«Букварі і читанки,
Парти в два ряди.
Наша перша вчителька
В серці назавжди.
Споришева стежечка,
Стежечка-мережечка,
Що водила нас
Ще у перший клас.»
(Т. Коломієць)
Знову настала осінь... Перші маленькі листочки різних кольорів – зелені, жовті, червоні починають осипатися з дерев. Сонечко ніби прощається з людьми, вкриваючи всіх останнім теплим промінням. Знову на вулицях з’являються школярі. Літні канікули немов на крилах промайнули, залишиючи за собою багато приємних спогадів. А в Степанка сьогодні перший шкільний день.
Школа велика, простора. В ній багато класних кімнат, кабінетів, спортзал, майстерня, бібліотека. Все прибрано, відремонтовано. Подвір’я школи чисте. Навколо зеленіють білокорі берізки, прикрашають подвір’я, на якому багато школярів, святково одягнених і море квітів.
Спочатку Степанкові було страшнувато, всі знайомі йому діти пішли в інші класи, поруч не було батьків. Але він швидко познайомився з своїми однокласниками. Так розпочалося його шкільне життя.
Чорнобривий вечір ледь моргнув карим оком, а місяць вже й надів гуцульську сорочку і засоромлено зиркає на Кичеру, проганяючи темнооку ніч, яка намагається заглянути крізь вікно до хати, прислухаючись до бабусиного:
«Люлі-люлі, дитиночко,
Дитино маленька,
Абес спала не ревала,
Росла здоровенька».
А чому це вона йому?.. Таж він вже верхи на вуйковому гнидому..,
а дід йому годинника на ярмарку купив...,
а старий Гриць до його мами: «У вас уже легінь нівроку!»,
а сьогодні він вже до школи ходив...,
а бабуся йому...
Ліпше б ту про Довбуша...
«Ой попід гай зелененький...» – нібито вгадала бабуся його думки,
а чорнобривий вечір на темнооку ніч спокійно – морг та морг,
а місяць-гуцул засоромлено на Кичеру – зирк та зирк,
а Довбуш молоденький десь там під гаєм, підпираючись на топірець, на ніжку налягає...
Бабуся бере з рук Степанка Буквар і накриває його ковдрою.
