Стара, дерев’яна церковця в Улючі над Сяном двічі відзначала свій чудовий ювілей, а саме 500 років її побудови на горі Дубник. Як подають джерела вона нині найстарша з дерев’яних церков в територіальних межах сучасної Польщі. Її побудовано у 1510 – 1517 роках. В доказах є написано, що її побудовано з дерева модринового. Чому про це пишу? Саме тому, що останніми часами деякі дослідники, підпираючись дендрохронологічними дослідженнями, хочуть її зробити молодшою на 150 років. Тільки ті дослідники взяли до уваги частини елементів дерев’яних з ялини, якими, мабуть, були роблені реновації тієї ж нашої святині. Все-таки нам треба писати, нехай весь світ знає, що наша улюцька церква святкувала такий гарний ювілей.
А тепер про саме святкування.
Ось в суботу 8 травня в місті Сяноці в етнографічному музеї-заповіднику завдяки Православної Церкви, а особливо завдяки Високопреосвященнійшого Кир Адама , Архієпископа Перемиського і Новосанчівського, почалися наукові конференції, в яких доповідачі говорили про минуле Христової Церкви і нашого народу на етнічних землях Руси-України, а також на західних її окраях, а саме – Підляшші, Лемківщині, Бойківщині і Надсянні.
Слід згадати, що ці конференції відбувалися в залі ікон. В тому ж залі знаходиться іконостас з церкви під Покровом Вознесіння Господнього з Улюча. Головною темою конференції була історія тих земель, а саме західних окраїн давньої Київської Русі і східного християнства, яке розповсюдив наш князь святий Володимир Великий. Можна було почути, що Сянік ще більше ста років після Берестейської Унії був осередком Православної Віри. Треба нам всім знати, що в Сяноці в Історичному Музеї знаходиться молитвеник, на якому поклав свій підпис митрополит київський Петро Могила, даруючи його церкві в тому ж Улючі.
Після обіду, вечором, в церкві, яку було привезено нещодавно до цього ж музею з Лемківщини з села Ропки, відбувся концерт хорів зі Львова і з Сянока. Присутні могли почути церковні і народні пісні. На закінчення концерту відбулася презентація моєї книжки зі збіркою вибраних моїх віршів. Видання книги «Мій Улюч» присвячене 500 річчю церкви під Покровом Вознесіння Господнього на горі Дубник в Улючі.
В неділю 9 травня поточного року в нагаданій вище церкві відбулася архієрейська Божественна Літургія, яку очолювали три Владики: Кир Адам – архієпископ Перемисько-Новосанчівський, Кир Августин – архієпископ Львівський і Галицький та єпископ Горлицький – Пасій, а також більше десяти православних священиків з Польщі і України.
Слід нагадати, що після Служби Божої і процесії довкола церкви на Дубнику, всі зупинилися при могилі останнього пароха тої ж святині отця Ореста Солтикевича і помолилися за упокій душі Його.
Минув тиждень і Святою Божественною Архієрейською Літургією відзначили 500 річчя церкви в Улючі на горі Дубник греко-католики з нашим митрополитом Перемисько-Варшавським Високопреосвященнійшим Владикою нашим Кир Іваном Мартиняком і з майже двадцяти священиками з Польщі і України. Своїм співом прикрашав цю Літургію хор при архікафедрі в Перемишлі, яким диригував Пан Ярослав Вуйцік, а також хор зі Львова.
Гарні співи, щира молитва, багато прочан з Польщі і з України, серед яких багато колишніх улючан або їх нащадків. Тут хочу нагадати, що на це Велике Свято в Улючі приїхав син бувшого улючанина Михайло Галата зі своїм сином Богданом з Ялти в Криму. Той же Пан Михайло привіз поштову марку України,на якій зображена церква в Улючі та дата 1510 – 2010 рік. Улючани рік у рік приїжджають на Свято Вознесіння Господнє, щоб пригадати собі , своїм дітям і внукам рік 1946, коли тодішнє польське військо увійшло в село і спалило наш рідний Улюч.
Пригадую собі, як наші батьки говорили, що в Улючі горіли хати як собітки, тобто ватри на Івана Купала...
Нині на горі Дубник біля церкви молилися за наше минуле і майбутнє, за живих і померлих та помордованих не лиш греко-католики. Разом з нами молилися наші брати Православні і чимало римо-католиків. Всі ми молилися до Єдиного, того самого БОГА о прощення гріхів і провин один одному…
Я впевнений, що Бог дарив би більшою благодаттю нас там присутніх і весь наш народ, коли б разом при престолі стояли і молилися священики і єпископи НАШОЇ ХРИСТОВОЇ ЦЕРКВИ. На мою думку, лиш тоді всі наші молитви були б щирі і правдиві. Мене заболіло, а думаю, що не тільки мене, що в час Святої Архієрейської Служби Божої при вході з Чесними Дарами, не залунало – “…і всіх вас православних Християн...”
