Світ у вихорі твоїх очей
Купає променем тепло за небокраєм, бездушну тінь ночей леліє у сльозавім Раю.
І краплі по щоках дощу, малюють береги майбутнім рікам, а гори гуркотом – Люблю, здригають небо цілим світом.
У закуточку своїх сподівань крокую в вічності без часу, а ти не вір моїм слідам і йди своїм контрастом в гаму веселкових кольорів, пірнай у бездоганність вміло, та тільки так аби мені в грудях защеміло.
Торкаюсь пальцями зірок у шарфі змотаним навколо шиї – думок, під пахвами весни бузок і запахом та в твої ніздрі змащений вустами, спраглими, твоїми, нашими – словами.
А світ…
А світ навколо колом в’ється, у колиску мрій лягає поруч мене, обіймам волю давши лоскоче сплеском простоти. Розгублена в Любові цілую очі – ти.
Ти…
Ти залишивсь цієї ночі. Злягались тіні з світлом, і світло мерехтіло у тінях карбуючи на стінах танець в фіолетових квітках – бузок. Іще ковток тебе і вічність стане миром отим, що тіло твоє в бездоганності мастила.
