* * *
Коли приїхав Павло, він відразу помітив, що за час його відсутності з Наталею щось трапилося. Дружина майже не розмовляла, її навіть не цікавило, як Павло з’їздив у відрядження. Роботу по дому вона виконувала, неначе автомат. Жінка могла годинами сидіти у телевізора і навіть не бачити те, що відбувається на екрані. І як Павло не намагався поговорити з нею та з’ясувати причину такого стану, Наталя нагадувала черепашку, яка закрилася від усіх і не хоче виходити на світло.
Через кілька днів після повернення в рідне місто Павло не витримав і подзвонив Тимурові. Юнак, знаючи причину материного відчаю та розуміючи переживання свого названого батька, вирішив описати Павлу Сергійовичу ситуацію лише в загальних рисах. Він розповів, що відшукав свого справжнього батька, а матері це не дуже сподобалося. Про аналіз ДНК юнак нічого не став говорити, вирішивши, що він і так сказав надто багато без дозволу матері. Закінчуючи розмову, Тимур попрохав Павла Сергійовича не говорити Наталі про їхню бесіду. На що чоловік погодився з великою неохотою. Адже він не міг навіть заспокоїти жінку, допомогти їй зрозуміти, що нічого страшного в тому, що Тимур зустрівся з батьком, зовсім немає. Навіть не здогадуючись про те, що насправді турбувало жінку, Павло вирішив, що з часом Наталя заспокоїться і перестане переживати. Тому, не подаючи вигляду, що йому все відомо, чоловік, як міг, оточував її теплом та ласкою, аби хоч якось допомогти...
* * *
І невідомо, як би розвивалися події далі, коли раптом сталася одна дивна річ. Наталя не могла навіть уявити, що з нею таке станеться. Можна було уявити автокатастрофу, повінь, вибух, та все, що завгодно, але не це.
А річ у тому, що одного дня увечері, коли Наталя з Павлом вечеряли, у двері подзвонили. Чоловік з дружиною переглянулися: вони нікого не чекали, тому й здивувалися. Діти перед приходом завжди дзвонять, щоб попередити про свій візит, всі знайомі – теж. Тому вони навіть уявити не могли, хто це до них міг завітати.
Павло здивовано пожав плечима та вирушив відчинити двері. Через кілька секунд він повернувся здивований ще більше і сказав:
- Наталю, це до тебе. Вийди будь ласка.
Побачивши на обличчі чоловіка величезне здивування, Наталя зацікавилася. Хто ж це міг бути, щоб вивести з рівноваги навіть такого спокійного чоловіка, як Павло? Вона негайно пішла до дверей, аби самій зрозуміти, хто наніс їй візит.
Побачивши дівчину в уніформі посильного з листом у руках, жінка зрозуміла, хто перед нею. Адже вона, як і багато інших телеглядачів, дуже любила дивитися передачу „Ключовий момент”, яку вела зірка екрану, акторка театру та кіно, Наталія Сумська. Суть цієї передачі була в тому, щоб з’єднувати людей, які з якихось важливих причин виявлялися в розлуці на довгі роки. Багато випусків передачі „Ключовий момент” було присвячено тому, як діти розшукували батьків, які з тільки їм відомих причин покинули своїх дітей у ранньому дитинстві. Крім того, знаходилися люди, які загубили зв’язок один з одним багато років тому і тепер за допомогою цієї передачі вирішили розшукати друга (подругу), коханого (кохану), брата (сестру). Наталя завжди дивилася цю телепередачу, дивуючись, наскільки жорстокою виявлялася доля для тих чи інших героїв. Сльози нагорталися на очі жінці, коли вона бачила, як після довгих років зустрічаються люди, яких розкидала доля по всьому світу.
І зараз, побачивши вістівницю цієї програми разом зі знімальною групою, Наталя розгубилася. Вона навіть уявити собі не могла, що коли-небудь знімальна група передачі „Ключовий момент” постукає в двері і до неї.
А дівчина тим часом приступила до виконання своїх обов’язків:
- Здрастуйте, пані Наталю. Я – Світлана, вістівниця програми „Ключовий момент”. Мене зобов’язали передати вам запрошення на нашу програму, як тільки я пересвідчуся, що ви – саме та людина, яка нам потрібна. Скажіть, зараз вам близько сорока років?
- Так. – Розгублено підтвердила жінка.
- А близько двадцяти років тому ви навчалися в київському університеті імені Т.Г.Шевченка на філологічному факультеті. Це правда?
- Так. – Автоматично відповіла Наталя.
- Отже, це запрошення саме для вас. – Констатувала Світлана і простягла конверт жінці. – Тримайте. І пам’ятайте, пані Наталю: вас чекають на програмі „Ключовий момент”.
Дівчина повернулася і, подавши знак знімальній групі, зникла разом з нею за дверцятами ліфту. Наталя розгублено вертіла конверт у руках, немов не знаючи, що з ним робити. Потім повернулася і зайшовши в квартиру, зачинила за собою двері.
Зайшовши у кімнату, де з нетерпінням чекав на її повернення Павло, жінка побачила його запитливий погляд і пробурмотіла:
- Нічого не розумію.
- А що тут розуміти, люба? – Вимушено засміявся чоловік. – Хтось тебе розшукує.
- Але хто? – Здивовано запитала Наталя. – Дітей, яких я покинула, в мене немає. Батьків своїх я знаю, вони не можуть мене розшукувати, бо і так знають, де мене знайти, хоча я не так вже й часто з ними спілкуюся. Та й всі мої давні знайомі при бажанні можуть мене знайти, подзвонивши на стару квартиру і спитавши мої координати. Ні, я навіть уявлення не маю, хто б це міг бути. Можливо, це якась помилка?
- Навряд чи. – З сумнівом похитав головою Павло. – Передача такого рівня, як „Ключовий момент”, не має права на помилку, тому, перш ніж привезти тобі це запрошення, вони все ретельно перевірили. Я в цьому певен. Так що, жінко, збирайся на програму, там про все і дізнаєшся. До речі, коли вона відбудеться?
Наталя розпечатала конверт і прочитала уголос текст запрошення:
„Шановна пані Наталю!