Я пригадую собі, що Папа Іван Павло ІІ не соромився в час Святій Літургії величати православних Християн. Слідкую за молитвеником, там ніщо не змінено. Глянув на сторінку Патріарха Кир Любомира. Там виразно є – і вас православних Християн. А в Улючі, біля церкви, де разом з нами греко-католиками молилися БРАТИ Православні, чомусь це слово не прозвучало. Прикра дійсність. Болюча дійсність.
Після закінчення Святої Літургії, коли Владика, священики і більшість прочан пішли на приготовлене місце, щоб пообідати і взяти участь в артистичній програмі, отець Мирон Михайлинин і немала група віруючих відслужили Молебень до Пресвятої Богородиці.
Тут отець Мирон відважно молився з молитвеника, не пропускаючи Православних Християн. Опісля Молебна я вдруге підійшов до отця Мирона і подякував за цю молитву. Після Молебна всі ми зійшли з Дубника, щоб сісти на лавочках і побачити та послухати, як гарненько виступали діти з української “Шашкевичівки” з Перемишля, які втішали нас своїми веснянками. На сцені біля Дубника виступали ще духовий оркестр при Львівській духовній семінарії, октет “Теофорос” і “Ославяни “ з Мокрого.
Після закінчення концертів на улюцькій сцені всіх присутніх на традиційну, вже двадцять першу ватру біля Сяну, запросили Панство Софія і Ярослав Холявки.
Там, при вогнищі і при печених на ньому ковбасках, всі ми угощалися і співали народні і патріотичні пісні. Свято тривало майже до півночі. Тут всі присуті сказали собі – До зустрічі за рік.
Нині, коли я вже далеко від рідного Надсяння і рідного Улюча, думками читаю, що діялося протягом тижня власне там, над Сяном, в рідному Улючі. Так ось гляньмо БРАТТЯ-ХРИСТИЯНИ. Одна Свята Літургія на Дубнику в Улючі – трьох НАШИХ Владик і більше десяти священиків.
Через тиждень друга Свята Літургія на тім же Дубнику – один НАШ Владика і біля двадцяти священиків...
А тепер гляньмо. Коли б ми були разом, не тільки всі НАШІ миряни, а й НАШІ ВЛАДИКИ і СВЯЩЕНИКИ, які б разом захотіли при Святому Престолі служити Архієрейську Службу Божу, радість велика була б не тільки в Улючі, не тільки на землі, а також і на Небі. Буває, що ми гарненько співаємо: – “ Боже, нам ЄДНІСТЬ подай...”, але родиться запитання, чи тої ЄДНОСТІ так в ЦЕРКВІ, як і в НАРОДІ, ми дійсно хочемо?
Дозвольте, прошу, що наведу свого вірша присвяченого НАШОМУ Християнству:
МИ – ХРИСТИЯНИ
Бог бачить сварні поміж нами
Поміж народом і церквами
За це колись судити буде
Й своєю мірою осудить
А як осудить лиш Він знає
Тому дозвольмо хай рішає
І судить мене брата друга
Кожного за його заслугу
Тому то браття-християни
Пора віддати Богу шану
Собі провини час простити
Щоб Ісуса навчанням жити
І не рахуймо гріхів брата
Щоб тільки себе виправдати
А всі молімо Бога – Сина
Щоб церква в нас була ЄДИНА.
Нехай вона Христова буде
З Христом хай з’єднуються люди
Щоб Православний і Католик
Вовком вже більш не був ніколи
На землях предків наших славних
Хай нас єднає віра давня
В Батьківщині й по всіх усюдах
Хай єдність поміж нами буде.
11.04.2008р.
Хоч минули чергові два роки, коли дивлюся на розкол поміж НАШИМИ Церквами і НАШИМ Народом, і бачу, що нині надалі ми не готові разом молитися, родяться запитання: – Чому це так, де є всі ті навчання Ісуса Христа? Брати і сестри, відкиньмо всі амбіції і урази і ставаймо разом перед престолом Всевишнього і вимолюймо ЄДНІСТЬ і ДОБРО для НАШИХ ЦЕРКОВ і НОШОГО ОБОЛІЛОГО НАРОДУ. Я вірую, що Бог почує НАС і наші щирі молитви.
