- Одягайся тепліше, - кинув Макс, - на вулиці мороз.
- Що ти маєш на увазі? – здивувався я, зачиняючи двері.
Макс та я стояли біля моєї квартири. Хтось знову викрутив лампочку, тому я довго навмання тикав ключем в замкову свердловину.
- Що я маю на увазі, кажучи про те, що на вулиці холодно? – перепитав Макс, закурюючи, - власне, повідомляю, що в цій сорочці ти можеш легко схватити запалення легенів, от що я мав увазі.
- У мене в машині лежить піджак. А від цигарок буває рак легенів. Це напевно трішки не приємніше ніж запалення, нє?
Нарешті я попав ключем туди куди треба та ми обоє спустилися вниз по сходах.
Макс щось бурмотів під ніс, явно не схвалюючи моє останнє речення.
А потім він потушив недокурок та ми вийшли на вулицю, залишаючи за собою запах цигарок та дезодоранту.
***
В барі було жарко. Макс замовив два пива та два бутерброди і ми сіли за барну стійку.
- Ну і чого ти приволік мене саме в це місце? – запитав я, поглядаючи на Макса.
- Тому що мені подобається тут. Слухай, невже ти ніколи не чув про місце? – його голос різко мінився, а обличчя засяяло.
- Не чув, - признався я, а потім, щоб виправдати свою актуальність, промовив - точніше не цікавився цим питанням.
- Ну то я приношу до твого відома, що це - «Райське яблучко».
- Яка затаскана назва.
- Не спіши, притримай коней! Ти ж нічого не знаєш...
- Ну по назві все і так розуміло. Це – бордель.
Макс подавився пивом.
- А отут ти дуже помиляєшся. Бордель – це не те слово, яке варто використовувати наразі, - він прихилився до самого мого обличчя, - бармен, ще два пива!
- Ну але ж від того, як я назву бордель – нічого не зміниться. Ну тобто дівчата не стануть від цього цнотливішими. Маю на увазі тих, які тут працюють.
Ми обоє засміялися. Під ніс нам поставили ще два пива. Трішки захмелівши від першого келиха, я повернувся на 90 градусів та окинув оком зал. Тут було гамірно. Багато дівчат, молодих дівчат. Я зважив, що виглядають вони всі доволі апетитно. Я люблю гарних та молодих – як будь – який старий пердун. Хоча мені лише сорок. Сорок чотири.
-...і тут не раз бували ми з Васатовим, - балакав Макс, - ми тут класно відривались. Такі собі «круті кабани», - і він жартома захрюкав.
Мій зір зупинився на столику, який стояв у самому темному кутку. На мить ця ситуація нагадала мені сцену з «Володаря перснів».
- Та це ж Арагорн..., - реготнув я.
-...як її звали, - сказав Макс, закурюючи чергову цигарку, - просто забув. Але вона була супер. Я тричі кінчив, чувак.
Але то був не чоловік. За столиком сиділа жінка та спокійно пила якийсь коктейль. Що дивно – на ній були окуляри від сонця, дуже здорові для її маленького обличчя. Було не зовсім зрозуміло куди вона дивиться але я схилив голову на бік, та дивився на неї відверто прямо. Я посміхався. Пива було мало.
-...два пива, капітан, - Макс встав з-за бару, - я помочусь. А ти давай дій.
- Що?
- Кажу шукай двох блондинок, підемо трахати їх.
Він пішов у сторону « Ем-Же». Я знову поглянув на ту саму жінку. Її поза так і не змінилась. Нога закинута на ногу, в одній руці – коктейль, а в іншій – довга жіноча цигарка.
Бармен поставив два пива.
- Вибачте, а ви не знаєте хто така та жінка? Вона тут працює? – запитав я у бармена, який нагадував мені італійця. Обліко моралє.
- Ні, її не знаю, - сказав він, примружуючи очі та розглядаючи жінку, - точно не знаю. Напевно вона тут за тим самим, за чим і ви.
- Не зрозумів..., - здивовано протягнув я.
- Лесбіянка. Або Бі.
- Ааа. Може.
Я встав, взяв у руки два келиха та вирушив за її столик. По мірі того як я підходив, серце моє чомусь стукало все сильніше. Я почав хвилюватися. До столику залишилось кроків чотири, як я раптом зупинився. А вона не реагувала. Тільки трішки опустила очки та поглянула на мене. Потім знову підняла та продовжила пити.
- Ви не проти? – вигукнув я, почуваючи себе не зручно. Кілька дівчат глянули на мене.
- Ви до кого? – запитала молоденька брюнетка з другим розміром.
- Не до тебе.
Вона фиркнула і пішла геть.
- Я не знайомлюсь тут, - відповіла жінка, до якої я і звертався. Вона посміхалася. Мені стало так приємно і легко водночас. Я не слухав що вона каже. Вже не слухав, - вибачте, але я просто прийшла випити коктейль та відпочити.
- Я б хотів приєднатися до вас, - я вже рішуче йшов до неї, простягаючи пиво вперед.
- Ні, ви мене не зрозуміли, - вона зняла очки та поглянула на мене своїми великими та прекрасними очима. Я не міг відвести від неї погляд. Я перестав чути ту музику, яка лунала тут, - я справді не знайомлюсь. Он там багато інших молоденьких. Та і по старше думаю також знайдуться.
