2.01.02. 9.10 Телефон оптимістично заливався китайською мелодією, дорога цяцька, вчора ще така бажана, дратувала. Це дружина подарувала, мабуть більшу частину декретних витратила. А він вже купив їй золотий ланцюжок, такий незвичайний з частими вставками з фіанітів, як ошатне кольє , на її шийку ніжну – за сина.
Голова крутилась, нутрощі пекли, пити… Вчора день був, та й ніч пекельна. Скільки випито, скільки людей тут протопталося, а скільки заглянули в душу, а скільки наплювали. П’яні розмови, п’яні співчуття, п’яні поздоровлення, і просто всі п’яні. Бачила б Тома цю череду друзяк. Ось таке видалось День народження, жінка в пологовому будинку повинна народити з дня на день, сина, бо донька вже ж є. А тут таке. Страшенно хотілось зараз попестити дружину або просто якусь дівку. Хотілось вилитись в когось, як завжди з перепою.
Кожного року у нього День народження проходить стерто. Всі вже відсвяткували Новий Рік, а потім першого січня нікому святкувати не хочеться, всі сприймають це як просто похмілля. Думалось може й синок народиться в один день з ним, але ні. Може й на краще. Ось повернеться Томочка з синочком і все життя стане на свої місця.
Ну і що , що батько пішов з сім ї, мати лежить, і навіть не встає. Пройде час вона отямиться, а може й батько ще повернеться. Ніби ж ще позавчора разом з ним їздили до Томи, купили ананас, бо вона просила, скупилися до новорічного столу, і він ні словом не прохопився, що не збирається святкувати з сім’єю. Просто взяв і ввечері тридцять першого сказав матері, що іде, сів в машину і поїхав в нове життя. Мати зателефонувала, сказала аби не приїздив, бо вона бачити нікого не хоче. Тридцять три роки прожили вони разом з батьком, а він проміняв її на тридцятитрьохрічну… не вкладається в голові. Та коли ж вже заткнеться цей телефон, хто там? Сестра.
- Алло, Митю, ти як там?
- Алло, Лола, кепсько…Як мама?
- Лежить, я з нею розмовляю, утішаю, з півгодини, а потім вона каже: «А це ти татова донечка..», мені здається в неї дах з’їхав.
- Ну що ти кажеш таке?!!
- А , що розумнику, приїдь подивись хоч, сидиш там!
- Ти ж знаєш, як мені після вчорашнього, і мені ще б до Томи навідатись, може надвечір, як трохи просплюсь, а ні то завтра. Треба зателефонувати.
- Я вже дзвонила, там все без змін, все добре.
- Слухай, а ти ж таки…стерво, мати правильно сказала, все знала і нічого не сказала.
- Не починай, я вже все пояснила. Він сьогодні приїде, речі забере.
- Як?!!!
- Ну а що, зима ж , ну і взагалі, що у нього не може бути тут речей, цікавий ти.
- А ти вертихвістка, така ж як і він, теж так збиралась Сергія кинути спідтишка?
- Все, досить, проспись мелеш дурниці…па-па.
Вона все знала, сестра, батько тільки їй звірився, а йому навіть слова не сказав. Як він міг, пішов до молодої, сестриної подруги, однолітки. Ну нічого, він ще повернеться, вона видурить з нього всі грошики, і він притягне сірка назад. Напитись водички, бо в роті, немов коти нагидили, де взявся вчора Вовка з самогоном…
Заснув. І снились цигани, якесь розмаїття фарб, ґвалт, шум, брязкіт. Одна циганка підрядилась гадати:
- І будуть в тебе тільки доньки, тільки доньки, позолоти ручку, віддай Томчин ланцюжок…
Знову дзвінок, кляті китайці, підніс вібруючий телефон до очей. 03.01.02, 07.10 – сестра.
- Алло, Тома народила, дівчинка, 3700 , 52 сантиметри, правда робили кесарів розтин, вітаю таточко Ти мене чуєш, агов?
- Син, Лора, у мене повинен бути син, УЗД, гадалка, живіт у Томки був…Доньки тільки доньки…
- Ти що знову пив? Отямся, донька в тебе. Там гроші треба за операцію, в тебе є, не всі пропив?
02.01.03. 9.10. Телефон оптимістично заливався китайською мелодією, клята цяцька, торік ще така бажана, дратувала. Глянув на дисплей. Дзвонять, мабуть викликають на роботу, а він же писав заяву на відпустку. Цього року вирішили його ДР не святкувати. Доньці Сніжанці рочок завтра, заразом і охрестити вирішили, раніше якось потреби не виникало, та й не вірують вони, просто так треба. Щоб їй таке купити? Трубку не зніму, дзуськи. Та телефон невблаганний.
