Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2557
Творів: 46387
Рецензій: 90536

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Кілька карт із Таро буденності

© Тала Владмирова, 26-05-2010
Гратися картами Таро не варто, так само, як і розглядати їх знічев"я. Прохати їх розповісти про майбутнє? За Вашим бажанням, аби потім не нарікати.
Існує безліч різновидів цієї колоди - улюблениці ворожок. А от про Таро буденності сама дізналася нещодавно.
Усі ці історії сталися у сусідньому місті, чи на сусідній вулиці, чи в домі, що напроти Вашого. Хоч краще, аби деякі з них ніколи не траплялися ні в сусідньому будинку, ні на найближчій вулиці, ні навіть в іншому місті...
Карта 0  Дурень (він же - Блазень)
- Льонька – дурник! Льонька не впечися! – скандують сусідські хлопчаки.
Розігнати, чи що тих малолітніх покидьків? Бо від їх вереску аж пиво гірчить. Ліньки підводитися із сяк-так прогрітої осіннім сонцем-скнарою лави. І пива ще із півпляшки. Ну їх…
Тим більше, що Льонці байдуже. Його дражнять, а він розглядає багряний кленовий листок і ледь розгублено посміхається, немов диво якесь побачив. Ну, чого посміхається – зрозуміло. Він – дурник.
Це я не демонструю своє почуття гумору, а констатую факт.
Великий хлопчина, ледь не мій ровесник. Йому б пиво дудлити на сусідній лаві, ну, хіба що ще потайки від дорослих, а він усміхається листочкам та пташкам. Щасливо так усміхається. Він, взагалі, щаслива людина.
Людям він теж усміхається. Але ті, навіть коли затримуються на одному місці й помічають це, знічено відводять очі. Немов відчувають себе трохи ніяково. Ніби винні, що в Льонки завжди залишиться дитячий розум. Та хто ж тут винен?
«Знову з пивом?! Хочеш, щоб твої діти такими ж, як Льонька, народилися?!» - загукала б на все подвір’я моя матінка, якби не затрималася у сусідки й визирнула зараз у вікно. Чорт, це пиво так гірчить чи просто настрій остаточно зіпсувався?
- Льонька, не впечися! – ніяк не вгамується дворова дрібнота.
Так постійно попереджає Льоньку бабуся. Батьки як підкинули його їй ще малим, коли й не зрозуміло було чи він лише ледь загальмований, чи таки й справді дурень, та поїхали на місяць до іншого міста. До цього часу їздять.
Льонці це ніби байдуже. Як і те, що на ньому такі лахи, які не в кожному секонді побачиш. Сказано ж, дурний.
Що його засмучує, так це бабусині заборони. Стара переймається деякими його звичками. Ні, так він сумирний. І по дому їй допомагає. Деякі батьки його ледь не ставлять за приклад нормальним чадам.
Але руки Льоньки – у слідах від опіків. Малим, кажуть, весь час намагався зачерпнути у пригорщу вогонь. Будь-який, хоч із багаття, де листя спалюють, хоч із запальнички.  
Тож вона привчала хлопця триматися подалі від усього, схожого на полум’я. Невже, отой листок для Льоньки – то теж вогник, бо червоний? Да-а, почув би таке припущення хтось із моїх вчителів –  і мене б  до дурнів зарахував би. За компанію.
Примружую очі.  
