- Я й не хочу наступного тижня заміж виходити.Все-таки-свобода…Розумію,що ти також з нею попрощатись не спішиш.
- Ні,я не з тих,що думають тільки про те як би кого заарканити.І перстень можна поросто так купити.Бо,до речі, каблучка це доказ кохання.Я його не прийняла але…
- Колись доведеться-Софі засміялась.Чого тобі переживати? Тарас– ідельний хлопець.Він і вислухає, і допоможе, і кохає тебе так ,що неможливо описати.
- Мені страшно, що невдалі подружжя передаються по спадковості.
- Не сміши саму себе.Ти ж знаєш що твої батьки самі завинили.А а тебе буде все по-іншому,щасливо.Не смій себе накручувати.
- Зараз я це роблю тільки з волоссям.
- Я не пригадаю коли востаннє переглядала пошту. -Софія взяла в руки листи.
- Давай я допоможу…Як тобі нова мода на міні?
- Мені більше подобаються…Що там у тебе за лист?
- Сама глянь.-Роксі дала їй в руку конверт.
- Мені щось сказати?Тільки я не здогадаюсь що…Як він посмів?-Софі встала з дивану і вся почервоніла від злості.
- Заспокійся,ти ж навіть не прочитала.
- Мені не дуже цікаво, що всередині.
- Зроби це і попрощайся на завжди.
Її руки дрижали.Відкривши, побачила забутий почерк.
- Він має якусь повагу до мене?Видно, що ні.Слухай, що пише»Дорога доню,вибач що я так рідко тобі писав.Я не отримував від тебе відповідей.Але я не тримаю зла до тебе.Це радше ти маєш таке право.Я хочу побачити тебе.Знаю що не заслуговую на твоє прощення, але я люблю тебе.»Ти чула?
- Чула…Хоче повернути твою довіру.
- Я ж ненавиджу його.
- Софі це ж …
- Ні ,він не батько для мене.Батьки не поступають так зі своїми дітьми.
- Але ж він приїде.Ти не ховатимешся.
- Але й не буду радіти цій зустрічі.
- Колись це мусило статись.
- Я все-одно не розумію нічого.Тільки це, що він нас зрадив.Мене і маму…
…
Йдучи вулицею Роксолана все думала про Софі.Про те, як вона сприйме зустріч з батьком…»Хто це?Невже Олег?Ні не може бути.З ним точно не Софійка,вона зараз працює.Тоді це означає що він цілує іншу.Скотина!Як він може?Ага, вони прощаються але видно що ненадовго.Що ж мені робити?..»
…
- Ми з Олегом сьогодні про шлюб розмовляли.Але я не могла на нічому сконцентруватись…все через той лист.Я розказала про цю історію Олегу.Він сказав, щоб я не преживала.Коли я з ним…
- То нічого більш не помічаєш.-серйозно сказала Роксі.
- Саме так-посміхнулась Софі.
- То може варто подивитись на нього з безпечнішої відстані/А,що коли і в нього, як і у всіх є якісь вади/
- Мені не треба ще більше хвилюватись.Буде краще якщо я покищо не знатиму про всі Олегові вади.
- Я бачила як …
- Що бачила/Ти лякаєш мене таким виразом обличчя.
- Я бачила як…Тарас цілує іншу…
- Що/Після всього що ви пережили разом…Він же ж хоче з тобою одружитись Роксі.Ти могла помилитись врешті-решт.
- Я бачила його лице і тієї з якою він..
- Не продовжуй.Я не можу повірити-Софія обійняла її.
- Я теж…Що б ти зробила коли була б на моєму місті/
- Найперше я напевно поговорила б з ним, а тоді…
- Добре.-Роксолана зірвалась з місця-я так зроблю.А тобі лишається тільки з Олегом поговорити-вона вже виходила.
- Що/..
…
«Я тепер не в силах навіть спати.Обманула подругу.Наговорила на власного хлопця.Але вони мають зрозуміти…Я просто не хотіла додавати Софі поблем саме зараз.Олег повинен був сам їй все розповісти…Ні,знову/Цього разу я мимо не пройду.»
-Олег!Яка несподіванка/А де Софі/Ти її повідомив про свою нову дівчину/
- Роксолана,я також не думав що зустріну тебе.
-А вона де зібралась/
- Не знаю хто ти,але я не здивована,що в Олега є дівчина ,але він ці дні проводив зі мною.А тепер вибачте,але мені на вокзал треба-дівчина сіла у таксі.
-Ти не хочеш нічого сказати/
- А ти мені хто/
-Ясно.А Софія тобі хто/
- Та з якою я хочу прожити решту свого життя.
- Я не помічаю впевненості .Напевно не тільки з нею.А ще й з такими як ота!
- Вона-це інший розділ мого життя.
- То пора його закрити.
- Ти мені порад не даватимеш.
- Я тобі,Олег,порад не даю.Я говорю,що коли ти сам не скажеш Софії правди,то це зроблю я!Вже не вперше бачу тебе з цією дівкою…
- То чому досі не сказала Софі/
- Я не хотіла, щоб вона страждала.
- А тепер значить,хочеш.
