Не кажи нічого, просто обійми мене і знову поламай. Вирви з корінням своїм трепетним диханням, замочи сльозами невиплаканих бід… Мені не боляче… я вистою. Тільки от для чого було створювати оцей прекрасний СВІТ.
Я обожнюю Захід не менше за Схід, люблю сонячний Південь і грайливий полярним сяйвом Північ. Я люблю Тебе, чуєш!? А як же Ти міг відділити мене від Себе!?
Він мовчав я все ще лежала в калюжі щойно пошматованої мене бурі. Потріскані, чорні руки марили достигаючими плодами, які зараз злягли поруч мене. А я наївна думала: нап’юсь води трішки, полюляюсь у вітрові, та ні закортіло вилізти на поламаний дах і полетіти вирієм у далекі, спокійні, затишні краї.
Я ж Тебе люблю. А Ти…
Втішаєш тишею, німою, а може мертвою. Ну що ж, маю не тільки крила, а ще й ноги, тому піднімаюсь з колін і йду. Я сильна.