Запрошуємо Вас на зйомки передачі „Ключовий момент”. Зйомки відбудуться 26 червня о 18.00. Велике прохання від засновників програми – з’явитися на годину раніше для підготовки до участі в телепередачі. Запрошення дійсне на трьох осіб, яких ви забажаєте взяти на зйомки.
З повагою, керівник програми „Ключовий момент”.
- Ой, та це ж післязавтра! – Вигукнула Наталя. – А в мене навіть одягти немає чого. Завтра ж піду в магазин та куплю щось відповідне. Не хочеться ж виглядіти на екрані телевізору аби як.
В той час, як Наталя за допомогою цього запрошення вийшла зі свого дивного стану, в якому перебувала всі останні дні після розмови з сином, Павло в цей стан почав впадати. Він бачив програму „Ключовий момент” і розумів, що для кожної людини, яка потрапляє на зйомки, відбувається щось важливе. Дехто знаходив того, кого колись втратив і відчував себе щасливою людиною. Але дехто раптом розумів, що таємниця, яку він приховував від усіх майже все своє життя, розкрита, і про його „подвиги” знає вся країна. Люди, що потрапляли до цієї категорії, втрачали рівновагу і бажання до життя, соромлячись після передачі навіть вийти на вулицю та зустрітись поглядом з сусідами. Знаючи, що в житті його дружини існує таємниця, про яку вона навіть з ним не хоче говорити, Павло непокоївся. Він розумів, що, якщо справа саме в минулому Наталі, деталі якого вона так старанно від усіх приховує, то її таємниця може бути розкрита саме на телепередачі. А як на це відреагує його дружина, Павло навіть боявся собі уявити. Тому, побачивши, як занепокоєно дружина перебирає речі в шафі, аби знайти щось підходяще для візиту на телебачення, він раптом спитав:
- Можливо, тобі не потрібно їхати на цю програму? Ти ж не знаєш, що чи хто там на тебе чекає.
- Але ж мені цікаво, Павле! Як ти не розумієш! – Здивовано поглянула жінка на чоловіка. – Я хочу знати, хто саме мене розшукує.
- Ну, як знаєш. – Зітхнув чоловік. – Я б на твоєму місці залишився вдома і подивився по телевізору на ту людину, яка мене розшукувала б. А потім, зрозумівши, що ця людина не становить ніякої загрози для мого існування, зв’язався б з нею через редакцію програми. От і все. Але вирішувати, звичайно, тобі. Я лише хотів дати тобі корисну пораду.
* * *
Цього вечора Наталя довго не могла заснути. Всі її думки були зайняті майбутньою телепередачею. На деякий час жінка навіть забула про Тимура, Сергія, аналіз ДНК. Вона відчувала одночасно і цікавість, і страх. Хто міг запросити її на програму „Ключовий момент”? Чи принесе цей день для неї щось хороше, чи, навпаки, вона пожалкує, що не послухалась Павла і поїхала туди? Можливо, дійсно, не потрібно туди їхати? Подивиться в цей день передачу по телевізору, дізнається про плани того, хто призначив їй зустріч.
Так нічого і не вирішивши, Наталя заснула поруч з чоловіком, який вже давно мирно сопів уві сні, навіть не здогадуючись про сумніви дружини...
* * *
В день виходу телепередачі „Ключовий момент” на екрани телевізорів, Наталя залишилася вдома, відпросившись з роботи. Вона почала вже збиратися на студію, але за кілька годин до виходу передачі жінку охопив такий страх і розпач, що вона не могла стриматися і розплакалася.
Саме в такому стані і застав дружину Павло, який в цей день відпросився з роботи раніше, аби відвезти Наталю на передачу на своєму новенькому автомобілі, який нещодавно все-таки придбав. Що він буде робити після того, як привезе дружину, чоловік не уявляв. Але він знав, що зробить так, як забажає Наталя: захоче, щоб він пішов з нею в студію – піде, не захоче – що ж, так тому і бути, відразу ж поїде додому, аби встигнути подивитися хоча б частину сюжету, а потім повернеться по дружину...
Але, зайшовши у квартиру і побачивши, у якому стані знаходиться дружина, Павло розгубився. Він кинувся до неї:
- Наталонько, сонечко моє! Що трапилося? Хто тебе образив?
- Я боюся туди їхати! – Плакала жінка. – Мені раптом уявилося, що мене на програму запросив мій перший чоловік Сергій. А раптом, він хоче мене принизити перед сином та тобою? Він на це здатен!
Павло одразу ж зрозумів, в чому справа і почав просити дружину знову:
- Давай зробимо так, як я тобі пропонував. Подивимося передачу вдома і ти, побачивши людину, яка тебе запросила до студії, вирішиш, чи тобі потрібна ця зустріч. Послухай мене, будь ласка, Наталю! Я ж тобі добра бажаю.
Жінка раптово заспокоїлася:
- Гаразд, так і зробимо. Ти, як завжди, правий.
- Молодець! – Заспокоївся Павло. – А зараз ми з тобою приготуємо смачну вечерю і добре проведемо час, дивлячись телевізор.
Він не хотів турбувати дружину, розповівши про те, що боявся виходу цієї програми так само сильно, як і вона. Стараючись не думати про це, Павло обійняв дружину за плечі і повів на їхню затишну кухоньку, щоб разом приготувати вечерю та відволікти її від тяжких дум...
* * *
Рівно о шостій годині вечора Павло і Наталя сиділи за столом, який накрили в кімнаті, щоб, вечеряючи, разом подивитися передачу, яку обидва чекали з таким нетерпінням.
Як тільки на екрані пішли титри передачі „Ключовий момент”, Наталю немов щось скувало по рукам і ногам. Вона не знала, чого їй чекати, і це було найтяжче.
А телеведуча Наталія Сумська тим часом почала говорити. Після коротенького вступу вона промовила:
- ...І сьогодні до нас у гості приїхала людина, яка багато років тому вперше покохала і кохання це пронесла через усе своє життя. В силу обставин, сталося так, що після однієї-єдиної зустрічі він, а це чоловік, втратив координати своєї коханої дівчини і багато років марно намагався її відшукати. Це йому не вдалося, тому герой нашої сьогоднішньої програми звернувся по допомогу саме до нас. Знайомтесь – Кононов Ігор Ігоревич... Проходьте, будь ласка, Ігоре Ігоревичу!
