-Ну, ладно, с єтою компаниєю потом разберемся... - пробубонів під свого капосного носа майор.
- Ні, чого ж, можна і зараз, – висунув я свою пропозицію. Інформація для мене не буде зайвою. Це факт.
- Заткні пасть, хотя нє. Повторюю еще один рас: где книгу взяв? – з цими словами майор тицнюв мені в обличчя раритет. Ні, ну який нахаба, українських книжок ніколи не читав, чи що, не знає як треба поводитись із справжніми шедеврами. Цікаво, чого б йому далась ця книга?Я ухилився в сторону.
-Слухайте, майоре, я ж вам вже говорив, книгу дала мені...
-Коломєнська...
-Точно.
- Свєтка?
-Ну! Мені, знаєте, нецікаво в салоні просто було сидіти, я глянув по сторонах, дивлюсь - дівка нормальна, личко симпатичне хоча й нафарбоване, ноги довжезні як в топ-моделей, от я і подумав- непогано було б у такої файної тітоньки попросити чогось ... Для зав’язання контактів, так би мовити...
Майор з посмішкою дивився на мене.
- Что, Вяцек, чи кто ти там самом делє, показиваєш, какой ти пацан храбрий, казак?
-Слухайте, пане Нечипорук... –продовжував я.
- Товаріщ..
- Та хоть месье, правду кажу, товаришу...
Здається майора почало тіпати. Мого шефа теж іноді починало тіпати. Особливо після розмови зі мною та з’ясування того, де дівались кошти, перераховані на одну контору з якою ми співпрацювали. Шеф думав, що то я причетний до цієї складної операції по зникненню цілої купи зеленого мотлоху, він кричав, що в мене якійсь сумнівні зв’язки із гавайськими піратами! Який він наївний, який недалекий!! Та хіба будуть мене цікавити ці пустоголові хлопці. Я сам тоді все зробив...
- Правду, Вяцеку??
- Угу..
Майор гучно крикнув на всі легені.
- Старший лейтенант Коломенська,сю-ди...
Кришка люка заскреготіла і відійшла в сторону, в отворі з'явилась струнка жіночка у коричневому комбінезоні. Важко в ній було впізнати ту симпатюлю з горезвісного літака, але це була вона. Треба ж, живуча, як котяра.
- Коломєнська, ви давалі єнту книгу вот єтому тіпу?
- Никак нєт, товаріщ майор, не давала...
- Маладец,Коломенська, свабодна..
- Так точно, свабодна вечєром, могу зайти...
- В -валі, отсєда, – знову почало тіпати майора.
Дівчина за мить зникла. А майор знову втупився в мене.
- Ну, сам розкажеш или заставим?
-Є-є-є, так не маєте права, свобода слова, гуманізм, ООН, дружба , жвачка...
Я напружено згадував наймодніше та найпотужніше гасло всіх часів та народів, яким я міг закритися від вербального нападу розлюченого товаріща Нечипорука, та все лізла в голову якась гидота: не маєте права, де мій адвокат, що робити, хто винен, шеф, я не винен, то все вони... Образ шефа, який раптом кристалізувався в моїй голові, відігнав усю гидоту, і змусив видати наступну, мабуть наймоднішу і наймогутнішу пропозицію усіх часів і народів:
- Слухайте, майоре, може вам грошиків треба?Знаєте,тут в Гондурасі таки чудові магазини, знайдете щось для дружини. А ні,так дома гроші в панчоху заховаєте.
Те, що так любив і цінував шеф, тобто живі капітали, для майора, виявилось гірше гіркої редьки.
-Що-о-о!! Взятку???Ну, все, Вяцек, конкретно ти меня достал, конкретно, - здавалось майор зараз лусне, - Є, там, капітана Зайцеву для нашего гостя, пускай попробует что-то не сказать!!!Вот,теперь ти попал, такого психоаналізу ти єще не відел!
Майор після цих слів виліз із мого невеличкого приміщення і лишив мене наодинці із моїми думками. Єх,мені б такі лампаси!
Ну, це вони мене конкретно дістали, спочатку капітан, потім цей майор, тепер якась дівка. Всі на мою голову. Треба вибиратися геть із цієї буцегарні чи капєзе.
