Ці сірі одноманітні дні. Часом здається, що вони всі між собою подібні, наче близнюки. Такі ж сонні ранки із думками про весь день попереду із його настирливими справами та клопотами. Той же шлях із дому на роботу, на обід у сусіднє кафе або на прогулянку по найближчим магазинам. І ввечері - повернення додому. А там – зазвичай нудні вечори, що тягнуться, як розжована гумка.
Вихідні – кава із подружками, похід крамницями чи в кіно або театр, відвідування родичів. Подружки діляться подробицями особистого життя, магазини кусають цінами, фільми та вистави розраджують ненадовго. А родичі постійно усім незадоволені: твоїм сімейним станом, твоїм виглядом, стилем життя, манерою розмовляти, а ще більше – твоєю неувагою і неповагою до них самих. Адже ти винна їм увесь свій вільний час, нічим і ніким не зайнята молода особо з вітром у голові! Вони краще знають, як тобі жити, на кого звертати увагу і на що витрачати гроші (е ні, найкращий спосіб їх витрачати – це заощаджувати!).
Єва задумано чистила свій щойно придбаний на розпродажі светр барви сонця від кошлатих грудок. «Зате у ньому тепло, і колір милує око,» - втішила себе вона. Колега по кімнаті ніяк не могла замовкнути, розповідаючи усі новини за тиждень, зібрані з ТБ, радіо чи від сусідок. «От сорока Клара,» - подумки назвала її Єва. Усі прізвиська, які вона коли-небудь вигадувала своїм знайомим, чи то в університетські роки, чи уже розпочавши кар’єру, незмінно приклеювалися до «жертв». В їх офісі ними стали молодший консультант Прикольний, шеф Бідашечка та молодший брат шефа Бебе (французькою «малеча», чи абревіатура для «Брата Бідашечки»).
Перший із них був активним відвідувачем усіх культурних «івентів» (подій) та «перформансів» (шоу), володів інформацією про геть кожну мистецьку подію в місті та за його межами, і охоче ділився нею при будь-якій нагоді з добровільними і не дуже слухачами. Незмінним означенням до кожної такої події було протяжне «прико-о-ольно», яке і стало незмінним його супутником, так само, як і ярлик «Made in China» для дешевих синтетичних лахів. Прикольний виявився гіршим за радіоточку, яку в народі називали «колгоспником», - адже у ній можна просто скрутити звук, чого без фізичного насилля не вдалося би зробити із балакучим колегою.
Брат Бідашечки, нещодавно одружений, молодий батько і консультант фірми, видавався надто молодим для усіх трьох нових ролей. Хоча варто віддати йому належне, Бебе тримався гідно, свої обов’язки (окрім подружнього – після народження дитини історія це замовчувала) виконував вправно, нехай Єва і хихотіла за його спиною над виразом філософським виразом цього напівдитячого обличчя. «Усі основні завдання він виконав», - подумки перераховувала вона. «Будинок збудував (ну батьки купили квартиру, нехай), сина народив (ну не він народив, а дружина), а дерево – ще встигне посадити. У крайньому випадок зарахують йому пересаджений кактус».
Улюблений шеф Єви був «людиною, яка могла продати що завгодно і кому завгодно», як його відрекомендувала поза очі менеджер із персоналу, до якої на співбесіду прийшла Єва в невеличку консалтингову компанію. Кілька років поїздок на роботу в іншу область щонеділі і поверненням пізно в п’ятницю, остогиділи їй неймовірно. Одначе з боєм здобута елітна освіта і досвід роботи в іноземній компанії перешкоджали пориву піти працювати у «Макдональдс» чи у роздрібну торгівлю (читайте: торгувати на ринку). Коли нарешті нагодилася пропозиція спробувати себе у дещо новій галузі - консалтингу, Єва блискавично погодилася. Свою роль зіграли і привітність нового керівника, і гарне, щойно відремонтоване приміщення офісу, і переважна молодість колег. Щоправда, доводилося довго пояснювати родичам та більшості знайомим, що то така за галузь бізнесу. Тоді Єва додавала епітети на кшталт: «інноваційна» і «прогресивна», які зазвичай діяли безпрограшно.
Співробітники фірми багато часу проводили у відрядженнях, а сам шеф сам виконував роль консультанта з деяких напрямків, отже часу на місці в офісі проводив небагато. Таким чином, більшість адміністративних обов’язків лягли на тендітні плечі його помічниці: саме Єві випала честь нею стати. Коли у двері кімнати, в якій відбувалося інтерв’ю, повільно запливло черевце ще досить молодого шефа, а далі показалася майже двометрова фігура, яку вінчала велика голова з ранньою лисиною, Єва відчула – ця людина не може бути деспотом. Великі, на перший погляд, наївні, але насправді хитрі-прехитрі очі справляли чаруюче враження, огортали теплом та любов’ю. «Ось на що купуються наші клієнти», - згодом збагнула Єва. «Зовнішність добродушного Гомера з мультика про Сімпсонів у поєднанні із розумом генія».