Дим, чи що? Від червоного листка?! Мо, Льонька – заразний? Ні, таки невеличкий вогник, і не побачиш проти сонця, струменить пожовклою травою. От же ж, палії малолітні! Чи хто цигарку кинув? Пожежа з такого не розпочнеться. Але впектися цьому йолопу стане… А мені що до того?!
Вітер ледь просуває яскравий листок, що так вподобав дурень, до багаття. Ич, втупився, мов зачарований. Цікаво, чи зрозуміє, що листок – то усе ж не вогонь, перш ніж той спалахне?
Схоже щось таки петрає. Поглядає то на таку гарну, але заборонену яскраву іграшку: «червоне – не можна, воно печеться», то на майже невидимий вогник. Цікаво, що схопить першим?
Відчуваю себе ледь не експериментатором. Схоже, малі бандити теж. Примовкли, аби він не злякався. Чи йому зараз до нас? У якійсь книзі обов’язково в цю мить знайшовся б непоганий хлопець, який би зупинив небораку. Чи хоч підказав, що листок – ото правильний вибір, а вогник – бяка.
Це не книга, а життя. Та й що тому дурневі станеться? Він же не до вибухівки чи кислоти тягнеться. Чи йому вперше пектися?
Льонька вибирає листок. Якраз вчасно, аби той не втрапив до невеличкого багаття. Треба б було потім загасити вогонь, чи що. Он як розгорається, що хвилини більше.
Льонька сміється. Збоку може здатися, що він розуміє: врятував таку гарну, як на його смак, річ від загибелі. Та ні, він просто щойно зробив відкриття: червоне не завжди погане. І ще не встиг його, те відкриття, забути. Він сміється і дивиться навколо, ніби хоче поділитися своєю радістю з усіма.
Дехто з хлопців, схоже, розчарований. Цирку не передбачається. Чи, може, хто думав, що Льонька відчує опік і від опалого листя?
Але Льонька не був би дурником, якби не пішов далі. Він нагинається і вільною рукою торкається отого тріскучого вогника.
Дивно, але вереску немає. Хоч рука його так близько від полум’я, що здалеку схоже: ніби вогонь тріпотить у його долоні.
Вереск лунає секундою пізніше, коли Льонька – обидві руки в нього усе ще зайняті скарбами: в одній листок, в іншій – щось невидиме – встигає увійти до свого під’їзду. Там хоч пожежі не буде? Це мені так сонце голову припекло чи звідки такі думки?!
Хтось із дрібноти на мить повірив, що отаке можливе і сунув брудні пальці до багаття.
Стиха лаюся і кидаю бляшанку з пивом до ящика для сміття.
- Та закрий рота, пришелепок! Чого до вогню поліз?! Скалічитися усі хочете? В кого ніж є чи ще там щось металеве? Прикладіть йому до пальців – і хай додому чеше, а там – руку під холодну воду відразу.  
Сам знаходжу у кишені відірвану від поясу пряжку, сую постраждалому як компрес.
З півхвилини – і я, певно, пошкодую про свій вчинок. І про пиво. Там ще залишалося на ковток-другий. Теж герой-рятівник відшукався.
Та що зроблено, те зроблено. Схиляюся над вогнем. Тут і тушити нема чого. Кілька секунд – і…
У мене виникає дивне бажання: спробувати, а раптом це можливо – на мить, як воду, набрати в долоню вогонь?
Ага, а потім вирішити: варто бути обережним, як бачиш червоним листям. Бо раптом обпечешся?
Що вони у те пиво підмішують, цікаво? Бо звідки б ще узятися отаким думкам?
Я ж не дурник і добре знаю ще з дитсадка: вогонь печеться. Цікаво, чого ця думка зараз не викликає радості?