Капітан Зайцева виявилась високою стрункою дівкою в шкіряному плащі та кашкеті, з під якого виглядало чорне волосся. В темних окулярах. В одній руці вона тримала маленьку валізу.
Вона стояла напроти мене і мовчала. Мовчав і я. Раптом вона підскочила до мене, і вліпила долонею своєї правиці гарного ляпасу. Непоганий початок! Раніше я бачив таке лише у фільмах.
- Це від мене! Особисто!
Зупиніть Землю, я зійду!!! Це була Доллі, моя маленька Долорес, якій я так любив наспівувати Преслі. Я одразу згадав скажені часи, що ми так весело і так безтурботно провели разом, моя маленька Доллі, але я також згадав як мало не вмирав після її дискотечного ритму!Так от яку долю мені приготував майор!!! Ось хто буде мене лупцювати!!
- О-о - й! –я зігнувся від сильного удару нанесеного маленьким кулаком прямо мені в живота.
- А це від шефа!!
- Від шефа?? – біль одразу зник, - і він тут яким боком?І звідки ви знайомі...
Доллі почала швиденько порпатися в своїй чорній валізі.
- Яким, яким, –буркотіла вона. – ти йолоп, ідіот, ледве операцію не завалив. Нічого сам зробити не можеш, казала я шефу, що не підходиш ти для виконання цього завдання!! Я вже років з п'ять працюю в вашій конторі.У відділі зовнішньої реклами.
- Слухай, Долі, ми тоді з тобою якось не гарно розійшлися, знаєш..
- Не знаю, і не хочу знати!! Знову починаєш співати свою пісню кохання.
Вона зупинилась і кинула мені :
- Я між іншим із-за тебе, тепер втрачаю те, що напрацьовувала роками.. А ти, сволота, прихопив тоді ще й мої грошики...
- То не я!! – одразу я відрубав.
- Ось! – вона витягнула з валізи комунікатора, - Послухаємо, скільки у нас є часу. Тихо.
Крізь тріск ми почули:
„ товсь...товсь... бачу.ціль.... Андруховичу...відійди в сторо... ціль прямо по...курсу... човен..отуватися.. як..наш човен? ..Не.. мо..же... бути... там розберемось... хлопці.. атить їсти ...ити горіл...ку. .ені.. ..нічого не залишиться... де торпеди... ать вашу.. хто захо...ав торпеди...Андруховичу...чуеш мене...в тебе..є торпе..и...бо в нас ...никли казав не тре..ба.. . ити.. .чора. де ваш капітан... Адруховичу... дайте...капітана..."
А кажуть, що не попадає в одне місце бомба. Попадає. Особливо якщо господар цього місця –я!
Пу – пу- пу- пу-пу-пу!
Підводний човен наповнився галасом, грубий голос, що здавалось лунав звідусіль, сповіщав:
- Тривога!! Увага, тривога!!Приготуватися до атаки невідомого ворога.
- Біжимо, - закричала Долі, - в нас є буквально декілька хвилин. Ми підскочили до люка.
- Куди, куди?? – із-за галасу я себе не чув - тому кричав щосили.
- В човні є декілька маленьких рятівних катерів, мусимо встигнути. Якщо поквапимось. Треба встигнути знайти майора і забрати в нього книгу, без неї ми нічого не зробимо...
Ми хутко вилізли з моєї схованки і опинились в низькому приміщенні, заваленому усяким мотлохом і якомога швидше побігли вперед.
Комунікатор розривався.
" єй,т...м на Забужко, кап...ан зайн..тий.. готується... до карнавальної ночі.. чита..є.. Бахті..на.. та Раб..ле..торпеди є... нема..каноніра...поплив....до вас...стріляйте чим можете.."
Раптом краєм ока я побачив якийсь рух, я зупинився, це був ілюмінатор, точніше, там за ним, у прозорій і напевно дуже холодній воді я побачив фігуру людини, що швидко віддалялась від човна, поки не зникла зовсім. Не може бути! Мені здалось, що то був той бридкий вампір. Рука потягнулася за лопатою. Треба ж, живучий, як та котяра....
(далі буде)
