трохи оговталася від свого сміливого вчинку і простягнула до дочки руки:
- Наталочко, люба, пробач нам, старим дурням за все. Ми і тобі все життя поламали, і собі теж. І дня не проходило, щоб я не думала про тебе. Але наша проклята гордість і впевненість у своїй правоті не дозволяла пробачити тебе. Лише зараз, після стількох років ми, нарешті, прийшли повинитися перед тобою за все. Пробач нам, якщо зможеш.
- Пробач, дочко. – Підтримав дружину Наталчин батько. – Замість того, щоб допомогти тобі у скрутну хвилину, як це роблять справжні хороші батьки, ми покинули тебе напризволяще. Найстрашніше, що я був упевнений в своїй правоті до останнього. І лише ось цей чоловік пояснив нам, як жорстоко ми з тобою поступили, доню моя.
І коли її батько кивнув на Павла, Наталя раптом усе зрозуміла. Лише завдяки її коханому чоловікові зникла остання перепона до її щасливого життя. За його допомогою вона знову має рідних батьків, а у її сина тепер є справжнісінькі дідусь та бабуся. Наталя на радощах не знала, плакати їй, чи сміятися. Нарешті, плачучи, вона кинулася в обійми батьків, які тепер ридали від щастя, знову маючи доньку, від якої відмовилися багато років тому. Павло ж, дивлячись на возз’єднання так давно зруйнованої сім’ї, крадькома утирав сльози щастя та радості. Ні на мить не пожалкував він про свій вчинок, хоча спочатку й побоювався реакції дружини на свою самовпевненість.
Коли у двері подзвонили знову, ніхто, окрім Павла, на дзвінок навіть не відреагував. І Наталя, і її батьки ніяк не могли наговоритися, адже їм стільки всього потрібно було сказати один одному...
Павло тим часом тихенько відчинив двері і впустив у квартиру нових гостей. Нарешті, прийшов Тимур з Олею та маленькою Танюшкою. Приклавши пальця до губ, чоловік покликав юнака за собою і показав на людей, які знаходилися у кімнаті. Тимур відреагував на прихід дідуся та бабуся зовсім не так, як його матір. Він скептично хмикнув і сказав:
- Це ж треба! Стільки років ми їм були не потрібні, а тут на тобі! Припхалися!
Павла покоробила ненависть, яка прозвучала в голосі юнака, але він його не міг засуджувати. Тимур добре розумів, як важко було матері одній виховати маленького сина, тому й ображався на дідуся й бабусю, що покинули їх напризволяще.
- Тимуре, послухай мене дуже уважно. – Сказав Павло юнакові, запросивши його з сім’єю на кухню, щоб не заважати бесіді Наталі з батьками. – Я думаю, що ти вже досить дорослий, щоб на святі матері щось утнути. Тому й не переживаю надто сильно. Я хочу тебе лише попросити, щоб ти тримав свої думки при собі. Сьогодні свято твоєї матері, і вона дуже зраділа примиренню з батьками. Наталя дуже добра людина і швидко забуває зло, може, це й добре. Як би то не було, ці люди зрозуміли свою помилку. Правда, занадто пізно, але все ж таки зрозуміли. Будемо їм вдячні і за це. Дивися на матір і радій тому, що радіє вона. Більше я тебе ні про що не прошу. Домовились?
- Звичайно, Павле Сергійовичу! Все буде добре. – Погодився юнак. – Просто наболіло на душі, от я і не витримав.
- От і гаразд. – Посміхнувся чоловік. – А зараз ходімо за стіл. Час святкувати день народження твоєї матері...
* * *
...Наталя з Павлом, обійнявшись, сиділи за святковим столом. Гості розійшлися і вони залишилися удвох.
- А ти бачив, як вони ніяк не могли вирішити, хто перший потримає Танюшку? – Сміючись, запитала Наталя.
- Бачив, бачив. – Відповів Павло, задоволений тим, що все так добре склалося.
- А як витягнулося від розчарування обличчя моєї матері, коли Тимур з Олею почали збиратися додому і забрали з собою донечку? – Знову запитала жінка.
- Бачив, Наталю, бачив. – Посміхнувся чоловік. – Можливо, правду кажуть, що люди більше люблять своїх онуків, ніж свого часу власних дітей.
- Можливо. – Задумливо сказала жінка. – Але ж Танюшка їм правнучка.
- У твоїх батьків усе проявляється занадто пізно, тому нема чого дивуватися. – Засміявся Павло.
- Ах, ти, такий-сякий! – Удавано розгнівалася дружина. – Ось я тобі зараз покажу!
І вони, немов діти, почали бігати один за одним по квартирі, поки нарешті, не почули, як сусіди стукають по батареї, вимагаючи тиші та спокою. Лише тоді Павло та Наталя заспокоїлися й почали прибирати зі столу та мити посуд...
* * *
Наступного дня Наталя дуже погано себе почувала, але не надала цьому великого значення, думаючи, що після святкового столу її шлунок просто збунтувався. Павло чув, як жінку вирвало у туалеті, але нічим не міг допомогти, тому лише час від часу цікавився в дружини, як вона почувається.
