Одного разу Мишка Гришка, тягнучи за собою добрий шмат сала, попала прямо в лапи Котика Воркотика.
– Ой, яка я дуже рада, що зустріла вас, вельмишановний пане Воркотику! – ласкавим голосом промовила мишка.
– Чому ти рада, дурна мишко? – весело запитав Воркотик, радіючи такій здобичі з салом.
– Тому що якраз саме вас шукала, – збрехала мишка.
– Мене?.. – здивувався Воркотик. – Навіщо ти мене шукала?..
– Ой, бачите, Вельмишановний Пане Котику Воркотику, як ви й самі говорили, – я тільки дурна миша, – це правда! Всі миші дурні, бо такого ми роду, тому між нами таке безладдя, сварки та непорозуміння, бо нема кому нам пораду дати на те, чи інше діло, тому ми вирішили, щоб обрати вас за нашого царя. Ви будете над нами панувати, а ми за це вам будемо щоденно сплачувати податки: сиром, маслом, сметаною, салом, ковбасками й чим тільки зохоче, Ваша Величність.
Від почутого в котика Воркотика тільки слина покотилась.
– Ось, як бачите й самі, я вже принесла для вас шмат сала, а на вечерю принесемо вам силенну ковбаску...
Котик Воркотик осторопів від щастя, просто не знав, що відповісти...
– Мабуть, ви хочете подумати-поміркувати?.. – запитала хитро мишка.
– Що тут думати?.. Я згідний бути вашим царем! – крикнув не своїм голосом Котик Воркотик.
– Ой тоді я біжу сказати щасливу вістку всім мишкам, – сказала мишка і шубовснула в нірку-дірку, тільки хвостиком завертіла.
Відтоді Котик Воркотик стоїть та чекає біля мишачої нірки і раз у раз схиляє голову то в ліво, то вправо – слухає, чи мишка Гришка не несе йому податки, адже він над мишами цар.
Я впевнений, дорогі діти, що ви й самі його бачили багато разів у такій позиції.
