

	ПОШУК

АВТОРУ:

AlmaNAH

Жанри

Авантюрна проза

Авторська проза

Альтернативна історія

Гоголівський ФОРУМ

Наша статистика

Авторів:	827
Творів:	12501
Рецензій:	19354

Наша кнопка

Код:

Художні твори Проза Мініатюра

Листи без відповіді

© Мар'яна Максим'як, 26-10-2006
Я пам”ятаю, як ти стояв посеред коридору і махав мені рукою на прощання. Ти вже тоді був незрячий, але ще навмисне показував мені, що добре бачиш... Ти махав мені рукою і дивився в бік вікна, де я колись любила стояти і спостерігати ту осінь, котра нас чомусь роз’єднала. Ти тоді думав, що я пішла і твоя роль закінчилась: намацував стіни, а у них двері... Я бачила твою безпорадність і розуміла – це кінець. * А потім були довгі безкінечні дні, котрі зливались в суцільну сіру гаму і нагадували перший сніг з болотом. Я блукала в сутінках парковими алеями, вулицями і не хотіла повертатись додому. Мій дім став порожнім. У ньому існує тільки коридор, посеред якого ти стояв і посміхався мені на прощання. Я знаю, що дороги назад нема. Її ніколи не було. Цей ескалатор життя мене везе поволі до тебе. До кінця ще далеко, але дарма - рано чи пізно я стрінусь з тобою. В моїй глибокій кишені осіннього пальта є всі кольори, котрі ти загубив чи може, котрі загубили тебе. Ці листи... Ці листи без відповіді. Вони схожі на ту безпорадність, з якою ти боровся, тримаючись за стіни коридору. * Я кладу руки собі на лоно і прислухаюсь пальцями до відчуттів. Мої пальці навчились говорити і слухати... Мені є кому шепотіти серед ночі молитви і є кому сказати “доброго ранку”. Моє черево скоро стане занадто великим, аби приховувати від решти, що я маю з ким поплакати. Тільки ти не будеш бачити і торкатись моїх важких перс і кругленького живота. Ти ніколи не почуєш, як тихенько б'ється ще одне серце... ** Може, тепер ти знаєш, куди телефонувати, якщо пропала безвісти душа? В морг чи в реанімацію? Я стала безсилою від цих пошуків. Все частіше мені хочеться, аби стіни вміли говорити, а вікна плакати. *** Я назву її так, як ти хотів. І навіть якщо мене колись не стане, вона знатиме про цей коридор і осінь, котра чомусь нас роз’єднала. У мене ще є трохи часу для ЖИТТЯ. І мені дуже шкода, що я не можу поділитись ним з тобою. Добраніч.
Написати рецензію	Рекомендувати іншим

Згенеровано за 0.00946402549744 сек.

Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design