І тут Наталя побачила на екрані телевізора людину, яку бачила всього один день у своєму житті і була впевнена, що ніколи більше не побачить. До студії ввійшов Ігор – батько її сина. І хоча це вже був не той молодий юнак, якого вона пам’ятала, все ж жінка одразу його впізнала. Це був саме він, і ніхто інший. Як і раніше, в нього було густе чорне волосся, струнка фігура, не зіпсована багатьма роками, принадна зовнішність.
Що відчула жінка в цю мить, описати словами неможливо. Тут було і здивування, і жах, і полегшення, і відчай, і багато чого іншого, що Наталя не могла зрозуміти. Розширеними від здивування очима жінка дивилася на чоловіка, який, як їй тоді здавалося, подарував їй щастя мати сина, а сам навіть про це не здогадувався.
Павло бачив, як змінився вираз обличчя дружини при появі у студії цього чоловіка, тому зробив висновок, що ніякої помилки немає, і вістівниця відшукала саме ту жінку, яку потрібно, а саме – його дружину.
А чоловік на ймення Ігор тим часом розповідав історію свого кохання:
- Я випадково познайомився з Наталею в маленькому кафе. Ми провели чудовий день разом, потім – незабутню ніч. Вранці Наталі потрібно було кудись йти, мабуть на навчання, і я попрохав її дати мені номер телефону, по якому я міг би з нею зв’язатися наступного разу. Трапилося так, що, скільки я не дзвонив по цьому номеру, мені завжди відповідали: „Ви не туди потрапили” або „Тут така не проживає”. Я був у відчаї і не міг зрозуміти: чи Наталя випадково дала мені невірний номер телефону, чи я їй чимось не сподобався і вона вирішила більше зі мною не зустрічатися. Тому, можливо, і дала мені невірний номер. Так чи інакше, я закохався в цю дівчину з першого погляду і вирішив розшукати її будь що.
Чого я тільки не робив! Я знав, що Наталя вчилася тоді в університеті імені Т.Г.Шевченка, але не знав, на якому факультеті. Звідти я і почав, але все виявилося марно. Потім я шукав її іншими методами, але жоден з них не приніс мені результату, на який я очікував. Багато років потому я одружився, зараз маю дітей, але мрію зустрітися з Наталею проніс крізь усе життя. Ваша програма – це мій останній шанс...
Наталія Сумська поглянула на Ігоря і сказала:
- Ну, що ж, ми спробували вам допомогти. Погляньте, будь ласка на екран. Зараз ми покажемо вам і всім глядачам, які дивляться нашу програму, момент передачі жінці на ім’я Наталя нашого запрошення.
І тут на екрані виникло обличчя Наталі, яка здивовано дивилася на вістівницю програми, стоячи в дверях їхньої з Павлом квартири. Далі йшла зйомка передачі їй запрошення.
Коли показ завершився, Наталія Сумська повернулася до Ігоря і запитала:
- Чи це та жінка, яку ви колись покохали і бажали з нею зустрітися?
- Так. Це вона. – Охриплим від хвилювання голосом сказав Ігор. – Звичайно, за двадцять років вона, як і всі ми, змінилася, але це вона.
- Отже, зараз ми дізнаємося, чи приїхала до нас пані Наталя. – Ведуча програми повернулася до виходу зі студії. – Чи приїхала до нас пані Наталя?
Відповіддю була повна тиша...
* * *
Програма вже давно закінчилася, а жінка продовжувала сидіти перед телевізором і мовчати. Павло, схвильований не менше за дружину, теж мовчав. Він не знав навіть, що сказати, тому вирішив мовчати, щоб дати Наталі змогу трохи оговтатися після побаченого та почутого.
Наталя ж не могла зрозуміти, як Ігор її знайшов через стільки довгих років. Вона не могла повірити в те, що почула. Виявляється Ігор покохав її з першого погляду. Жінка подумала про те, що, якби в той час вона дала йому вірний номер свого телефону, її доля могла б скластися зовсім інакше. Вони могли б одружитися і Тимур мав би справжнього батька. Все її життя могло б бути побудоване зовсім інакше.
Раніше Наталя ніколи не замислювалась над тим, чи правильно вона зробила, що обірвала будь-який зв’язок з Ігорем. Вона вважала, що тоді зробила так, як потрібно. Але сьогодні, почувши слова Ігоря, жінка вже не вважала, що свого часу поступила правильно. Тепер їй здавалося, що вона упустила в своєму житті щось важливе. Адже вона могла ці двадцять років життя прожити не в самоті і смутку, а разом з людиною, яка, як тепер виявилося, своє кохання до неї, Наталі, пронесла через усе життя...
Думки жінки були перервані телефонним дзвінком. Павло, піднявши слухавку, з кимсь поговорив, а потім простягнув її дружині:
- Наталю, це Тимур. Він теж дивився „Ключовий момент” і тепер хоче з тобою поговорити.
Наталя здригнулася, немов від удару. Що вона скаже синові, коли він спитає, хто ж цей незнайомець, що через стільки років її відшукав? Але потім взяла себе в руки і підійшла до телефону:
- Так, синку, я тебе слухаю.
- Мамо, я пережив справжнє потрясіння, коли Оля покликала мене до телевізору, побачивши на екрані тебе. – Пролунав такий рідний голос сина. – Скажи, ти знаєш того чоловіка, який тебе розшукав? У вас і справді був роман? І чому я про нього нічого не знаю?
- Так, Тимуре, але нічого такого в цьому немає. В мене в юності було багато друзів, але ж ти не обов’язково повинен їх усіх знати. А про цього Ігоря я навіть забула вже давно, я й бачила його тільки одного разу. Я навіть не знала, що в нього в душі зародилося настільки сильне почуття до мене. – Виправдовувалася Наталя. – Тому я здивована не менш, ніж ти. Але все це не важливо. Скажи краще, як у вас справи. Як там Оля, Танюшка? Чи не потрібна вам моя допомога?