«Бідашечка!» - сплеснув у пухкі долоні шеф, почувши розповідь Єви про трирічні мандри на роботу в провінцію. Пізніше, Єва зрозуміла, що «бідашечками» шеф іронічно називав усіх: і тих, хто жалівся на виснажливі переїзди у відрядженнях; і тих, хто протестував проти завдань «на вчора», через які потрібно було засиджуватися в офісі до пізньої ночі; і тих, хто пробував тихо пискнути про перевантаження роботою. При вимові цього співчутливого слівця, у шефа на очах ледь не бриніла чиста сльоза…Але співчуттям справа, на жаль, і завершувалася.
Маленький офіс продовжував своє сіре існування, і Єва іноді надсилала телепатичну подяку його яскравим пожильцям на кшталт Прикольного, Бідашечки і Бебе.
Але на цей раз «сорока Клара» використала її терпіння до останньої краплі. Вдягати навушники із улюбленою музикою на робочому місці було не прийнято, та й тоді Єва б не почула телефонних дзвінків, які здебільшого сипалися на неї, як перестиглі яблука у серпні. Єва поблагословила винахідника засобів для віртуального спілкування, коли в кутку екрану заблимало повідомлення від давньої університетської подруги: «Привіт! Як справи? Що робиш?»
«Та що я можу робити» - скрушно подумала Єва. «Абстрагуюся від реальності».
«Привіт!» - пальці швидко застукали по клавіатурі. – «Та от, працюю, які і всі прості смертні. А ти як?». Клавіша «Enter» відправила повідомлення по невидимих нитках мережевого павутиння – просто до її співрозмовниці. Сорока Клара, імовірно захоплюючись власним монологом, провадила далі, благо крім Єви у неї було ще дві вдячні співрозмовниці, яким давно обридло писати свої безкінечні звіти.
«Та я теж працюю, але вирішила трохи розслабитися,» - відповів черговий мерехтливий прямокутник на екрані. «Такий сайт знайшла для спілкування! У мене тепер багато нових друзів з усього світу!» В кінці повідомлення стояв ряд смайликів, які хитро підморгували Єві. Вони манили незвіданими емоціями та враженнями, заступаючи своїми жовтавими тільцями нові горизонти.
Легко зареєструвавшись у новій Інтернет-спільноті під назвою «Привіт!», яка обіцяла своїм користувачам грандіозну можливість завести купу друзів у багатьох країнах. «Якби не так,» подумала Єва. «Здебільшого, більшість, хто спілкується на таких ресурсах – це справжні збоченці чи невдахи….Або ті, яким просто нема чим себе зайняти», - швиденько додала вона у кінці. Адже вона, як і її подруга – абсолютно нормальні дівчата, їм просто закортіло розважитися, нехай і шляхом віртуального спілкування. До кінця робочого дня Єві не прийшло жодного повідомлення, що її дещо засмутило.
По дорозі додому вона розмірковувала про своє посереднє існування. У гості повинен був прийти хлопець із яким Єва зустрічалася, але її ця перспектива чомусь не тішило. Георгій, який настійливо вимагав називати його Гордоном, був її давнім другом, іще зі шкільних років. Романтичні стосунки з яким розпочалися одразу після того, як Єва повернулася до міста. Вона нудилася, прагнула повернути собі своє соціальне життя, якого робота в іншій області її позбавила. З Гордоном вона не почувала себе самотньою, в неї завжди були запрошення на вечірки, і кавалер, який її супроводжував. І нехай він вважав себе невизнаним генієм, грав на ударних у хіба локально відомій групі, перебиваючись випадковими підробітками, нехай частенько ходив у брудним шкарпетках та потертих лахах. Адже для Єви це не мало великого значення. Вона довіряла йому, і знала – ця людина ніколи не зрадить, не підведе і не образить її.
Його присутність в житті Єви забарвлювала сірі будні, одначе це була фарба одного кольору, яка встигла по горло їй обриднути за півроку. Сьогодні вона не бажала його бачити, потрібно було вигадати якусь вагому причину. У неї болить голова, довелося взяти додому додаткову роботу, в гості прийде мама, чи що завгодно…Аби Єву залишили у спокої на цей вечір, і вона могла удосталь пошкодувати себе і подумати над тим, яке жахливе її життя.
Наближалася чвертка століття, і скоро прийде час клеїти у паспорт нове фото, а у неї – ані кар’єрних здобутків, ані визначеності в особистому житті, ані…яскравих спогадів, які б приносили їй справді позитивні емоції.
Вдома поганому настрою трохи зарадила тепла ванна та дурнувата комедія на DVD. Єва зробила собі кілька канапок (нехай дієта іде під три чорти!) і залізла під теплий коцик на диван разом із портативним комп’ютером .