***
Цей Аркан у колоді ворожільних карт Таро  вважається не першим, а нульовим.
Якщо в інших старших Арканах мова йде про вплив вашої волі на ваше ж сучасне і майбутнє, то я карта – втілення влади долі.
На карті – зображення людини, що от-от має ступити у прірву, не підозрюючи про небезпеку чи не надаючи їй значення. У тлумаченні карти авторитети на диво однозначні: це  - період нашого життя, коли ми не надто зважаємо на те, якою дорогою йдемо і не клопочемося нібито відомим наперед наслідками.
Карта нульова, не перша. Дехто схильний вважати через це її відокремленою від інших, необов’язковою. Інші ж полюбляють сушити голову над запитанням: чому ж, все-таки, колоду Таро (інакше, серед спеціалістів, - «карт долі») відкриває не Маг у всій своїй величі, а Блазень?
Аркан 6. Закохані («Перехрестя», «Коханий»)

Він навіть не обіймає подругу. У цьому й нема потреби.
Варто лише глянути як, обережно схилившись над нею, він ледь торкається тендітного дівочого плеча. Так, ніби це – пелюстка квітки, якій може зашкодити необережний доторк. Вона ж, присівши навпочіпки, задерла голову догори – волосся розсипалося по простій майці золотавим водопадом – усміхається чи то яскравому сонцю, чи то йому.
Як усі щирі закохані, вони егоїсти. Усесвіт належить їм. Іншим залишається або усміхатися – ледь поблажливо чи й із заздрістю, - або ж вдаватися до сентенцій про зіпсовану сучасну молодь. Або ж пройти повз, не помічаючи їх.
Останнє найлегше. Хто у сучасному місті звертає уваги на рекламні бігборди?
Я що, не сказала, що оті закохані – то лише велика  рекламна фотокартка? Певно, до слова не прийшлося раніше. Ви, мабуть, й самі бачили щось подібне: Він та Вона усміхаються одне одному на фоні сонячного пейзажу. Це вважається гарною рекламою…
Ні, не скажу рекламою чого. Саме цей бігборд старий. Настільки, що  малюнок трохи збляк, а напис унизу, де повинна була б пояснюватися його суть, і зовсім кудись зник.
Може, то заклик купити косметику, може – перейти на новий тариф щільникового зв’язку. А може, не забувати їсти яблука. Бо у дівчини в руках зеленаве яблуко – чи то сорт такий, чи плід недозрілий і гіркий. Схоже, ні її саму, ні хлопця поруч із нею, якому от-от щедро запропонують гостинець, не обходять отакі дрібниці.
Дивно, що про отой бігборд просто забули. Наче ж у місті точаться ледь не бої за кожен сантиметр рекламної площі. А тут… Скажи ж ти! Просто не звертають увагу. Хоч так повелося, що цю рекламну парочку кличуть в районі «Закоханими». Ну там, «зустрінемося біля Закоханих».
Хіба інколи якась дівчина кине на малюнок швидкий заздрісний погляд: чому на неї отак ніхто й ніколи не дивився? Вона ж не гірша за оту, щедро підправлену фото-шопом!
«Заспокойся, хтозна, який отой красень за кадром, кажуть, усі моделі-дівчата – дурні, чоловіки теж, - заспокоює мрійницю розсудливіша товаришка. – А твій Сірий хай інколи й перебирає пива, як із друзями на футболі стирчить, так зате хазяйновитий».
Що цікаво, подруга має рацію. Невідомий Сірий, попри любов до пива, навряд чи гірший ніж хлопець із реклами. Ні, той хлопець аж ніяк не дурний. Ті, хто кажуть, що зустріти в нашому місті розумного чоловіка-манекенника не легше, ніж єдинорога, погано знають, де шукати.
Це і на щастя, в обох випадках. Повірте чесному слову. Єдинорогам місце в легендах, у житті від них забагато клопоту.
А наш манекенник не дурень. Він – покидьок, це вам багато його підсиджених співробітників скажуть. Кар’єру рано чи пізно зробить, і непогану. А от дивитися отак, із щирою любов’ю, на дівчину зможе лише перед об’єктивом фотокамери.
Його напарниця – непогана дівчина, навіть не стерва, розуміє бо, що супер-моделі з неї не вийде. Ледь занепокоєна, що все складніше підтримувати форму: ніби на одній воді сидиш, а все одно звідкись зайва вага береться. Час подумати про заміжжя із порядним парубком, а може, й про дитину та записатися на курси манікюрниць. А свої найкращі роботи із минулого життя – вирізки із журналів і все таке - скласти до спеціального альбому, щоб інколи переглядати ледь не потайки. Серед інших світлин обов’язково буде і ця, де вона усміхається до темноволосого красеня.
А до чого тут кохання? Х-м, гарне питання. Це ж розповідь не про моделей, а про велику фотокартку, що ні-ні, та й викликає заздрість у дівчат. А інколи навіть змушує призупинитися завжди заклопотаних матрон. Примостити на тротуар безформні сумки, звідки стирчить батон чи банани, втерти спітнілого лоба. Мить постояти, згадуючи своє дівування, подумки прикрашаючи спомини, аби вони хоч трохи скидалися на ідилію із трохи збляклої картинки.
…А все ж приємно, що в нашому місті є Закохані, хай і намальовані. Може, їм зараз хто мимоволі усміхається?
Дивно, але коли бігборд спорожнів, багато хто помітив це. Ні, то не похопилася якась метка фірма, просуваючи свої товари. Це, певно, було б не так образливо. Чимось той малюнок не сподобався місцевим хуліганам. Певно, вдень натрусили з малечі досить дріб’язку, аби стало на пару пляшок пива та цигарки. Чи й не на цигарки. Тож пізно ввечері потягло їх на подвиги. Хтозна, що їм там привиділося біля рекламної тумби.