Наталя вирішила за краще змінити тему розмови, і це їй вдалося. Юнак повірив, що поява на екрані телевізора Ігоря, який кохав його матір, ніяк не змінює їхнього звичного укладу життя, тому одразу ж передав слухавку Олі, яка й почала розповідати матері свого чоловіка про доньку та її успіхи. Хоча дівчина й була схвильована почутим у програмі „Ключовий момент”, розпитувати свекруху все ж не наважилася, вирішивши про все дізнатися у Тимура...
Поклавши слухавку, Наталя поглянула на Павла, який увесь цей час мовчав, не знаючи, як реагувати на те, що з йог о коханою дружиною хоче зустрітись якийсь невідомий йому чоловік. В душі Павла раптом прокинулися ревнощі. А що, як Наталя з ним зустрінеться і згадавши минуле, відповість на почуття цього чоловіка? Що тоді буде з ним, Павлом?
Жінка неначе зрозуміла почуття чоловіка, якого за час їхнього короткого подружнього життя встигла щиро покохати. Трохи оговтавшись після пережитого, Наталя вирішила нарешті з небес спуститися на землю. Підійшовши до Павла, жінка сіла до нього на коліна, притулилася до нього і ніжно поцілувала. Потім вона трохи одсторонилася від нього і зазирнула у вічі:
- Павле, коханий мій, я розумію, що ти зараз відчуваєш. Але повір мені: все це було в далекому минулому і для мене не грає дуже важливої ролі. Це ж Ігор кохав мене усе життя, а не я його. Розумієш? Тому викинь все це з голови і не переживай. Я тебе дуже кохаю і щаслива з тобою. Нашим стосункам ніщо не загрожує.
Павло з надією поглянув на дружину і спитав:
- Це правда? Цей чоловік з минулого не змінить нічого в наших з тобою стосунках?
- Звичайно, правда! Як ти взагалі міг у мені засумніватися? – Удавано обурилася Наталя.
- І ти не будеш з ним зустрічатися? – спитав Павло. – Не подзвониш у редакцію програми, щоб дізнатися його адресу?
- Звичайно, ні. – Засміялася дружина. – Про що я маю з ним розмовляти?..
І тут раптом Наталин сміх обірвався. Вона збагнула, що Ігор не чужий їй, адже він – батько її сина. Їй є про що з ним розмовляти. Як вона могла про це забути? В її голову раптом вклинилася думка про...
Павло помітив, що Наталя про щось знову задумалася, і відразу спохмурнів. Не те, щоб він не вірив власній дружині. Ні! Але все ж таки він майже нічого не знає про її минуле. А раптом все ж таки цей самий Ігор не такий вже й байдужий Наталі. Можливо, в молодості їх пов’язувало щось важливе, про що він, Павло, навіть і не здогадується.
Наталя ж, яка раптом зрозуміла, що чоловік з її минулого з’явився надто вчасно, щоб просто проігнорувати його появу, прийняла рішення. Вона зустрінеться з Ігорем. Якщо не заради себе, то заради сина. Тепер вона вже знає, що відповісти Тимурові, коли він дізнається про те, що Сергій йому не батько. Вона продемонструє йому його справжнього батька. Це набагато краще, ніж заявити синові, що він з’явився на світ від якогось незнайомця, про якого Наталя нічого, крім імені, не знала.
Прийнявши це рішення, жінка вирішила повідомити про нього Павла. Звичайно, йому це навряд чи сподобається, але обманювати коханого вона не збиралася. Надто багато таємниць за двадцять років зіпсувало все її життя. І тепер вона не хоче обманювати ще й чоловіка. Повернувшись до Павла, по виразу його обличчя Наталя зрозуміла, що може вже нічого йому не пояснювати. Він і сам усе збагнув. Тяжко зітхнувши, чоловік запитав:
- Все ж таки, існує причина, з якої ти вирішила зустрітися з цим Ігорем. Я правильно зрозумів?
- Так, любий. – Винувато відповіла дружина. – Зараз я нічого не можу тобі пояснити, бо й сама не все ще розумію, але згодом, я тобі це обіцяю, я все поясню. За допомогою Ігоря я хочу владнати одну дуже важливу справу. І, коли мені це вдасться, я все тобі розповім. Але не раніше, вибач, любий.
- Гаразд. Я ж не можу нічого тобі заперечити, ти ж знаєш. – Зітхнув Павло. – Все ж таки, я маю надію, що все це не зіпсує наші з тобою відносини. Адже нам так добре разом.
- Все буде добре. Я зроблю все, щоб наше життя ніщо не затьмарило. Ти надто для мене дорогий, щоб тебе втратити. – Лагідно відповіла Наталя.
* * *
Наступного дня Наталя встала дуже рано. Вночі вона дуже погано спала, тому що їй не давала спокою думка про зустріч з Ігорем. Що вона йому скаже? – „Вибач, але багато років тому я тебе використала. Ти мені був потрібен тільки для того, щоб зачати дитину”. Так, чи що?
Провертівшись без сну майже всю ніч, жінка почувала себе не дуже добре, але розуміючи, що іншого виходу в неї немає, почала збиратися в редакцію. Павло прокинувся майже одразу, як вона піднялася з ліжка. Піднявшись на лікті і лагідно дивлячись на дружину, він запитав:
- Якщо я все правильно розумію, ти, не відкладаючи, їдеш у редакцію. Так?
Наталя винувато поглянула на чоловіка:
- Так, любий. Краще швидше з цим покінчити і жити далі, як і раніше. Я хотіла подзвонити в редакцію, але на запрошенні не виявилося телефону. Там є тільки адреса редакції. Тому доведеться їхати.
Павло швидко піднявся з ліжка і сказав, смачно потягуючись:
- В такому разі, я тебе підкину. Що я, дарма автомобіль купував?
Наталя спробувала відмовитися, але Павло твердо стояв на своєму:
- Навіть чути нічого не хочу. По дорозі на роботу я тебе якраз і відвезу. Заходити з тобою до редакції я не буду, не хвилюйся.