Із напівдрімоти висмикнуло нестерпне дзеленчання телефону.
Єва давно мріяла купити радіотелефон, щоб тягати його за собою по всьому помешканню, одначе усі невеликі гроші розходилися на житло, їжу, а більше – на розваги та розпродажі. Довелося вставати з теплого належаного місця і на босо бігти до кухні.
Голос Гордона на дроті звучав не дуже жваво, він посилався на втому та головний біль і нудним голосом повідомив, що швидше за все сьогодні не прийде. Єва, яка ніби й таємно сподівалася на це, чомусь відчувала розчарування і образу. Головний біль - яка банальна відмовка! Жінки традиційно використовують її з метою уникнути небажаної близькості, але ж це зовсім не по-чоловічому! Її будинок знаходився у п’ятнадцяти хвилинах пішки до будинку Гордона, а скористатися автобусом він категорично відмовлявся, адже економив на нову ударну установку. Як це жалюгідно, подумала Єва. Кожен має те, на що заслуговує, додала вона подумки з гіркотою, побажала Гордонові на добраніч і з тріском поклала слухавку. За вікном темніло. У тісній квартирці на першому поверсі завше панували сутінки, а ряд крислатих дерев перед вікнами затуляли останні рештки світла. Відомо, що відсутність світла наганяє депресію, отже Єва ввімкнула усі лампочки і залізла назад під коцик. Фільм трохи розважав її, і вона сміялася над примітивними жартами героїв, нехай її сміх і лунав дещо істерично. Завтра вона одягне нові англійські туфлі на платформі і нові колготи шоколадного відтінку -ось так! Завтра новий день, і він мусить бути кращим, адже навіщо тоді він?..
Будильник озвався о восьмій, і Єва почувала себе розбитою та невиспаною. Як завжди. Хутко закрутивши волосся у вузол, вона вмилася і поставила кип’ятити воду на каву. З шафи підморгував новий сарафан баклажанового кольору і Єва одягнула під нього сніжно-білу сорочку. Отак кола під очима будуть менш помітними. Трохи тонального крему, підкреслені очі та щоки, і в дзеркалі вона вже більш подібна на людину. На жінку.
В офісі всі помітили, що вона сьогодні особливо виглядає. Бідашечка, який вшанував своєю присутністю рідний колектив, не сказав ані слова (о, це могли б вважати сексуальним домаганням, не дай Бог!), але провів її красномовним поглядом. Єва намагалася усміхатися усім, розпитувати у сусідок по кімнаті про їх справи, терпеливо вислуховувати відповіді - ніщо не могло зіпсувати їй цей день.
Вона відкрила робочу електронну скриньку, і не виявивши нічого термінового, - приватну. Яка несподіванка - окрім регулярних розсилок новин на неї чекало повідомлення із сайту "Привіт!", її бажають долучити до друзів...Фото білявки у яскравому платтячку, яка широко по- голлівудськи посміхалася, імовірно, зачепило не одне серце.
"Кіра!" поспішила вона настрочити своїй подрузі, яка в цей час імовірно заледве сіла за робочий стіл. "Працює! Ось і знайшлася розрада нашим прісним будням!"
У наступні дні Єві надіслали десятки запитів на дружбу, з яких вона прийняла лише два. Першим був турок Ахмет, у якого був свій туристичний бізнес. Він, на відміну від більшості своїх земляків, не шукав легких розваг з довірливими слов’янками, одразу даючи свій мобільний і вимагаючи зустрічі в будь-якому місті України. Ахмет розважав Єву розповідями про традиції у своїй країні, які так відрізняються від європейських, особливо у стосунку до жінок.
Другим був уже не молодий ловелас із Сардинії Анрі, який смішив Єву явно перебільшеними компліментами і висилав прекрасні фотографії, на яких буяла екзотична природа острова. Кольору вражали Єву, і вона уявляла себе там, на піщаному пляжі у пістрявому саронгу та відкритому бікіні. Анрі запрошував на Сардинію, обіцяючи в будь-який час надати в її повне розпорядження кілька кімнат у його будинку на узбережжі. Тут Єві, звісно ж, запахло смаленим. Вона чемно подякувала і пообіцяла подумати про пропозицію, адже цього року відпустку їй узяти аж ніяк не вдасться.
Насправді все було інакше. Відпустка майоріла двома червоними тижнями улітку, але планів на неї не було жодних, та й коштів теж...
Надходило і кілька серйозних пропозицій матримоніального характеру. Палким бажанням завести сім’ю з білявкою із Східної Європи особливо відрізнялися індійці і єгиптяни. Найсерйозніші могли похвалитися найбільш страхітливою зовнішністю, навіть здавалося, що між цими двома якостями існувала прямо пропорційна залежність. Далі Єва уже навіть не переглядала жодних листів з Індії чи арабських країн, повторюючи собі, що вона ніяка не расистка, а просто їх менталітет далекий від її переконань та поглядів.