- Та, нічого страшного, любий. – Відповідала змучена дружина. – Вже набагато легше, лише нудить сильно.
Але, коли і наступного дня їй теж стало зле, Наталя занепокоїлася. З її шлунком завжди все було гаразд, тоді чому зараз він не дає їй спокою? Промучившись на роботі майже увесь день, жінка вирішила наступного дня на всяк випадок сходити до лікаря, про що і повідомила чоловіка, який не раз дзвонив їй на роботу, щоб спитати про самопочуття.
* * *
Павло не погодився відпустити дружину одну, тому до районної поліклініки вони прийшли удвох. Але лікар-терапевт, оглянувши жінку, не зміг нічого сказати напевне. Він лише дав їй направлення на аналізи, які їй необхідно було здати і тільки після цього знову прийти до нього.
- Розумієте, я не можу нічого сказати напевне, поки не побачу результатів ваших аналізів. – Говорив лікар Наталі. – А до того часу ви посидіть на легкій дієті. Не їжте нічого гострого, соленого, кислого, смаженого... Можливо, за день-два все пройде само собою. Тим більше, що ви кажете, у вас був день народження. Після святкового столу у багатьох людей шлунок бунтує.
Так ні про що і не дізнавшись, жінка покинула поліклініку.
Наступного дня, з самого ранку вона здала всі необхідні аналізи і стала чекати результатів. Самопочуття Наталі трохи покращилося і їй стало здаватися, що лікар був правий: скоріш за все це були наслідки святкування її дня народження...
* * *
В день, коли мали бути готові результати її аналізів, Наталя знову пішла до лікаря. Зайшовши у кабінет, вона побачила, що лікар задумливо дивиться на неї, немов щось вирішуючи про себе. Жінці стало не по собі. Невже вона серйозно хвора, а лікар не знає, як повідомити їй про це?
- Що показали результати аналізів, лікарю? – Майже пошепки запитала схвильована жінка.
- Нічого страшного. Але деяка новина для вас все-таки є. – Посміхнувся лікар. – Правда, не знаю, як ви її сприймете? Скажіть, пані Наталю, ви ніколи не думали мати ще дітей?
Наталя розгубилася. Запитання було надто несподіване. Але лікар чекав на відповідь, тому вона, взявши себе в руки, сказала:
- У моєму віці? Лікарю, ви, мабуть, смієтеся з мене.
- Вам лише сорок один рік, а в такому віці жінки ще народжують дітей. – Відповів він.
І тут Наталя підозріло поглянула на чоловіка у білому халаті:
- А до чого ці запитання, лікарю? Чи не хочете ви сказати, що я...
Наталя навіть говорити не могла від здивування.
- Так, пані Наталю, саме це я й маю на увазі. Ви на шостому тижні вагітності...
* * *
Наталя була настільки вражена цією новиною, що не пам’ятала, як дібралася до свого дому. Вона не знала, радіти їй, чи горювати. В жінки навіть думки не було, що вона може завагітніти, а тут таке...
Коли Павло повернувся додому, на нього чекала схвильована дружина. Не знаючи напевне, як чоловік відреагує на цю новину, але здогадуючись, що, мабуть, все-таки зрадіє, Наталя мовчки дивилася на чоловіка.
- Що сказав лікар, Наталочко? – Запитав Павло, дивлячись на схвильовану дружину і молячись про себе, щоб у неї не було ніякої страшної хвороби. Цього б він не пережив.
- Як тобі сказати? – Тягнула волинку дружина, загадково посміхаючись. – Лікар сказав, що ти можеш через деякий час стати батьком, якщо захочеш, звичайно.
Гамма почуттів на обличчі Павла так швидко почала змінюватись, що Наталя засміялася. Ту було і здивування, і полегшення, і радість... Жінка бачила, що обличчя чоловіка світиться таким щастям, що думка про аборт, яка все-таки промайнула у неї в голові, коли Наталя дізналася про вагітність, якось вивітрилася з її думок сама собою.
- Боже мій, невже і я, нарешті, матиму щастя потримати рідну дитину на руках? – Запитав Павло зі сльозами на очах. – Я вже й не мріяв про таке. Наталю, люба, ти в один момент зробила мене найщасливішим чоловіком у житті. Ти хоч здогадуєшся про це чи ні?
- Не здогадувалася, але тепер впевнена в цьому. – Засміялася дружина.
Павло схопив дружину на руки і почав кружляти з нею по кімнаті, співаючи від щастя...
* * *
Вночі, коли після довгих розмов та планів щодо майбутньої дитини Павло, нарешті, забувся щасливим сном, Наталя довго дивилася на нього, не вірячи своєму щастю. Обличчя чоловіка навіть уві сні світилося радістю та спокоєм, немов нарешті він отримав усе, чого прагнув у житті...
Уявляючи себе з майбутньою дитиною на руках, жінка посміхалася. Тепер і вона мала все, чого тільки могла забажати...
В неї тепер було не лише щасливе життя, але й щасливе майбутнє...
* * *