Наталя полегшено зітхнула. Вона не хотіла, щоб чоловік приймав участь у її задумі, але боялася у цьому зізнатися.
Після прийняття душу та сніданку Наталя згадала, що потрібно подзвонити в бібліотеку та попередити, що вона затримається. Виявилося, що її начальниця теж бачила учорашню програму „Ключовий момент”. Вона одразу ж засипала Наталю запитаннями. Ледве відчепившись від занадто цікавої жінки, Наталя, нарешті, була готова до виходу.
* * *
У редакції програми „Ключовий момент” Наталю зустріли дуже ввічливо. Їй одразу ж видали адресу Ігоря, як тільки дізналися, хто вона така. Найбільше жінці сподобалося те, що ніхто з працівників редакції не ліз до неї в душу, не ставив ніяких зайвих запитань. Здавалося, вони розуміли, що для того, щоб не з’явитися на програмі, отримавши запрошення, у Наталі були надто важливі причини, про які вона не збирається нікому розповідати.
Вийшовши з редакції, жінка присіла на лавочку у парку й задумалася. Що ж робити далі? На листі паперу, який Наталі дали у редакції, було дві адреси: одна – номер у готелі „Україна”, в якому Ігор зупинився на кілька днів, приїхавши на передачу; інша – його домашня адреса в місті Полтаві, де він, мабуть, мешкав зі своєю сім’єю. Так Наталя дізналася, що батько її сина – мешканець міста Полтави.
Посидівши ще трохи, Наталя вирішила негайно їхати у готель. Хтозна, чи довго пробуде Ігор у Києві. Можливо, потерпівши фіаско на передачі, він вже зібрався їхати назад у Полтаву.
* * *
Зупинившись перед номером готелю, в якому проживав Ігор, Наталя деякий час стояла, не наважуючись постукати. Нарешті, вона це все-таки зробила:
- Проходьте, відчинено! – Пролунало у відповідь.
Здригнувшись, Наталя впізнала голос Ігоря. Вона відступила на крок назад, долаючи величезне бажання втекти, але тут двері відчинилися і Ігор закляк на порозі свого номеру. Вони мовчки дивилися один одному у вічі. Нарешті, Ігор першим прийшов до тями і відступив, пропускаючи Наталю:
- Проходь, будь ласка. Вибач за мою реакцію. Коли ти не з’явилася вчора на телебаченні, я вирішив, що тобі це не потрібно і змирився з тим, що вже ніколи тебе не побачу. Тому я так і розгубився, побачивши тебе...
Ігор все говорив і говорив, немов намагаючись загладити незручність ситуації, а Наталя стояла і мовчки дивилася на нього, запитуючи себе, як склалася б її доля, якби тоді вона дала Ігореві свій справжній телефон.
Нарешті, Ігор замовк, не знаючи, що казати далі. А Наталя трохи заспокоїлася і взяла себе в руки, згадавши про важливість свого візиту. Вона пройшла далі в номер, сіла на зручне крісло, що стояло коло вікна і сказала:
- Ну, здрастуй, Ігоре. Скільки ж років пройшло після нашої з тобою зустрічі?
- Двадцять, Наталю, двадцять. – Зі скрутою в голосі вимовив чоловік. – І я до цього часу не можу збагнути, як я міг тебе тоді втратити. Цю біль я проніс через усе своє життя.
Наталя винувато промовила, глянувши Ігореві у вічі:
- Пробач мені, Ігоре, це я в усьому винна. Ти навіть не здогадуєшся, як я перед тобою винна. Не знаю, чи зможеш ти мені пробачити того, що я накоїла. Я все тобі розповім, тому що ти про багато речей навіть не здогадуєшся. А в свій захист можу сказати лише одне: якби я знала, що ти мене покохав, я нізащо б не дала тобі невірний номер свого телефону. Але тоді я цього не знала, крім того, я була одружена.
- От, виявляється, у чому справа! – Зітхнув чоловік. – А я все своє життя ламав собі голову запитаннями: чому? Чому так сталося, що я втратив зв’язок з тобою і не зміг відшукати?
- Вибач. До речі, як мене все-таки знайшли? Адже, окрім мого імені, ти нічого про мене не знав? – Поцікавилася жінка.
- У програми „Ключовий момент” є пошукова група, яка й займається тим, щоб відшукувати людей, майже нічого не знаючи про них. – Відповів Ігор. – Їм було достатньо знати те, що в той час ти навчалася в університеті імені Т.Г.Шевченка. З університету вони й почали пошуки. У деканаті навели справки про всіх Наталь, які тоді там навчалися, показали мені фотокартку кожної. Тебе я впізнав одразу. Так ми тебе й знайшли. Хоча, коли я сам намагався відшукати тебе в тому ж університеті, в мене це чомусь не вийшло.
Хоча спочатку обоє, і Наталя, і Ігор відчували жахливу скутість від цієї зустрічі, трохи згодом вони вже розмовляли набагато легше і невимушеніше. Ігор розповів про своє життя за всі ці двадцять років, про те, як майже десять років намагався забути про Наталю, та в нього нічого не виходило. Врешті решт, зрозумівши, що плекає марну надію на зустріч з коханою, вирішив одружитися, щоб мати сім’ю та дітей і не залишитися самотнім на старості літ.
- Ну, а як ти? – Раптом запитав він Наталю. – Як ти жила всі ці роки?
- А що я ? – Знітилася жінка. – З чоловіком розлучилася майже одразу після народження дитини. Все своє життя присвятила вихованню сина. І лише нещодавно зустріла чоловіка, з яким вирішила прожити решту свого життя.
- Ти його кохаєш? – З сумом запитав Ігор.
- Так. Дуже. – Призналася Наталя. – Павло зустрівся на моєму шляху зовсім несподівано, але я вдячна долі за те, що вона звела мене з ним. Я вже й не надіялася на щастя в особистому житті. А з ним я це щастя, нарешті, пізнала.
- Отже, ми з тобою так ніколи і не будемо разом? Чи, може, ще можна щось змінити? – З надією запитав чоловік.