Віртуальне спілкування розраджувало Єву, і дні вже здавалися більш різноманітними.
Про свої пригоди в мережі Єва розповіла мамі, коли забігла на регулярні відвідини до батьків у суботу. Батько, як завжди, визирнув із кімнати на коротку хвилю, поцілував Єву і повернувся до улюблених кросвордів та телевізора. Мама, як і слід було чекати, не виявила особливого ентузіазму щодо нового захоплення дочки.
-Що у тебе в голові? У твоєму віці уже мають дитину, а то й не одну, - з неприхованим осудом сказала вона. - І що ви собі з Георгієм думаєте?
Єва скривилася. Мама добре знала, що Гордон надто інфантильний і не створений для сімейного життя. Їхні матері часто спілкувалися між собою і шукали розмаїті шляхи, якби схилити блудних дітей до узаконення стосунків, чи хоча б повноцінного співжиття. Але Єва і думати про це не могла. Вона воліла винаймати тісну комірчину, аніж ділити із Гордоном, старшим її на кілька років, простору квартиру, захаращену постерами рок-груп, дисками із порнофільмами і усіляким чисто підлітковим причандаллям. Можливість мати спільну дитину навіть не майоріла на горизонті її уяви, адже Гордон ще сам не виріс із дитинства, та й вряд чи виросте колись.
Довелося нагадати мамі про усі вище перелічені фактори, що вона, звісно, пропустило мимо вух. Можливість того, що донька має думку відмінну від її власної, неприємно вражала Євину маму. Вона відмовлялася навіть припускати такі нечувані речі. Але Єва, маючи бунтівний характер, так легко не здавалася.
Понеділок застав її зненацька. Вона проспала сигнал будильника і ввірвалася в офіс у дуже поганому настрої. На щастя, Бідашечка був у від’їзді, а Бебе стояв у приймальній і чесав язики із дівчатами. Єва з розмаху відчинила двері у свою кімнату і просто впала у крісло.
На неї чекала ціла купа роботи: написати кілька новин на веб-сайт фірми, зв’язатися з кадровим агентством, прослухати кілька телефонних співбесід, оформити каракулі шефа у гарний звіт із вступом і висновками...У розпал роботи в кабінет увірвався захеканий Бебе, який потрясав, наче Котигорошко булавою, стосом паперів. За ним слідував інший офісний персонаж - Клеопатра, висока чорнявка із стрижкою під "каре" та довгою чорною гривкою аж до брів. Вона працювала напарницею Бебе, гордо спеціалізуючись в оптимізації бізнес-процесів (що б це не означало).
-Єво, я до тебе! - багатозначно випалив Бебе. Єва строго зупинила його виставленою вперед долонею. - Говори до руки, Степане. Я тут зашиваюся...
-Ну це терміново...Василь Миронович сказав, що це дуже, дуже терміново. Треба відредагувати, а решта почекає.
Обличчя Єви набуло спокійнішого виразу.
-То так би і зразу сказав, що Василь Миронович...Вишли в електронному форматі.
Бебе виструнчився, приклав долоню до голови, як солдат, і позадкував до дверей. За ним царствено виплила з кімнати і Клеопатра. Сусідки по кабінету хутенько збиралися на обід, який часто-густо затягувався на кілька годин, отож Єва могла спокійно попрацювати. Тільки вона і розлога драцена у центрі зсунутих докупи офісних столів.
Через деякий час Єва машинально перевірила свою приватну скриньку – прийшло ще одне запрошення дружити, на цей раз із Німеччини. Єва здивувалася, адже із близько дислокованих європейських країн у друзі до неї ніхто не рвався. Базову німецьку вона освоїла в університеті, але практики набути так і не вдалося. Колись Єва планувала поїхати в гості до дядька, який більше п’яти років тому отримав громадянство Німеччини та працював лікарем у лікарні Мальтійської служби. Але ці плани вимагали часу та інвестицій, яких Єві бракувало.
Хлопець на фото виглядав досить адекватно, середньостатистичний і з привітним виразом обличчя. Віртуальних друзів у його списку числилося небагато, та й ті здебільшого були з його рідного Франкфурта чи з інших німецьких міст. Єва гучним клацанням мишки додала Себастіана до списку друзів, одначе часу на подальше спілкування було катма – купа незмінно термінової роботи зменшилася лише на половину.
