

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	827
Творів:	12502
Рецензій:	19360

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Бойовик

Петрик П*яточкін (Розрахунок зі слоненятами)

© Петрик П*яточкін, 29-10-2006
Він засів в кущі ананасу. Дві тоненькі лінії прицілу снайперської гвинтівки "слонобійка" зійшлись на довбешці вухатого ворога з хоботом. Додаткові датчики прицілу показували відстань, масу цілі радіус вух і довжину хобота. - Ну все, суки, тепер я вас таки порахую... - просичав сам до себе Петя, - Ше б той ананас довбаний в дупу не колов... Палець мяко ліг на курок і... Щось потягнуло за плече. Віддача? Він же ж іще не вистрелив! Знову. І знову. "Вставай!" - кричав голос ззаду - "Вставай, Петре! Вали до школи!". Петрик помалу відкрив очі. Відчуття гвинтівки в руках розтануло, як сніг літом. Мама продовжувала трясти його за плече. - Ма-аааам, ну перестань!.. Ну всьо, всьо, встаю... З похмурим настроєм Петрик почвалав до школи. Коли ще йому дасться шанс поквитатись зі слонами? Коли?! Вони не сняться йому місяцями! А шанс порахувати їх випадає так рідко!.. Він сидів на пальмі. Слони бігали навколо озерця. Потім один з них щось помітив. Це був зрілий мячик, що гепнувся з пальми. Решта слоненят теж це помітили. Всі вони кинулись до того мяча. Почали битись і товктись, бо кожен хотів того мяча. Раптом Петрик помітив, що сидить на такій же пальмі з такими же мячиками... Всі слони, як один обернулись на свист Пяточкіна. - Ану сюда, стадо дурбеликів! Дивіться що я маю! - він весело почав підкидати пальмовим мячем. Всі слони кинулись під пальму, - Так, так, спокійно! По одному. Враз утворилась черга. Перший слон протягнув руки. Петрик пхнув у мяч гранату, витягнув кільце і весело кинув його слоненяті. Те радісно побігло десь в кущі. Гратись... За мить пролунав "бум!!!!!!!!!!!". "Один" - в умі почав рахувати Петрик. Але інші слони навіть не звернули уваги. Нарешті йому поталанило. Він їх порахує!!! Один за одним слоненята брали мячі і бігли гратись. Ще і ще лунало "бум!!!!!!!!!!!". "Девять" - про себе Петрик продовжував рахувати. Ось підійшов останній!!! Останній!!! Нарешті!!! Але то був отой самий вредний, що нагадував Петрикові його самого. Пяточкін витягнув чеку з гранати і кинув йому мяч. Але ні! Той не побіг гратись а копнув мячем прямо об пальму, на якій сидів Петрик. Вибух гримнув прямо під хлопцем. Пальма почала валитись на бік. "Аааааааааааааааа!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!!" - кричав Петрик, та пальму зупинити не міг. Геп!!! І він прокинувся в своїй кімнаті на підлозі, стягнувши з собою простинь, ковдру і подушку. Він стояв посеред безкінечної білої кімнати. На ньому був чорний плащ, берци, шкіряні штани, чорна футболка і чорні окуляри. Певно ще й чорні труси були, але перевіряти не було часу. Він розізлився не на жарт! Ну, вихователько з дитсадка, допоможи! Ти ж мене вчила рахувати слоненят! Ти була моїм першим коханням! Я знаю я був тоді бездарним учнем і таким же коханцем (адже я навіть признатись тобі боявся в своїх почуттях!), але допоможи мені зараз! Молився про себе Пяточкін. І вона зявилась! Вдягнута під стать йому і ще й як сексуально! Їй дуже пасував шкіряний одяг! А особливо той корсет, що так підкреслював її форми! - Ну, ти ще не порахував слоненят? - ніжним голосом, від якого хотілось спати промовила вона. Але ж це і є сон... - То давай зараз! Зараз і порішимо... гм... порахуємо їх! І повз них наче потяги почали мчатись кілометрові шафи зі зброєю (Петя підозрював, що десь він все таки це вже бачив). Вихователька так затарила Петрика пушками і патронами, що той ледве тягнув ноги. Птім вона десь взяла сумку з червоним циферблатом (бомба?). - В дорогу! В слонових джунгляг була ніч. Пальми з мячами похитувались від нічного вітерцю. В озері відбивався місяць. Вихователька з легкістю розмахнулась сумкою з бомбою і закинула її в озеро. Гучний сплеск трохи збодрив навколишню тишу. А потім вибух! Почалась стрілянина вибухи, крики... Останній слоник стояв перед Петьою. - Порахуй його! - крикнула вихователька, - Порахуй! А слоненя помаленько почало говорити: - Подивися на мене! Я - це ти. Ми всі, всі слонеята - ти, частина тебе. А ти хочеш нас порахувати?! - Не слухай його! - зойкнула вихователька, - Ти мусиш! Інакше... - Що "інакше..."? - мовило слоненя, - Ми тобі не вороги, Петька! Не треба нас рахувати. Це все вона! Вона тобі брехала весь дитсадок! - Ах ти сука! А я ще тебе кохав! - Петя обернувся до своєї колишньої виховательки і всадив їй кулю в серце. А потім ще й контрольний в голову. А зі слоненятами він подружився. Пофіг скільки їх було, адже в ньому щодня з*являлось якесь нове слоненятко!
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Рецензії на цей твір

Дякую за гарний настрій
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ганна Осадко, 27-12-2006

[ Без назви ]
На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Роман, 18-11-2006

Один...Два...Три.........Знову всі переплуталися...
На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© , 30-10-2006

Згенеровано за 0.01646900177 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design

Петрик П*яточкін (Розрахунок зі слоненятами)

Дякую за гарний настрій

[ Без назви ]

Один...Два...Три.........Знову всі переплуталися...