Зупинка 9 - 11 « Не взирай на обставини,поглянь на Голгофу « (серпень 2005р.)
Рівно через рік після смерті сина, у моєї старенької мами лікарі виявили пухлину.
В онкологічному диспансері мені сказали, що моя мама цю пухлину виплакала. Так проявив себе стрес від смерті улюбленого внука.
Коли я дізналася, що мамі необхідна терміново операція по видаленню молочної залози, я була в шоці. Я не уявляла, як можна оперувати людину,якій 82 роки і у якої серце б’ться лише з допомогою кардіостимулятора. А моя мама спокійно каже до лікаря: » Якщо треба оперувати, то я готова»
Треба було бачити обличчя того лікаря, якого важко чим небудь здивувати. Коли я трохи оговталась,то попросила у лікаря відтермінувти операцію, бо у мене сесія в Богословській семінаріїї.
Мені потрібен був час,щоб усе обдумати. Я вірила лікарю, але не хотіла втрачати дорогу мені людину.
Лікар погодився, здивований тим, де це я ще можу навчатися. Я ж після смерті сина постаріла на 20 років…
Цілий тиждень ми з мамою молилися, щоб Господь допоміг нам прийняти правильне рішення. А потім була операція.
Мама була відважна, як лев,тому прекрасно перенесла операцію і прокинулася від наркозу, як пташка. Ми із сестрою довго згадували,як вона питала лікарів - Чого ви наді мною поставали, робіть вже ту операцію.
Лікар також довго сміявся, особливо над маминою лемківською говіркою. Моя золота мамочка. Скільки вона вистраждала у своєму житті.
Часто ловлю себе на думці, що я була поганою мамою для своїх дітей. Я дуже любила їх, але не привела до Бога. Тепер я це розумію, бо бачу в церкві благословенні родини, в котрих діти не знають, що таке п’яний батько, не знають, що таке сирітство при живих батьках, не уявляють, як це можна не мати брата, чи сестри. І багато чого ще не знають ці діти. Зате вони добре знають, що треба бути слухняними, шанувати батьків, за все дякувати Богу.
З раннього віку ці діти бачать, як тато і мама моляться і просять благословення Божого на свою родину. У недільній школі їх навчають золотому правилу Ісуса Хрита « Як ви хочете, щоб з вами чинили люди, так і ви чиніть з ними «
А що я могла навчити своїх дітей, коли я вічно пропадала на роботі, залишаючи дітей на свою маму і на свекруху. А вони, як уміли так виховували.
І взагалі, як можна прищепити дитині те, чого не маєш сам. Я вчила їх бути акуратними, одягатись зі смаком, бути вихованими. І вони в мене такими були. Але головне я упустила...
Зупинка 10 « Коли ми невірні…» ( січень 2007р.)
Я давно не люблю свят, бо саме у свята почуваюся дуже самотньою. Бачу, як родини моїх друзів збираються за святковим столом (три покоління разом) на Різдво чи Великдень. А ми з мамою сідаємо до Вечері і плачемо. Колись хоч Ореста чекали, він, правда, приходив завжди, коли уже було по вечері, або міг не прийти зовсім. Все залежало від того, чи мав він «щось», чи ні. Коли я із сльозами питала, де він так довго був, то він завжди спокійно відповідав - Хіба ти не знаєш, де я був? Мак шукав по смітниках, (на Святвечір господині печуть маківник, а головки маку викидають на смітник). Я плакала і питала, як можна так опуститися, щоб на свій День народження, а тим більше, на Вечерю ходити по смітниках. А він лише сумно посміхався і мовчав.
Такі свята я мала довгих десять років. Тому моє найулюбленіше свято Різдва Господнього викликає у мене лише болісні спогади. Добре, що хоч брат Роман приїжджає уже два роки підряд на свята із Дніпропетровська. Мама радіє, вона його любить найбільше з поміж чотирьох дітей. Хоча я наймолодша і мені дозволяли більше,ніж старшій сестрі і двом братам. Тому вони завжди ревнували мене до батьків.