До вечора Єва якось і призабула про нове віртуальне знайомство. Вдома чекало давно знехтуване прибирання, прання, дзвінки від подруг, і ще багато таких буденних та нецікавих клопотів, від яких годі було відкараскатися. Гордон обіцяв зателефонувати, але, як це часто бувало, пропав у ніде. Дівчина спочатку нервувала, але раптово їй стало байдуже до нього і до усіх навколо разом узятих. Вона нещодавно завантажила з літературного порталу серію веселих книжок про дівчину-шопоголіка, а ця водночас захоплююча і сумна залежність була Єві, як нікому, близька . Тому вона із задоволенням занурилася у веселі пригоди героїні в Нью-Йорку, і не помітила, як годинник почав показувати далеко за дванадцяту....
Настав новий день. Як виявила Єва, нічого хорошого він із собою не приніс. З далекого Сходу України повернувся навдивовижу втомлений та розлючений Бідашечка, який доручив їй чергове завдання з ряду «піди не знаю куди, принеси не знаю що», сплатити його кредит за машину в банку, при цьому забракувавши макет рекламної брошури, над якою Єва та рекламна агенція билися не один місяць. В кабінеті зацікавлених колежанок розповідями про новий клуб розважав Прикольний. Його голос над вухом був гірший за дзижчання комара. Єва сиділа в кріслі, обхопивши голову руками, і напружено думала, з чого би почати. Почала із приємніших речей – перегляду нових колекцій на сайті магазину «Інтертоп», і перевірки приватної скриньки. А там її чекала несподіванка – лист від Себастіана, нового німецького друга. Єва з цікавістю «розпакувала» електронний конверт.
«Привіт! Дякую, що додала мене до друзів. Ти виглядаєш на нормальну та приємну людину.» - писав він чудовою англійською. «Я на цьому сайті ще досить недавно, не встиг освоїтися. Але уже встиг отримати ряд дуже дивних листів (смайлик). Сподіваюся, що нам буде цікаво спілкуватися!»
«На нормальну я можливо і виглядаю,» - з іронією подумала собі Єва. «Одначе, чим вимірюється наша нормальність? Психічним здоров’ям? Стилем життя? Освітою, соціальним становищем?» Вона звичайна собі молода особа, без будь-яких чітких планів на майбутнє та і без ентузіазму їх будувати.
Далі Себастіан написав, що працює інженером у хімічній промисловості, а сам родом із Гамбургу. Єва добре знала, що на відміну від України, за кордоном професія інженера не дорівнювала мізерній зарплаті або ж тривалому безробіттю, а навпаки – вважалася престижною та цінною. Далеко не часто молода людина вирішувала витратити п’ять років на доволі складне навчання, а радше обирала щось веселіше, на кшталт дизайну, журналістики чи сфери реклами. Тільки за сам вибір такого напрямку Себастіану був вартий поваги. Сам факт, що у 31 рік він не встиг створити сім’ю чи завести серйозні стосунки, як згодом виявилося, Єву не дивував, адже в Європі чоловіки ставали на цей шлях досить пізно.
Відвертість провокувала відвертість. У відповідь Єва розповіла трохи про себе, про свою роботу, про Львів, e у який була закохана змалечку, трохи про свою родину і про захоплення. Природній інстинкт чомусь підказав замовчати стосунки із Гордоном, адже, як вона виправдовувала себе, ніякого майбутнього у них не могло бути. У наступному листя Себастіан просив розповісти більше про українські реалії, історію та політичну ситуацію. Як і всі прогресивні іноземці, він багато начувся про «помаранчеву революцію», і його цікавила теперішня ситуація в країні. Єва, міжнародник-політолог за освітою, із радістю вчепилася у тему, у якій добре орієнтувалася. З-під проворних пальців, яким пророчили майбутнє блискучої піаністки, вийшла епістола розміром у два стандартні аркуші. Єві лестив інтерес нового знайомого як до її власної особи, так і до історії та культури України, адже далеко не часто молоді іноземці цікавляться такою тематикою.
Виявилося, що в Єви та Себастіана багато спільних інтересів -любов до якісної музики та змістовної літератури, зокрема історичної. Себастіан ратував Єву за активний спосіб життя, адже захоплювався велопоїздками і лижами. «Це точно не для мене,» - подумала Єва. Її захоплення спортом обмежувалися нечастими походами у спортзал. «Мусять же між нами бути якісь розбіжності», - усміхнулася вона.
В суботу Єва зібралася на посиденьки за кавою із двома найближчими колежанками. В кав’ярні «Амелі» було традиційно людно, але їм вдалося вихопити столик біля вікна з-під носа молодої пари. Закохані захопилася французькими поцілунками на публіці, тому й не помітили, як звільнився столик.
-У мене є новина, - інтригуючи почала Єва, коли їм принесли каву, капучіно та неймовірної смакоти домашній вишневий пиріг. – Той сайт, який ти мені, Кіро, порадила, приніс дуже і дуже цікаве знайомство…
Висока та худорлява із волоссям кольору карамелі, Лариса здивовано відкрила свої великі, схожі на волинські озера, голубі очі. Кіра, яка чимось нагадувала персонажів із картин Жені Гапчинської, завжди весела круглолиця шатенка, з ентузіазмом заплескала в долоні:
-Розповідай вже! Нам же цікаво! – наказала вона Єві.