- Я думаю, що ти і сам знаєш відповідь на це питання. – Відповіла жінка. – В тебе є дружина, діти, які тепер дуже тебе потребують. Я теж ніколи не покину Павла.
Наталя раптом розгубилася, не знаючи, як розповісти Ігореві про те, що він має ще одного сина. Для неї це було занадто складно, але вона все ж розуміла, що чоловік має знати правду. Вона вже збиралася почати говорити, як раптом у її сумочці задзвонив мобільний телефон, нещодавно подарований їй Павлом. Поглянувши на дисплей, жінка зрозуміла, що дзвонить Тимур.
- Вибач, Ігоре, це син дзвонить. – Вибачилася вона і піднесла телефон до вуха. – Так, синку, я тебе слухаю.
- Мамо, щойно дзвонили з лікарні. – Заговорив син. – Павло Сергійович потрапив у автомобільну аварію і зараз знаходиться у операційній. Я подумав, що ти маєш про це знати.
Наталя немов заніміла, а, коли, нарешті, оговталася, то вигукнула у відчаї:
- О, боже, синку! Як це могло статися саме з ним? Він же такий обережний на шляху. В якій Павло лікарні? Я негайно поїду туди.
- У лікарні швидкої допомоги. Його відразу „швидка” забрала. – Відповів Тимур.
- Але він живий? – З розпачем запитала жінка. – Що з ним?
- Живий, мамо. Більше я нічого не знаю.
- Гаразд, бувай. Я негайно туди їду. – Наталя відключила телефон і в паніці поглянула на Ігоря. – Вибач, Павло потрапив у аварію, я маю їхати до лікарні. На жаль, я не сказала тобі всього, що збиралася, але відкладемо розмову на потім. Сам розумієш, зараз мені не до розмов.
- Так, звичайно, я все розумію. Ходімо, я тебе відвезу до лікарні. Я на машині – Запропонував Ігор.
- Дякую, не відмовлюся. – Сказала жінка. – Я зараз у такому розпачі, що нічого не розумію.
* * *
Через півгодини Наталя вже розмовляла з лікарем, який оперував її чоловіка. Виявилося, що загрози для життя Павла немає, тому жінка зітхнула з полегшенням. Але Павло все-таки отримав багато травм, тому було невідомо, скільки часу йому доведеться провести у лікарні. В нього була зламана рука та два ребра, крім того, було дуже багато ушкоджень, які поки що не давали йому змоги швидко прийти до тями. Лікар вважав, що одужання Павла трохи затримає струс мозку, але в усьому іншому чоловікові повинен допомогти його сильний організм.
Слова лікаря трохи заспокоїли Наталю, але сама думка про те, що її коханий прикутий до ліжка саме тоді, коли він так їй потрібен, доводила жінку до відчаю. Вона провела у лікарні майже весь день, чекаючи, коли Павло прийде до тями. Увечері до лікарні приїхав Тимур, щоб хоч якось підтримати матір у скрутну хвилину. Побачивши, у якому вона стані, юнак негайно відвіз її додому, навіть не слухаючи спроб матері відмовитися.
- Ти мені ще потрібна живою. – Говорив син. – Який сенс в тому, що ти будеш себе марнувати, сидячи в лікарні? Цим ти Павлу Сергійовичу мало допоможеш.
* * *
Коли вони приїхали додому, Тимур приготував матері вечерю й майже силоміць заставив її попоїсти. І, хоча жінці шматок в горло не ліз, вона послухалася сина.
Після того, як Наталя повечеряла, вона прийняла душ, зібрала всі потрібні в лікарні речі чоловіка й, не слухаючи сина, знову поїхала до чоловіка.
* * *
Майже тиждень жінка провела в лікарні. На роботі вона взяла відпустку за свій рахунок і, хоча присутність Наталі у бібліотеці була конче необхідна, їй пішли назустріч і дали цю відпустку.
Павло за цей тиждень вже прийшов до тями і, хоча поки що лежав у гіпсі і був прикутий до ліжка, настрій у нього потроху покращувався. Якщо одразу після аварії чоловік корив себе за недбалість та необачність, що призвела до того, що його новенький автомобіль зазнав значних пошкоджень, то тепер, бачачи всю любов і терпіння коханої дружини, він все частіше кепкував над собою.
Наталя ж, проводячи увесь свій час біля прикутого до ліжка чоловіка, не переставала корити себе за те, що це з її вини Павло потрапив у аварію. Адже, якби вона не забажала побачитися з Ігорем, її чоловік не рознервувався б за кермом і не потрапив би в аварію.
Ігор же, марно прочекавши нової зустрічі з Наталею, незабаром виїхав з готелю і поїхав назад у Полтаву, де на нього чекала сім’я та робота. Перед від’їздом він подзвонив Наталі на мобільний телефон, номер якого вона завбачливо написала йому на аркуші паперу, і повідомив про свій від’їзд. Він пообіцяв приїхати до Києва відразу, як у ньому виникне нагальна потреба. Чоловік пам’ятав, що Наталя збиралася розповісти йому щось важливе, але не встигла із-за виклику в лікарню. Тому зараз, від’їжджаючи додому, Ігор жалкував, що так і не дізнався, про що саме хотіла поговорити з ним його кохана жінка.
Тимур з’являвся в лікарні дуже рідко, тому що весь свій вільний час присвячував молодій дружині та доньці. Про свого батька, яким він і досі вважав Сергія, юнак нічого не розповідав, розуміючи, що матері зараз не до цього. Наталя ж, інколи думаючи про майбутні труднощі, пов’язані з зустріччю Тимура і Сергія, приходила в розпач. „Як-то воно буде?” – Думала жінка, очікуючи найгіршого.
* * *
І ось нарешті настав день, коли Павла виписали з лікарні.
У цей день Тимур взяв вихідний і допоміг матері привезти Павла додому. Розуміючи, що чоловікові ще надто рано перенапружуватися, Наталя не робила з його приїзду додому ніякого шумного свята. Вона лише накрила стіл для обіду, приготувавши найулюбленіші страви Павла.
