Коли стара-старезна черепаха помиратиме у руках маленького хлопчика, вона встигне ще кілька разів передумати своє життя. За час, поки мозок буде згасати від кисневого голодування, її думки пришвидшаться - ніби пружина капкану після дотику до неї звірячої лапи. За кілька секунд, поки вмиратиме – вона ще сотню років буде плавати зеленими каламутними водами свого озера. Вона ще сотню років топтатиме тирсу в своєму тісному акваріумі. Вона ще сотню років буде повільно чалапати у траві яблуневого садочку, у якому полюбляв бавитися хлопчик. І за ті секунди, за ті кілька коротких секунд - вона, повільна черепаха, доживе до того часу, коли на її руках, її поморщених черепашачих руках помиратиме старий уже хлопчик. І хлопчик, чи вірніше той хто був колись хлопчиком, помираючи у ті останні секунди свого життя, своїм повільним хлоп’ячим розумом розтягне останні секунди на ще багато-багато років. Щоб ще раз тримати у руках свою черепаху. Яка ось-ось закінчить свій довгий, повільний черепаховий шлях каламутними водами світу.