-Отже, слухайте. Я зустріла чудову людину…У нас із ним стільки спільного.
- Нарешті! – склала руки, як у молитві, Лариса. - Я завжди казала, що цей Георгій тобі не пара.
-Ну причому тут Георгій, - роздратовано відповіла Єва. – Це зовсім інше.
Єва розповіла про своє активне листування з новим знайомим, і дівчата одразу ж зажадали фото. Довелося витягнути мобільний і показати завантажене в «Мої фото» зображення.
-Виглядає він досить нормальним, - відказала Кіра.
-Навіть симпатичний, - зауважила Лариса.
«Напевно, так», - подумала собі Єва. «Але зовнішність зовсім не головне у ньому, що мені подобається.»
Летіли дні, місяці, тижні…Єва помічала, що найпершою людиною, якій їй хотілося розповісти про свої радощі і жалі став саме Себастіан. Він завжди знаходив добре слово, щоб розрадити, підтримати, чи просто порадіти за свою віртуальну подругу - і Єва уже не відчувала себе самотньою. Вони обмінювалися довжелезними листами, але жодному із них не спадало на думку здзвонитися. Здається, такі епістолярні стосунки влаштовували їх обох.
Єва продовжувала зустрічатися із Гордоном, але їх стосунки помітно охолодилися. Їй приїлися рок-концерти аматорських гуртів, де публіку складали здебільшого підлітки, а улюблена розвага Гордона – домашній перегляд фільмів по старому комп’ютеру - навіювала невимовну нудьгу. Він сам не намагався нічого змінити, хоча і відчував цю зміну, як підозрювала Єва. Гордонові бракувало фантазії, абр й просто було ліньки докладати зайві зусилля.
Підкрадалася зима. Міські комунальні служби, як зазвичай, не справлялися з прибиранням вулиць. Від солі, яким посипали сніг, на новеньких замшевих чобітках Єви виступали жахливі візерунки. За невідомі заслуги Прикольного підвищили від помічника до повноцінного консультанта. Клеопатра завіялася у довгу відпустку в Італію, де проживала її сестра, - і всі в офісі передбачали, що більше на рідні терени вона не повернеться. А Єва і далі слугувала надійним плечем мандрівного Бідашечки, відповідально виконуючи набридлі повсякденні обов’язки. Переписка із Себастіаном стала її віконечком у казковий світ.
14-те лютого - День усіх закоханих не обіцяв Єві нічого надзвичайного, крім пакету косметики «Оріфлейм» від Гордона, яку розповсюджувала його мама. Раптом на її мобільний задзвонили, і чоловічий голос поцікавився, на яку адресу можна доставити квіти.
-Квіти? Доставити? Ви часом не помилилися номером? – брови Єви скептично поповзли вгору. Але прізвище та ім’я справді співпадали. За годину вона тримала в руках справжнє диво флористики із різнокольорових тюльпанів, декорованих червоними стрічками. У причіпленій до букета картці стояло кілька слів англійською – привітання від Себастіана було досить стриманим, але безмежно теплим…Спочатку Єва було подумала, що хтось із друзів вирішив над нею пожартувати. Одначе хто б міг зіграти такий злий жарт із нею у день святого Валентина? Вона хутко перевірила пошту, і, дійсно… Себастіан знайшов службу у Львові, яка приймає замовлення по Інтернету з будь-якої точки на земній кулі. Єва була у захваті, така увага зачепила її за живе…
Далі для Єви усе відбувалося, наче в напівсні: відкриття кредитної лінії в банку, лист до дядька з наміром приїхати в гості та вислати запрошення для оформлення візи, кілька поїздок у консульство в Києві… І нарешті довгождана Шенгенська віза, що наче обгортка від шоколадної цукерки, виблискувала в паспорті. Вони мусять зустрітися, відчувала Єва, – недаремно доля підкинула їй такий шанс. Ніхто ніколи не розумів її так, як це вдавалося цьому далекому і водночас такому близькому другові.
Повідомлення про те, що Єва планує провести відпустку в Ахені у дядька, Себастіан сприйняв із неймовірним захопленням. Він одразу ж повідомив на роботі, що збирається відпочивати саме в ті два тижні, і склав детальну програму для Євиного перебування. При цьому, попросив вибачення, що посмів розпоряджатися її вільним часом в такий спосіб - адже вона може відмовитися від цього в будь-який момент. Єва і не думала заперечувати, адже два-три дні в гостях у дядька та його дружини видавалися оптимальним терміном.
Дізнавшись про Євині плани на відпустку і нове знайомство, мама багатозначно поглянула на доньку.