Нагодувавши чоловіка та сина, жінка почала прибирати зі столу, в той час, як Павло з Тимуром вели якусь чоловічу розмову в кімнаті. Закінчивши прибирати на кухні, Наталя зайшла до них і почула, як Павло зі смутком говорив про свою пошкоджену машину.
- Не переживайте ви так! – Відповідав на це юнак. – Найголовніше те, що самі цілі залишилися, а з машиною все буде добре. Я відгоню її на СТО, на якому працюю, і все буде гаразд.
- Дякую, Тимуре. – Сказав зворушений Павло. – І не соромся, кажи, скільки це буде коштувати. Я за все заплачу.
- Я нічого з вас не візьму. – Ображено відповів Тимур. – Адже ви тепер мені за батька. І я дуже радий, що з вами нічого страшного не трапилося. Мама і так місця собі не знаходила весь той час, що ви пробули в лікарні, а якби, не доведи Господь, з вами щось трапилося страшне, я не знаю навіть, що з нею було б. Тому я буду вам, Павле, дуже вдячний, якщо надалі ви будете за кермом набагато уважніші.
- Обіцяю! – Засміявшись, сказав чоловік. – Я не дозволю більше страждати своїй коханій дружині.
- От і добре. – Кивнув головою юнак. – А зараз вибачте, мені треба йти. В разі будь-якої потреби дзвоніть на мобільний. А машиною на днях вже почнуть займатися спеціалісти. Так що спокійно видужуйте і ставайте на ноги.
Наталя зачинила за сином двері і з посмішкою повернулася до чоловіка:
- Ну, от ти і вдома. Зараз я тебе влаштую на дивані біля телевізора і будеш відпочивати.
- Наталю, кохана, перестань метушитися. – Засміявся Павло. – Краще сядь біля мене. Я хочу в тебе дещо запитати.
Жінка насторожено глянула на чоловіка. Вона здогадувалася, про що хоче поговорити з нею Павло. Хоча в лікарні вони і були майже увесь час разом, але найголовнішого в розмовах не торкалися, немов наклавши заборону на цю тему. Але тепер відкладати розмову і далі було вже неможливо, тому Наталя тяжко зітхнула і запитала:
- Ти хочеш поговорити про Ігоря, чи не так?
- Так, Наталю. Ти ж так і не розповіла мені, як пройшла ваша зустріч. – Сказав чоловік. – І весь цей час я місця собі не знаходив від переживання.
- Так, ти маєш рацію. – Згодилася Наталя. – Я повинна була тобі все розповісти одразу, але не хотіла тебе турбувати, поки ти знаходився в лікарні.
- А мені є про що турбуватися? – Невпевнено запитав Павло. – Ваша з ним зустріч якось вплине на наші з тобою стосунки? Кажи все, Наталю, я маю знати, чого мені чекати.
Наталя лагідно погладила чоловіка по голові і, заспокоюючи, сказала:
- Я, мабуть, трохи не так висловилася. Я не це мала на увазі, коли говорила, що не хотіла тебе турбувати. Мене з Ігорем не пов’язують ніякі почуття, якщо ти про це запитуєш. Він має дружину та дітей, я маю тебе. Тому, сам розумієш, у нас із ним немає абсолютно ніякого майбутнього. У кожного своя дорога в житті. Він просто хотів зі мною зустрітися ще раз, щоб нарешті заспокоїтися. Я йому пояснила, як сталося, що ми не змогли тоді зустрітися. Він усе зрозумів.
- Мені здається, що не все так просто, як ти говориш, Наталю. – Зітхнув Павло. – Я впевнений, що є ще щось, про що ти не хочеш мені розповісти. Це так?
Наталя знову подивувалася інтуїції свого чоловіка. Здавалося, він читає її думки. Але про те, що Ігор – батько її сина, вона не могла йому розповісти. Тільки не це. І тільки не зараз. Зітхнувши, жінка вимовила:
- Павле, любий мій. Є речі, про які мені дуже важко говорити. Та й не настав ще той час, коли я зможу про все розповісти, не боячись нерозуміння з твоєї сторони та зі сторони Тимура. Але одне я тобі скажу напевне: з тобою я збираюся прожити до кінця свого життя. Я ніколи не залишу тебе, хіба що ти сам попросиш мене піти геть. Я надто тебе кохаю, щоб проміняти на будь-кого. Ти маєш мені вірити. От і все. А коли прийде час, я розповім тобі все-все про що захочеш. Але не проси мене зробити це зараз. Я не можу.
- Гаразд, люба. – Поцілував Павло дружину у відповідь. – Хоча я й досі нічого не розумію, мені залишається тільки одне: довіритися тобі і жити далі. Я вірю, що ти ніколи не зробиш мені боляче. Більше я тебе ні про що не буду запитувати, обіцяю. Коли зрозумієш, що готова відкритися переді мною – розповіси про все сама. Гаразд?
- Так. – Посміхнулася жінка у відповідь. – Я знала, що ти мене зрозумієш правильно. Дякую тобі за це. А зараз негайно лягай у ліжко. Я увімкну тобі телевізор, а сама трохи попораюся по хазяйству. Дуже багато справ накопичилося за той час, поки ми з тобою знаходилися в лікарні.
І, залишивши чоловіка на дивані з пультом від телевізора в руках, Наталя поспішила на кухню. В неї і справді було надто багато роботи, щоб байдикувати, лежачи з чоловіком біля телевізора. Наталя попрасувала всі чоловікові речі, привезені з лікарні, приготувала вечерю, поприбирала в квартирі, а коли закінчила з усіма справами, то побачила, що Павло вже мирно посапує біля телевізора. Жінка вимкнула телевізор і тихенько лягла біля чоловіка. Через мить її вже зморив сон...
* * *
Цього літа Наталя з Павлом так і не поїхали відпочивати на море, хоча майже цілий рік мріяли про це. Наталю ніким було замінити на роботі в бібліотеці, а приймаючи до уваги те, що вона і так пропустила багато робочих днів, жінка була готова до такого повороту справи. Та й внучка була ще надто маленькою, Олі в будь-який момент могла знадобитися її допомога. Окрім усього, Павло після лікарні був ще занадто слабкий, щоб кудись їхати. Він швидко втомлювався навіть від пересувань по їхній невеличкій квартирі, не говорячи вже про те, щоб покинути її. Чоловік, як тільки міг, заспокоював і дружину, і себе:
- Наша поїздка не відміняється, а лише відкладається на деякий час. Наталю, як ти дивишся на те, щоб провести тиждень в Криму на Новий рік? Звичайно, це не те, що відпочинок улітку, але теж непогано.