7 січня дзвонив мій Миколка з Ізраїля. Йому на саме Різдво виповнилось 23 роки. Поїхав зовсім дитиною, а зараз – дорослий юнак.
А я йому по телефону
- Привіт, мамина доця ! Він сміється, йому приємно,коли я його так називаю, а як був малим,то злився.
Мені інколи здається,що у мене ніколи не було чоловіка,сім’ї, що ми з мамою завжди жили удвох. Але це не так, у мене все було, а тепер немає, на жаль…
Зате у мене є мій Господь, який замінив мені родину, бо дозволив увійти у велику сім’ю дітей Божих. Колись одна моя тітонька, зі злістю, сказала мені, що я усю їхню родину проміняла на свого Бога. Звичайно, я не тримаю на неї зла і молюся за всіх, хто не може мені пробачити зради «батьківської віри». В одному вони лише мають рацію, що уже ніколи я не поміняю Божої благодаті за жодні скарби світу і найміцніші родинні стосунки.
Коли мене хвору, у важкій депресії, з помираючим сином і немічною мамою на руках усі покинули, (навіть люблячий чоловік і син), то тільки Господь залишився зі мною. І лише Він не судив мене, а співчував, беручи той нестерпний біль на Себе.
« Коли ми невірні, то Він залишається вірним, бо не може зрадити Себе Самого»,- писав апостол Павло в листі до Тимофія.
Зупинка 11 « Чи варто роздумувати над брехнею... ? »
В одній з християнських передач почула: « Не роздумуйте над брехнею диявола, а краще – над правдою Слова Божого»
Мені ці слова запали в серце. Щодня я бачу, як люди мучаться від надуманих проблем, від вічного невдоволення і нарікання на своє нещасне життя. Життя наше, і справді, не солодке, але це не привід, щоб самому собі перетворювати його у справжнє пекло. Знаю, що кажу, бо сама була такою довгі роки. Адже я була впевнена, що моє життя не вдалося. Я не знала, що коли ми не хочемо того, чого хоче Бог, то наше життя нічим не відрізняється від життя наркомана. Ми прагнемо, вибиваємось із сил, щоб досягти бажаного, нарешті отримуємо, але через короткий час уже незадоволені отриманим, прагнемо нової «дози» Причина цього вічного цейтноту криєтьсяу тому, що наші бажання кардинально розходяться з волею Божою.
Мій улюблений апостол Яків каже «…сваритесь і воюєте, та й не маєте, тому що не просите. Просите та й не одержуєте, тому що погано просите, щоб обернути на розкоші ваші.» (Як.4:2-3) І, здавалось би, я все це знала, але знала перекручено.
Я завжди думала, що Богові немає діла до мене, такої нікчемної і жалюгідної, що Він на боці людей сильних духом. А моя сила духу залежить від мене самої, а не від Бога. Це величезна проблема більшості віруючих людей, які шукають і люблять Бога, але зовсім не знають Божого характеру.
Коли я бачу,як періодично страждає моя сестра Надя через свої надумані проблеми, мені стає боляче, бо я люблю її, вона мені як мама. Їй здається,що чим сильніше вона страждає, тим більше співчуття викликає у Бога. Який жахливий обман сатани.
І який егоїзм зі сторони людини, яка вперто не хоче Божого втручання, хоча щодня молиться і призиває ім’я Господнє. Один священнослужитель якось у проповіді сказав, що ми часто молимось, як той юнак, що просив у Бога благословення на шлюб і казав
- Нехай, Боже, буде воля Твоя, а Маруся - хай буде моя!»
Апостол Павло у листі до Тимофія писав, що печаль ради Бога, породжує незмінне покаяння до спасіння (читай: миру, цілісності, здоров’я), а печаль світська приносить смерть»(2 Кор.7:10) Хто може не сказати на це: »Амінь?!»
(Далі буде…)