- Алло, Дмитро, тут таке діло, треба в ніч вийти на роботу, зміну відпрацюєш, і гроші, відгул тобі дам. На ніч перевалка, третя бригада не укомплектована, треба контролювати рівень мастила, а в них лише двоє в бригаді, там же травма була, пам’ятаєш? – занудо бубнів Мандела, старший майстер.
- Петрович, у мене ж хрестини завтра, малій рік, я ж не витримаю, - запричитав я у відповідь. Цікаво хто йому таку кликуху придумав – Мандела.
- Так більше нема кому працювати. Давай Дмитро, я тебе чекаю на нічну, все зрозумів?
- Добре. Премію випишеш?
- Та пішов ти. Премію! У нас план не виконується, травма в зміні, а тобі премію, щоб був на роботі, - і вимкнувся.
Покрутив в руках апарат. А Томка ще ж просила Ельку зводити на ялинку, новорічні подарунки отримати, щоб цукерок на стіл не купляти. Грошей катастрофічно не вистачає. Його зарплатні металурга ледь вистачає, щоб животіти йому разом з трьома душами. Томка взяла моду , речі купляє в секонді, і зовсім перестала їсти м'ясо, на хліб налягає, погладшала… Хоча може е все ж із-за того, що двох доньок народила, двох доньок….А сина хотілося, малесенького хлопчика, щоб ходив разом з ним в гараж, пояснювати йому все, а що дівчата. Ні, вони звичайно гарненькі, розумнички. Сніжка он пішла так рано, смішна така, малесенька сніжиночка. Дружина так вирішила назвати. Казала, що коли поринала в наркоз перед операцією, дивилася в вікно, а там падав густий сніг. А він взагалі хотів Іванка, а доньку Настуню, навіть подивився, що в календарі іменини Анастасії випадають четвертого січня. Але ж це не йому розтинали живіт, тому поступився дружині.
Іти на ялинку з Елькою чи лягти спати? Ор но ту бі ор но, як каже Томка, красиво і не зрозуміло. Так же як і сама Томка. Шість років разом, а він так і не зрозумів її, не зрозумів навіть чому вона вийшла за нього. Так, на ялинку іншим разом, а цукерки треба купити, трохи і не дорогих. А зараз щось перехопити і бігти в магазин по списку Томчиному.
-Тома! Їсти хочу!
- Не кричи, Сніжка заснула. Зараз насиплю. Еля ходи до мене. Треба зібрати іграшки і олівці.
- А що ми їсти будемо?
- Кашу, Ваша вівсянка сер!
- Тома, ти ж знаєш, що каша це не їжа, ще й на молоці, солодка?
- Митя, це ж сніданок. Он ще яйця варені, булочку маслом намаж, чай.
- А я хочу м’яса, є ж м'ясо? - потягнувся до холодильника., - о і ковбаса…
- А завтра на стіл тебе положимо чи ти сам впадеш? Я тебе хочу попрохати, не пий завтра багато…
Зробила такі великі очі, дідько її забирай, коли це він напивався востаннє. Ну, на Новий Рік, так два дні назад, але ж то свято - всі п’ють. І сама Томка раніше пила. Він і потів її вперше ось такою з стаканчиком горілки в тонких пальцях, і пила вона ту горілку дрібними ковточками і не кривилась. Правда вона і зараз так п’є всі алкогольні напої. Маленький стаканчик розтягує на довго. А він так не вміє. І що? Вона моралі буде йому читати, святенниця .
- Еля, біжи швидше їсти, вам з татком сьогодні на ялинку!
- Сьогодні не вийде, я зараз в магазин, і спати, мені в нічну виходити на роботу.
- А як же цукерки і Елька ж готувалась?
- Цукерки куплю, а на ялинку іншим разом. Все не рюмсай тільки, відріж ковбаси краще собі теж, і Ельці. Та не так тонко, що через неї можна і тебе побачити.
- Це не тобі, це Елі. А собі сам відріж, скільки треба.
- Знову психи? Не роби мені нерви!
Запхав кусок ковбаси. Сьорбнув чаю, гарячий, несолодкий і терпкий. Скільки казати , що він такого не любе, добре що хоч без лимону. Все без толку. Шарпнув табуреткою, аж самому по нервам дало. Одягся і пішов на базар. На дворі морозець прихоплює, знову забув про пакети, прийдеться купляти, а дома вислуховувати про кляту кожну копійку. І ще ж подарунок…
Знов завібрував телефон. Розряджений , треба увіткнути в мережу , а батько так і не зателефонував, не поздоровив, і взагалі вже рік минув, а від нього не слуху, не духу. Лише через сестру долітають якісь чутки – переїхав, працює, знімає квартиру, продав машину…
03.01.03, 07.10 Зміна закінчилась, страшенний витік мазуту, премії не буде не лише у нього, а й в усієї зміни. Зайшли в гендель перекинути по сотці, зняти напругу.
Проснувся від нудної мелодії клятих китайців. 20 годин 07 хвилин, поруч надкушений бутерброд з засохлою ковбасою, що чудернацько загорнулася догори….Пропустив хрестини.