Наталя з сумнівом похитала головою:
- Не знаю, любий. Мені здається, що все-таки краще почекати літньої відпустки. Море нікуди від нас не дінеться, а відпочивати на ньому краще, звичайно, улітку. Та й Новий рік прийнято святкувати в колі сім’ї, удома. Давай так і зробимо.
- Як скажеш, Наталю. Я теж вважаю, що відпочивати краще улітку, але якось ніяково себе почуваю з тої причини, що завдяки мені наша омріяна подорож відкладається так надовго. – Зітхнув Павло.
- Не бери дурного в голову. – Сказала дружина. – В нас ще все попереду. Встигнемо і в Крим з’їздити, і ще куди-небудь. Зараз головне – твоє повне одужання.
- Так, ти права. – Погодився чоловік. – До речі, пора мені вже подзвонити на роботу. Я боюсь, як би на мою посаду не взяли когось іншого, поки я прохолоджувався у лікарні.
- А що, і таке можливо? – Здивувалася Наталя.
- Люба моя. Це приватний бізнес, і керівники роблять лише те, що їм самим вигідно. Їх мало цікавить доля їхніх робітників. Для цих людей має значення лише прибуток, що дає їхній бізнес. Тому я не здивуюся, якщо на мою посаду з-за моєї відсутності взяли іншу людину. А щоб марно не переживати, я прямо зараз подзвоню своєму начальнику. – Сказав Павло і потягнувся до телефону.
Через кілька хвилин розмови чоловік поклав слухавку і з посмішкою поглянув на дружину:
- Ну, що ж, я дуже радий, що в даному випадку помилився. Олег Олександрович сказав мені, що поки мене не було, з моїми справами справлявся мій заступник Андрій, але коли я повністю видужаю, то зможу повернутися на свою посаду. Ніхто її в мене не відбирає. Як сказав Олег Олександрович, я – незамінний працівник, тому вони бажають мені якнайшвидше одужати і повернутися на роботу.
Наталя лагідно посміхнулася:
- От бачиш, любий. Не всі люди такі вже й погані. Вони залишили місце за тобою до того часу, поки ти не одужаєш повністю. Хоча, можливо, ти насправді такий цінний працівник, що твоє керівництво просто не змогло знайти тобі достойну заміну. Я б цьому не здивувалася, адже ти в мене найкращий чоловік у світі. Найкращий і найрозумніший.
Павло щасливо засміявся:
- Дякую тобі, люба, що ти такої високої думки про мене. Звичайно, я того не вартий, але все одно приємно. Дякую.
* * *
* * *
Пройшов майже місяць. Літо закінчилося.
Павло нарешті вийшов на роботу. Наталя теж працювала, хоча чоловік і пропонував їй покинути роботу, мотивуючи це тим, що він і сам добре заробляє. Але жінка все своє життя працювала, вона не могла уявити себе без роботи, без спілкування з людьми, без книг, які щодня чекали її в бібліотеці. Тому вона навідріз відмовилася змінювати будь-що в своєму житті.
Тимур з Олею виховували маленьку донечку Танюшку, яка вже самостійно сиділа і постійно бурмотіла щось миле. В їхньому житті все налагоджувалося. Тимур хоча і вчився, встигав багато працювати і приділяти увагу дружині та доньці. У фінансовому плані у молодого подружжя було все гаразд, бо Тимур почав заробляти набагато більше, ніж раніше. Окрім того юнак, як і обіцяв Павлові, полагодив його машину, яка тепер мала вигляд такий самий, що і раніше. Павло радів, як немовля, якому дали гарну іграшку. Багато разів він умовляв Тимура взяти гроші за ремонт автомобіля, але юнак і чути нічого не хотів. Нарешті чоловік змирився з тим, що ремонт йому обійшовся задарма, і не переставав говорити Наталі про те, якого доброго і чуйного сина вона виховала. Жінці було дуже приємно це чути і вона лише посміхалася у відповідь.
Не дивлячись на те, що поступово в житті їхньої сім’ї та сім’ї Тимура все налагоджувалось, Наталю дедалі більше хвилювала думка про те, що колись сказав їй син. Вона боялася результатів аналізу ДНК. Юнак обходив цю тему мовчанням, а коли Наталя, не витримавши, спитала в нього, чи зробили вони з Сергієм цей аналіз, то почула у відповідь:
- Ще ні, мамо. Якось не до того було, але скоро я цим займуся. Все одно це потрібно зробити, незважаючи ні на що.
Ця розмова відбулася близько місяця тому. Потім жінка якось викинула з голови всі думки про це, тому що в неї не було часу думати ні про кого, крім постраждалого в аварії Павла. І ось зараз її побоювання повернулися до неї знову. Жінка місця собі не знаходила, думаючи про те, як до неї прийде її улюблений син і звинувачувальним тоном запитає:
- Мамо, Сергій не мій батько, це виявив аналіз ДНК. Тоді хто ж мій батько?
Що вона відповість? Як подивиться синові в очі? Наталя вже думала про те, що поява Ігоря саме в цей час не випадкова. Можливо, доля вирішила таким чином допомогти їй? Адже можна викликати справжнього батька Тимура з Полтави і познайомити їх після того, як аналіз на ДНК виявить, що Сергій не має ніякого відношення до батьківства юнака. Іншого виходу Наталя не бачила. І це краще, ніж признатися синові, що вона не знає людину, яка є його справжнім батьком. Поява Ігоря – це хоч якийсь вихід з ситуації.
Жінка вже збиралася дзвонити Ігореві, щоб він знову приїхав до Києва, та все йому розповісти, але щось її стримувало. І вона вирішила не поспішати. Поки що. Адже могло статися що завгодно, тому її поспіх міг лише завдати шкоди, а не допомогти.
* * *