-Сподіваюся, ти розумієш - це твій шанс вирватися із цієї Богом забутої країни, - промовила вона, узявши Євині руки у свої. – Якщо не думаєш про себе, подумай про майбутнє своїх дітей.
Єві було неприємно це чути. Вона розуміла, що мама хоче їй якнайкращого, одначе ціль, на думку дівчини, далеко не завжди виправдовувала засоби. Вона ніколи не поривалася за будь-яку ціну виїхати на постійне проживання за кордон. Досить багато часу проведеного у навчанні та відрядженнях у Європу змалювали їй не найоптимістичнішу картину життя емігрантів. Ідея вийти заміж за іноземця заради вигоди викликала в неї справжнісіньку відразу. Одначе, Себастіан зовсім не такий…Не товстий підстаркуватий дядечко, який прагне отримати молоду дружину, повністю від нього залежну на чужині. І не заклопотаний бізнесмен, що бажає зекономити на прислузі та няньці для своїх дітей. Це вирішувалося за допомогою молодої дружини-іноземки із більш традиційними поглядами на роль жінки, аніж прогресивні європейки. А Себастіан – її друг і брат по духу, яких об’єднує набагато більше…
В дорозі до Кельну рейс застала негода. Силкуючись приземлитися, пілот майже годину кружляв у повітрі, а літак било в судомах від страшної турбуленції. Єві здавалося, що її зараз знудить, і що все життя промайнуло в неї перед очима…Вона молила Бога, щоб ця пригода завершилася для неї без втрат і давала розмаїті обітниці стати кращою, серйознішою, добрішою... На щастя, літак здійснив аварійну посадку в найближчому аеропорту, звідки за кілька годин автобус доставив їх до Кельну. Зовсім замордовану виснажливою поїздкою, Єву зустрів дядько Лука, який буквально завантажив її в авто. Годину Єва проспала прямо на задньому сидінні, і з останніх зусиль прийнявши душ у дядьковій оселі, впала у майже летаргічний сон.
До довгоочікуваної зустрічі Єва готувалася з особливою ретельністю –виглядати варто не надто романтично, але й не вкрай недбало. Світлі полотняні штани, сірий светрик, з-під якого визирав комірець білої у смужку сорочки, джинсовий піджак. Біляве волосся висушене на круглу щітку для додаткового об’єму, зовсім легкий макіяж.
Ахен із першого дня зачудував Єву своєю загадковістю. Архітектура та вимощені бруком вулиці навіювали асоціації зі Львовом та Прагою, які вона так любила. Вузенькі вулички таїли в собі, наче перлинки в мушлях, численні модернові скульптури: міфічні чудовиська, маріонетки, дівчатка під парасолем… Небайдужа до мистецтва Єва, яка в шкільні роки мріяла стати мистецтвознавцем, почувалася захопленим дитинчам у крамниці солодощів.
На головній площі міста стояв собор, у якому коронували багатьох королів, а навколо гніздилися маленькі кав’ярні, розвіюючи запах свіжої кави. Коло дверей «Старбакс», закладу світової мережі кав’ярень, стояв худорлявий хлопчина в темному одязі.
«Невже це він?» - серце Єви калатало десь у животі. «Ні, нехай це буде не він!» - чомусь подумала вона. Але хлопець був дуже схожим на фото. Єва видушила із себе приязну посмішку і неспішно підійшла до нього:
-Себастіан? – спитала вона привітно.
-Єва? – спитав у свою чергу хлопець, усміхаючись і подаючи руку.
Щось не так. У Єви з’явився дивний присмак у роті, і вона спідлоба розглядала цього хлопця.
На усіх висланих фотографія він виглядав значно вищим, та й було видно тільки приємну засмагу, яскраві блакитні очі та приємну усмішку. Фото не сказало правди про численні глибокі віспини з обох боків обличчя, про дещо нездорову худорлявість, рухи, як у знервованого підлітка, і запинання при мовленні. Здавалося, впродовж усіх цих місяців Єва спілкувалася із зовсім іншою людиною.
«Ні-ні-ні!» - боролася зі своїми відчуттями дівчина. «Я не маю права сподоблятися тим дівчатам, які судять людей по зовнішності. Я не така…Крім того, Себастіан і справді особливий.»
Вони сиділи в «Старбаксі» та розмовляли, потім пішли гуляти вечірнім містом. У погляді Себастіана читалося захоплення, Єва ж намагалася посміхатися, бути милою та чарівною. За вечерею в італійському ресторані – ох, ця всюдисуща італійська кухня, здається, насправді приїхав до Італії, а не до Німеччини! – Себастіан, затинаючись сказав, яка важлива для нього ця зустріч. І якою особливою людиною стала для нього Єва. Боячись здатися неввічливою, а також почуваючи вдячність за тепле ставлення та увагу, вона відповіла тим же.
