Одного разу при господарстві старого Кирила жила собі Мишка-Гришка.
Добре їй жилось, бо старий Кирило скупим не був, ані мишоловок, ані сіток, щоб ловити мишей, не клав. А борошна та збіжжя, навіть смачного сала в Кирила було досить. І так жила собі Мишка-Гришка без журби і без турбот – наче в Авраамовій пазусі, як то говорять старі люди. Одне тільки треба було пильнувати Мишці-Гришці, а саме, щоб не попасти в лапи старому Котові Воркоталу, бо Воркотало вже давно поклявся, що мусить одного разу зловити мишку Гришку й здерти з неї шкіру, а що Воркотоло дотримувався свого слова, це знали всі. Навіть мудрий Цап Соломон багато разів радив Мишці-Гришці, щоб та десятою стежиною обходила Кота Воркотала, якщо хоче діждатися старих літ.
Правда, не любив Воркотало й хлопчиків-горобчиків, та тим було байдуже, – пурхнуть крильцями й полетять собі, залишивши Кота Воркотала з розкритим ротом. А бідній Мишці-Гришці не дано було літати, тому вона мусіла біля своєї нірки-дірки весь час вертітись, бо хижий Воркотало міг появитись в будь-яку мить.
Та одного разу надоїло бідній Мишці-Гришці сидіти в своїй нірці-дірці й вирішила пройтись, погуляти по подвір’ю та господарству старого Кирила. Намилуватись теплим сонечком, наслухатись співу пташок, надихатись свіжим повітр’ям. Та не дійшла бідна Мишка-Гришка ще ні до середини подвір’я, як хижий Воркотало кинувся за нею вслід. Одна-єдина надія зісталася в бідної мишки – знайти сяку-таку нірку-дірку, щоб сховатися від гострих когхтей Воркотала. Та на її горе і біду, не знаходила ніякої нірки-дірки, й тоді кинулась через ворота на вулицю, де якраз господар Кирило чистив ярок перед своєю загорожею.
Побачивши, як втікає перелякана Гришка від кота, Кирило кинув на неї купу мокрого баговиння, закривши її всю з головою, й хитро посміхнувшись на Кота Воркотала, який не знав, куди заховалася його здобич, зайшов на своє подвір’я.
Коли вже мудрий Цап Соломон, який спостерігав всю сцену, думав, що Мишка-Гришка врятована, на вулицю вийшов жовтошпорий Півень Кукурікало й почав собі гребстись в купі баговиння, поки не вигріб бідну Мишку-Гришку, яка намагалася собі й сама зі всієї сили вибратися звідти. Хижому Воркоталу тільки цього й треба було. Одним скоком спіймав мишку Гришку й поніс її в зубах, щоб побавитися з нею перед тим, як зідрати з неї шкіру.
«Не всі, що кидають на твою голову баговиння, бажають тобі зла, не всі, хто намагається вибрати тебе з грязного баговиння, бажають тобі добра, а вже коли ти попав у баговиння по всю голову, то не висувай її звідти!» – поміркував, потрясуючи борідкою, мудрець Соломон і пішов собі скубти далі зелену травичку...
