Ох, я захлинусь кров’ю, не лийте її в мене…. Що це за сморід? Так пахне вигрібна яма в селі, це вже чистилище чи експрес прямує прямо у пекло , минаючи всі проміжні станції. Ляпас, ляпас!
- Ліда , викликай Гліба Івановича! Вона не приходить до тями!!
- Може їй штучне дихання зробити?
- Та клич, я кажу ! У неї кров ротом пішла, яке там дихання! О, закліпала очима!
Тупіт, грюкіт. Злякалися дурненькі. Мене навіть пекло не приймає. Я залишаюся тутечки з вами. Інстинктивно обтерлася, кров таки добряче текла, це кепсько, нове джерело болю мені ні до чого. Провела язиком по губах, вона все ж така на смак, лише трошки гіркоти додалося.
- Що тут? Прийшла до тями? Світлано Кирилівна , а Ви знову без рукавичок! Треба зробити знімки легенів і аналізи, спочатку загальні. Зараз крапельницю з фізрозчином, все одно більше нічого немає.
- Та я ж зміну здавала Ліді, от і зняла рукавички, - жалісливо протягнула сестра, ніби їй те зауваження завдало якоїсь шкоди.
- Кожен раз нагадувати Вам про СНІД я не буду врешті-решт треба мати здоровий глузд, у неї кров іде горлом, а у Вас руки попечені до ран. Зробіть висновки. Треба напевне ще надіслати проби на ВІЧ.
- Та що ж Ви нас страхаєте Гліб Іванович, зараз все зробимо, я руки продезинфікую, а ти Лідочко вдягай рукавички, і санітарці скажи хай, як буде прибирати знайде якісь.
Вони метушилися, бігали. А я думала про СНІД. Як просто буденно вони про це говорять ніби це не в мене може бути той імунодефіцит. Та ні в мене і не може його бути. А може і бути. Скільки раз я з відразою брала використаний шприц. Скільки померло їх тих, хто брав цей шприц до мене чи після. Я бачила пару разів такі рештки тих, хто ще добу тому сміявся і розповідав про свої чудернацькі глюки.
Вінт …Ми мутили вінт…Деня був ще той хімік. Соляна кислота, червоний фосфор, теофедрин, йод, бензин, луг. Де він це все брав? Пів таблиці Менделєєва, і все це тече по твоїм венам, один бензин чого вартий, високооктановий. Бомба! Вінт схожий на смерть чи на рай. Коли приход закінчується, здається що ти можеш звернути гори, енергія кипить, б’є з тебе фонтаном, з очей , з кінчиків пальців , з ямочки між ключицями і так годин зо п’ять. Ця енергія підіймає тебе над землею. Потім повертаєшся у світ, де є тільки біль, і де ти нікому не потрібен.
- Так, голубочка, давай обітру тебе і переодягнись. На тобі стареньку льолю. Вставай, вставай. Я заміню білизну постільну. Що не можеш встати? Ой нене, та тут й матрац міняти треба, ти ж обмочилася , морока, морока та й годі ,- бурчала незлобливо санітарка.
Я сиділа прижавшись до бильця, а вона спритно прибирала, її руки пурхали над ліжком. Вони нагадали мені про Малічку. Ні , ці короткі руки, грубі пальці з задірками не нагадували бабусиних довгих вишуканих пальців ззовні, може якимось порухом, непомітним погляду, але записаному у підсвідомості.
- Лягай , лялечка, зараз Ліду гукну хай поставить тобі крапельницю, - і почовгала собі як качечка, потягнула на собі мою закривавлену білизну і матрац, відро і швабру , і всю свою нелегку , неприглядну долю.
Я лягла на постіль, пружини примудрились жалібно пискнути під моєю баранячою вагою, білизна була потерта, м’яка, швидко нагрілась, а може у мене був жар. Я згадала, що не їла вже довго, ось тільки кров своєї випила сьогодні, гіркої.
- Я хочу їсти., - сказала я до медсестри, що пришла ставити мені крапельницю, але вона ніби не чула мене, та я й сама себе не чула, пропав голос. Так у мене буває іноді. Я старалась привернути її увагу, але вона автоматично вштрикнула мені голку в вену( я так теж вмію) і пішла навіть не подивившись на мене, наче я пусте місто. Хоч насправді так воно і є, я пустка, хвиля що докотилася до берега і розбилась на мілкі краплинки, повернулась знов у море, стала нічим.
У мене вже було відчуття хвилі. Коли мені Владек сказав, що між нами все скінчено. Я тоді вмазала собі сім рисочок героїну, в мене теж пропав голос, потім додала ще п’ять і все, все виблювала, мені тоді було класно, але ще краще, те що пропало бажання вмазати ще. Я перечекала два тижні і пішла до Владека проситись назад, але він навіть дверей не відчинив, і тоді я почала знову…