02.01.04, 07.10 Де телефон? Де ця курва, Томка де? Почалапав по розбитому в друзки сервізу, засохлих рештках їжі. Автоматично поправив ялинку, що безпорадно лежала в кутку, добре хоч іграшки новорічні зараз пластикові, упали і не розбились.
У коридорі розідране Томчине пальто, обірвана смуга шпалер. До стіни він добре приклав Вовку, що зайшов посівати. З цього все і почалось – з посівання. Сиділи добре по-сімейному , Тома наготувала всього. Провели старий рік, зустріли новий. Дівчат повкладали спати, сховали подарунки під ялинку, ще трошки посиділи і навіть встигли зайнятися коханням, а потім прийшов Вовка. Тома після душу вийшла в халатику, як же він на неї подивився той Вовка. А вона теж добряка, не могла довшого халата надіти.
Від того другового погляду згадались передноворічні скандали. Сніжку здали в ясельки. Томка ж пішла восени на роботу.. Влаштувалась головним бухгалтером у якийсь трест. Ну і зрозуміло її директор додому підвозить, ввечері вона затримується, тут ще й на Новий Рік у них вечірка в кафе. Прийшла хмільна , рожева, весела і запізнилась на годину. Принесла дівчатам цукерки, апельсини, шматочки торту. Все дороге, смачне, давно не бачене. Вона так щаслива, що порадувала дівчат. Ще й конвертик принесла з зарплатнею, вийшло, що трішки більше, ніж у нього .
Вийшло, що ніби й він не потрібен. Згадалося, як давно вони нікуди не ходили разом, як давно вона не посміхалася так щасливо йому, як часто відмовляла в близькості . Все закипіло. Згадалося і про те що він їй не рівня, що ніхто й не зрозумів, як вона йому дісталась. Багато чого згадалось і він згорнув всі ті ласощі з столу, разом з посудом. Все змішалося в одну яскраву кучу: скалки від чашок, цукор, заварка від чаю, цукерки, веселі шкірочки від помаранчі, все перемазане солодким кремом. І очі, три пари переляканих очей…
03.01.04, 07.10 Дзвінок. Мобілка, телефон чи в двері? Перша думка – може батько дзвонить, і чого він так подумав… Зі сну не розібрати, ще з хмільного. Таки це в двері. Кого нечиста принесла?
Теща, жінчина сестра і Елька. Три пари очей. Прийшли виганяти – відьми…
02.01.05, 07.10 Як набридло це дзижчання, поставленого на вібрацію смартфона. Хто там їй телефонує? Потягнувся рукою до телефону, щоб подивитись. Знову якийсь молодик. З цим треба розібратись. Вона вагітна від нього, ось-ось народить сина, а їй ще досі телефонують хлопчики. Казав же їй, щоб припинила спілкування. Темна хмільна злість знову почала набухати. Подивився на молоде дівоче тіло, що тихенько сопіло поруч. Так сталося, що він після розлучення прибився до цієї молодої , розбитної дівулі. Спочатку хтось привів його до цієї квартири, та він тут так і лишився. Вона молодша за нього майже на десять років, але ж така штучка, п’є на рівні з ним, добре що хоч в останні місяці кинула палити та й пити стала менше. Хоча на свято вони дали жару. Людей тут пройшло не міряно. Знову дзвінок. Потягнулася, забрала в нього трубку. Щось замугикала в трубку. Треба поговорити. З ким це вона? Про що? Пішла , зачинилася у ванній. Лежав декілька хвилин. Відклав трохи грошей – Сніжці на подарунок. Та і Ельці треба щось на Новий рік купити. Томка, так і не попросила його повернутись, форсить. Уже у неї хахаль з’явився. Хоч трималася довго, майже півроку була сама. Він думав погукає, аж ні. Ні…
Та що ж там робить ця хтива сучка ? Рвучко підхопився , зніс благенькі двері плечем. Вони від того удару злетіли з петель, злетіли прямо на неї , відкинули її на раковину і вмить навкруги почала розповзатись кровава пляма. Вихватив телефон з якого ще неслося щось там таке. Набрав швидку.
Приїхав додому. Замив підсохлу кров. У тяжкому стані, всю свою подарункову заначку віддав і мало, треба ще. Прибрався. Сів за стіл і витягнув пляшку. Налив.
03.01.05, 07.10 Як затекла шия, спати на кухонному столі не мед. Пуста пляшка з-під горілки, подруга цієї ночі. А он в стакані ще є залишки, допив, красота. Треба зателефонувати од сусідки, бо обидва мобільних вчора прийшлося здати. Пішов умитись, скоса дивлячись на кляті двері.
Дзвінок. Двері. Вхідні. Сусідка.
- Вона померла. І дівчинка також. З лікарні телефонували.
- Дочка. Настуня…