Коли потім у дитячій кімнаті міліції їх допитували, якого потрібно було обдирати оту рекламу, у відповідь прозвучало: «а чого вони так?». Немов мова йшла про справжнісіньку парочку, де дівчина дивилася на супутника таким закоханим поглядом, що недоумкам стало зрозуміло: на них отак ніхто й ніколи не гляне. Чи багато таким треба для заздрості?
Навряд чи справа дійшла б до міліції. Ну, подумаєш, якусь стару рекламу здерли й розписали звільнений бігборд усім відомими словами! На усіх дурнів міліції не настачишся. Але один із гоп-компанії  примудрився при цьому наткнутися на якийсь залізний прутень – де він там узявся? Звідки? – і сильно поранитися. Сам у крові, бруківка у крові, тумба в крові. Хоч фільм жахів знімай без декорацій. А ще, перехожі чули жіночий вереск. Тож і викликали  міліцію. А ті – швидку. На щастя, жодна дівчина о тій порі додому не сунулася сама, допомога знадобилася лише необережному розбишаці. Чи слухова галюцинація у заявників була, чи вирішили, щоб уже напевно приїхала допомога, прикрасити трохи, згадавши про ту неіснуючу дівчину?
Ну, й вирішили розібратися у міліції, а чи сам отак скалічився, чи друзі допомогли. Виявилося – сам. Справу про хуліганство батьки отих малолітніх йолопів зам’яли. Вирішили, що ті й так за розум візьмуться, поки заводій у лікарні вилежуватиметься.
Ніби й кінець історії.  Та  й якої там історії? Хоч район спохмурнів. Особливо коли за два тижні той же бігборд прикрасила реклама прасок, що ніколи не підводять господарів.  
От тільки серед моїх знайомих є один, що надто полюбляє неймовірні подробиці. Якраз від нього чула: манекенник, так, той самий, про якого вже йшлося, зараз теж у лікарні. Пристали хулігани, коли прямував із роботи додому. А ще, його напарниці виявилося у той же бік. Ну, йшли разом. А тут якісь підпилі дурні… А наш знайомий, хай і покидьок, але не боягуз. Чи то й справді дівчину захищав, чи не хотів відступати перед наволоччю через власне самолюбство… Не втік. У бійку поліз. Ватажку нападників, до речі, теж несолодко стало. Але як втрьох на одного, такого благородного лицаря…Добре, патруль вчасно нагодився.
Порятована дівчина щодня свого напарника відвідує. Чи довго за таких умов їй закохатися? Він, ніби, не проти. Потерпає, що шрам може кар’єру зіпсувати, тож треба комусь жалітися. А тут – вдячний слухач. А вже звідси до чогось іншого… Крок не крок, але й не вічність.
- Ні, ти зрозумій: у ту саму ніч, коли оту рекламу з ними порвали! Знову твердитимеш, що це – збіг?! Знаєш, як вони один на одного тепер дивляться?! Справжнісінькі закохані! От якби їх зараз сфотографувати, їм і грати не потрібно! Усі б точно позаздрили!
Я навіть не уриваю. І не доводжу, що отакі-от збіги бувають лише у кіно та популярних журналах. Що можна пояснити людині, яка не розуміє: лікарняна палата – не те місце, де любов видаватиметься мальовничою? Вже не кажучи про те, що справжні почуття зовсім не такі виразні, як ті, що грають задля публіки. Інколи варто тримати їх подалі від фотокамер, аби не засліпити.
А все ж добре, що у нашому місті є закохані. Хай навіть їх усмішок ніхто не бачить у цю мить…
***
Відповідно своїй назві, ця карта свідчить про те, що у Вашому житті існує сердечна схильність. Звісно, можна завдяки ній дізнатися про те, чи ваше почуття  - взаємне і навіть чи прокує вона успіх Вашому роману. Однак, не варто. Надто цей Аркан полюбляє комизувати, не помітиш якусь дрібницю в оточенні карти – і тлумачення буде геть неправильним.
Цікавіше те, що цей Аркан провіщає ситуацію вибору, що впливає на Вашу долю... Лише від Вас залежить, чи він буде правильним.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)
кількість оцінок — 0

Рецензії на цей твір

Мудро

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Дара К., 02-06-2010

Блазні і Закохані

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Зоряна Валюшко, 26-05-2010

А я не зрозуміла... Це - все?!

На цю рецензію користувачі залишили 2 відгуків
© Наталка Ліщинська, 26-05-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 0.70841383934021 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Книжковий арсенал 2019
Шановні друзі! Нагадуємо Вам, що зовсім скоро, розпочнеться один з найбільших літературних фестивалів …
Мовна та візуальна стихія українськості. “Енеїда”Івана Котляревського у відображенні ілюстрацій Оксани Тернавської
Шановні друзі! Пропонуємо вашій увазі розмову із доктором філософських наук, професором кафедри української …
Книжковий МЕДВІН 2019
Друзі! Вже скоро розпочнеться весняний книжковий Медвін, звертаємо вашу увагу на зміну розкладу, ярмарок …
Поезія, яка пробуджує до роздумів
Поезія завжди була тою силою, яка змушувала рухатись далі, коли не було сил. Змушувала любити, коли …