05/19/2010
Ми не янголи, не з небес звалились на грішну землю, лише тут ми собі не належимо, не себе кохаємо, не себе п’ємо до дна… Наші душі – крихкі уламки метеоритів, що десь-колись розкололи материк надвоє. І перевізник Харон ще не збудував човна, щоб ми могли зустрітись посередині океану, в тиші та пустельному мовчанні. Обмінялися б тоді поглядом, вивчали б риси власних облич, бо ти – це я у чоловічій подобі.
Ми просто німо стоїмо на різних берегах, опустивши очі в скорботі за минулим, а руки простягаємо вдаль – туди, де не буде кордонів безпомічності.
До зустрічі, коханий!