Я сів за столик та випив відразу пів келиха. Вона дивилася на мене як на ідіота. Ну мені так здавалось. Я не знав, що казати. Вона також мовчала. Кілька секунд ми сиділи, дивлячись одне на одного, аж доки вона не поглянула на годинник.
- Мені пора, - різко піднялася вона з-за столу.
- Я вас підвезу, - закивав я, - чому ви йдете? Чому ви не знайомитесь?
Вона дістала з гаманця гроші та поклала їх на стіл.
- На мене чекають.
- Чому ви не знайомитесь? Справа в мені?
- Я так не думаю. Ви достатньо милий. Хоча, можливо це гра світла. Та і повірте, якщо я вам сподобалась – це не означає, що при світлі я буду така сама.
Її голос був настільки ніжним та гарним, що я ледве не завив. Ще жодна жінка не доводила мене до такого стану лише словами. Я милий!
Вона оминула мене та вирушила до виходу. З туалету вийшов Макс та підійшов до бару. Там він не побачив ні мене, ні пива. Стенув плечима та замовив ще. Біля нього почала вертітися якась молодиця з рудим волоссям.
- Зачекайте!
Біля самих дверей вона зупинилася та поглянула на мене. Її очі. Її волосся. Її погляд.
Якщо є речі, які забираєш з собою на той світ – я заберу ці спогади. І цей запах. Хоча я не впевнений, чи можна забирати запах. В книгах такого не писали.
- Що вам потрібно? – запитала вона.
Я і не міг відповісти так зразу. Я хотів бути з нею. Провести з нею весь залишок свого життя. Всього на всього.
- Куди ви?
Вона змучено похитала головою та пішла далі.
Я вибіг на вулицю. Там крапотів невеличкий дощ. Я поглянув на небо – його затягнули чорні хмари. Жінка поспішала.
Я наздогнав її та вхопив за лікоть. Вона різко вивернулася.
- Що ви собі дозволяєте? – зашипіла вона. Але так невинно в неї це вийшло, що захотілося вхопити її ще раз, щоб почути це саме.
- Я просто хочу провести вас додому. Зараз темно і починається дощ. Буде гроза. Ви тільки погляньте на небо.
Вона це і зробила.
- В мене є машина, - (я казав це вже чи ні?), - я вас завезу. Ви тільки назвіть адресу.
- На мене чекають, дякую. Повертайтесь до свого товариша.
То вона дивилась на мене! Вона також дивилась на мене!
- Я не хочу. Я сюди не за цим прийшов!
- А за чим? – здивовано запитала вона.
Я щойно зрозумів, що ми стоїмо під ліхтарем. Як романтично. Я, вона, дощ та ліхтар.
- За...за...за компанію, - видавив я.
Вона засміялась.
- Ви такий кумедний. Але ухиляєтесь від відповіді. Нагадуєте якогось маніяка.
- Можливо. Ніколи б не подумав. То хто на вас чекає?
Вона мовчала.
- Ви одружені?
- Ну можна і так сказати, - її голос став невпевненим.
- То ви заручені?
- В деякій мірі...
- Слухайте, дозвольте вас провести...Ось мій номер, зателефонуйте хоча б, - я поклав їй в кишеню свою візитну карточку.
- Алісо! Це ти? – пролунав раптом якийсь голос. Дощ, що поступово набирав обороти, приглушав його, - агов!
- Так! – вигукнула жінка, вдивляючись у темряву.
- Вибач! Я не розрахувала час! Ти на мене чекала? – до нас підійшла молода дівчина, років дев’ятнадцяти. Вона зацікавлено поглянула на мене, - ооо, Алісо, в тебе новий товариш?
- Я його вперше бачу, - тихо мовила Аліса, опустивши очі.
- Невже? – запитала дівчина, - а чому ж він тримає тебе за руку? М?
Аліса різко шарпнула руку і я впустив її. Вона ще раз глянула на мене, а потім підійшла до дівчини та поцілувала її в губи.
- Тебе так довго не було...Я хвилювалась!
- Все гаразд, мила, - мовила дівчина, цілуючи її в шию - я тут, з тобою...
***
Я довго не міг заснути. Відчував себе повним бовдуром. Встав, ввімкнув світло та вийшов на балкон. Дістав одну цигарку. Взагалі не курю, але зараз дуже хотілося. Особливо коли згадував її з жіночою цигаркою в руці. Неймовірна краса. До цього моменту не бачив подібних жінок.
Але бармен виявився правим.
Після їхнього поцілунку я пішов геть. А по дорозі ще тричі повертав голову, сподіваючись зловити її погляд. Але дарма. Вони продовжували цілуватись.
Я поглянув на небо. Дощ закінчився. Гроза, яка йшла пів ночі, стихла.
Я викинув недокурок у темряву та пішов спати.
В житті часто трапляються різні речі. Вони або грають тобі на руку, або ні. Плюси мінуси. Чоловіки жінки. Жінки жінки ...
Не все в цьому світі заплановано. Не завжди життя складається так, як ти бажаєш.
З такими невеселими думками я і заснув.
А через 10 хвилин пролунав телефонний дзвінок. Раз, два, три. Я не почув його. Я міцно спав, стискаючи в руках подушку та щось бурмочучи уві сні.
...А на іншому кінці проводу жінка поклала трубку та повернулася в ліжко, ніжно поклавши руку на стегно молодої дівчини. Але вже не так. Не так.