Вони провели разом цілий тиждень, заїздили у кілька чудових історичних місць Західної Німеччини, включаючи і чудовий замок у Гайдельберзі, і затоку Лореляй, про яку писав геніальний Гейне. Єві видавалося, що вона починає призвичаюватися до свого знайомого - нехай у реальності він і не виявився таким, як вона уявляла з фото і листів. Себастіан міг похвалитися здоровим почуттям гумору, блискучим інтелектом, будучи цікавим співрозмовником та уважним супутником.
Подорожували його автомобілем, і Єва почувалася досить надійно на пасажирському сидінні – Себастіан керував обережно і не розганявся на великі швидкості. Щоправда, вона не раз ловила себе на думці, що надто витріщається на його довгі тонкі пальці на кермі. Невже цим рукам призначено обіймати її та захищати від негараздів?
Прогулюючись якось місцевим парком, вони вирішили зігрітися, і купили паруючої кави у паперових горнятах. Себастіан, скоріш за все, ненавмисне, надто близько підступив до Єви, і вона чомусь налякалась і швидко відступила вбік. Окріп виплеснувся їй на руку.
-Як ти? Сильно опеклася? Може попросити в кафе льоду? – стурбовано поцікавився Себастіан. Він і сам виглядав дещо наляканим. Єву немилосердно пекло в руку, вона підійшла до невеликого ставка в центрі парку і занурила долоню в прохолодну воду. Трохи полегшало, одначе залишатися в такій позі надовго було незручно. Печіння посилилося, і вона уперше за кілька останніх років розплакалася, як дитина. Хлопець не знав, куди йому подітися, і лише мовчки стояв поряд і кліпав очима. Єва швидко опанувала себе, і силувано посміхнулася.
-Усе гаразд. Я велика дівчинка, якось перетерплю, - відказала вона.
Франкфурт на Майні, де мешкав і працював Себастіан, виявився містом справжніх контрастів. Знаний як один із найбільших західноєвропейських центрів бізнесу він кишів численними офісними будівлями міжнародних корпорацій. Проте, міг похизуватися і готичними церквами, і будівлями епохи класицизму, які поряд із хмарочосами створювали досить дивне враження. Єва застигла, задивившись на оперний театр – ти ба, яке дежавю!
Будівля аж надто нагадувала львівський шедевр Горголевського.
Себастіан, якому вона надсилала фотографії львівського оперного, лише посміхнувся, помітивши її розширені від подиву очі.
-Усередині там усе набагато банальніше. Ніякої позолоти з мармуром та оксамитом. Звичайний собі сучасний концертний зал, - знизав він плечима.
Ще перед поїздкою Єва настояла на тому, щоб не гостювати в нього вдома. У маленький сімейному пансіонат, дещо віддаленого від центру шумного міста, Себастіан зарезервував їй кімнату. Нехай подібна розкіш була їй не надто по кишені, Єва вирішила не відступатися від принципу. Впевнена, що нічого між ними не може трапитися без її згоди вона вирішила не давати ні найменшого приводу на подібне розгортання подій. Власник пансіону ставився до неї трохи підозріло, видимо, її ламана німецька і явно іноземна зовнішність не вселяли в нього довіри. Гроші за проживання він зажадав наперед. Єва відчула його упередженість, але запевняла себе, що більш незручно вона б почувалася, зловживаючи гостинністю Себастіана.
У вечір перед її відльотом додому, вони вирішили піти у місцевий дискоклуб. Себастіан танцював іще кумедніше, ніж Єва могла уявити, але не переставав говорити їй компліменти: як личить їй вечірній макіяж, зачіска та стильний клубний одяг. Після двох коктейлів - горілка плюс мартіні – у неї запаморочилося в голові, і вона не пручалася, коли Себастіан узяв її за руку та досить незграбно обійняв. Але коли він наблизив своє обличчя до Євиного і почав цілувати в губи, вона спочатку не зрозуміла, що відбувається – але швидко відсахнулася.
-Це неправильно, - відказала вона, хитаючи головою. – Неправильно…
-Так, я розумію, ми ще не зовсім звикли одне до одного, - почав виправдовуватися Себастіан. – Мені не слід було форсувати події…Пробач мені, будь ласка.
В дійсності справа була в іншому. Єва розуміла і відчувала, що неправильним є все, що відбувалося з ними останні два тижні. Неправильно, що вона мимоволі вселила в Себастіана надію на ближчі стосунки між ними. Неправильно, що вона перебравши алкоголю, дозволяє йому себе цілувати. Неправильно, що вона очікувала на казку.
В аеропорту вони прощалися досить тепло. Єва забирала із собою в Україну валізу нового одягу і багаж неймовірних вражень від подорожі. Вона забирала з собою і своє серце.
А за кілька тижнів після повернення до Львова написала Себастіану останнього листа.