- Хочу,щоб вона була щасливою,але не жила у вигаданому щасті.На цьому Роксолана відвернулась і нічого вже не чула,хоча Олег,мабуть щось говорив…
«Я не знаю що для нього означає Софі,але знаю,що не зможу приховувати від неї правду…»
…
Здається,цілого світу було мало щоб вмістити такий біль але він жив лише в одному серці,в одній душі.Розривав Антона і зводив з розуму.Хотілось тільки забутись і полетіти.Там де менший біль,там де існує надія,мала невидима надія на щастя.Антон жив так,як усі.Але у очах було щось нерозгадане,щось незрозуміле,воно ховало у собі той біль і вмерлу давно надію.Кажуть,що очі-дзеркало душі.Кажуть,щоб зрозуміти світ,спочатку треба зрозуміти себе.Кажуть,що бажане стається,навіть коли втрачаєш надію.Але так часто закриваєш очі.Частіше закриваєшся в собі ніж знаходиш потрібні слова.Часто надія сама покидає,навіть не попрощавшись.Що тоді/Що відкриває чи забирає світ/Як жити,коли,здається нема причин для того/Здається ціле життя Антона складається із вбитих надій.Але,хто їх вбивав/Для чого/..У його житті існувало два щастя.Перше-це матір.А друге-людина,яка дала Антону можливість літати.То чому більше він не відчує материнського тепла/Чому не зуміє поглянути в очі тій,яку кохав/Цей біль мучив його душу.Нічого не допомагало.Який сенс у його існуванні/Чому він живе у цьому жорстокому світі/
…
Дощ залив все ,що тільки зміг.Софі стояла у вікні і не помітила як хтось ввійшов.
-Донечко,здрастуй. Батько Софії був сухим незважаючи,на воду ,яку хтось лив із неба.Він підійшов до доньки і хотів обійняти.Софі здригнулась ,як від чогось холодного.Присунулась ближче до вікна і глянула йому в очі.В них було щось знайоме…
- І ти називаєш мене моїм батьком.Я тобі не вірю.І забери свої брудні гроші!Вона відійшла від вікна.
- Але ж Соню…
- Я ніколи не любила ,коли мене так називали.Ти навіть того не пам’ятаєш/
- Я багато пам’ятаю і за багато хочу вибачитись.Вибач мені.Я рідна тобі людина.
- Більшу симпатію я відчуваю до незнайомців.
- Софіє,тобі ж вже скоро 23…
- Що за щастя,що ти пам’ятаєш.-з іронією сказала вона.-але ти забув,що майже всіх їх я прожила без тебе.
- Доню може пора почати нове життя/
- Я його почала,але без тебе.Можеш іти.Я не буду більше вислуховувати тебе.Іди!
- Коли ти залишав нас із мамою,тоді в тебе був вибір.А тепер зроби мені таку ласку і піди.
Він вийшов і Софі полегшено зітхнула,та самого полегшення не відчула.
-Софі,привіт,я маю тобі дещо сказати…
- Ти не бачила../
- Бачила…-Роксі здалось,що Софія вже все знає.
- Я не витримала і кількох хвилин з ним.
- Розумію,так йому і треба.Роксі сіла біля Софі.Раптом та зловилась за живіт і майже закричала.
- Софі,що з тобою-вона зловила її за плечі.
- Боляче-ледве вимовила.
- Все,поїхали в лікарню!
- Туди/Я не хочу…
В ту мить зайшов Олег.Побачивши щось таке ,він підбіг до Софі.
- Лиши її !Їй боляче і без тебе!
- Софі,ходи до мене.Поїхали в лікарню.
- Добре…
Взявши її на руки,поніс до машини.
- Софі,ти вже не розумієш ,що з тобою/Чому ти йому дозволяєш/-Роксолана засипала її питаннями,сідаючи з нею на заднє сидіння.
Але Софії уявлялась лише лікарняна палата,вона не слухала,що до неї говорять.
…Олег і Роксі стояли недалеко палати,але одне до одного ні слова не казали.
- Лікарю,що з нею-Олег незворушним поглядом дивився на лікаря,що щойно вийшов із палати.
- Ви з її родини/
- Володимир Олексійович,що з Софією/-Роксолана не дала сказати слова Олегу.
- Роксі,це твоя подруга/
- Так…
- А я –її наречений-спохватився Олег.
- Дуже добре,що тут такі близькі їй люди.Та чому вони не знають,що їхня подруга і тим більше наречена носить під серцем нове життя../
- Що/-Роксі не зводила очей із лікаря.
Олег лиш поблід.
- Зараз з нею все впрядку,але поки що до неї не заходьте.Хай відпочине.
- …Ти сказала Софі про те,що бачила/
- Я/Я була впевнена,що ти їй все розказав.-Роксі не пам’ятала,коли востаннє була такою здивованою.
- Значить,так мало бути.
- Вона мала бути обманутою/
- Ми маємо бути разом.Я люблю її.І помилок більше не буде.Ми станемо під вінець і відкриємо новий розділ.
- А чи варто розпочинати його з брехні/
- Ти,що хочеш,щоб дитина росла без батька/
- Я не можу бути впевненою,що вона в майбутньому буде знати його.
- Я люблю Софі.І ти не руйнуватимеш наших відносин.Олег зайшов у палату.
«Що мені робити/Якщо я скажу подрузі правду,то вона страждатиме,її дитина буде рости без батька,як і вона…Це я буду винна її нещастю.»
- Софі,як ти/..Хоча,не тільки ти-Олег посміхнувся.
- Ти вже знаєш/-вона хвилювалась.
- Щойно дізнавсь…що ми станемо батьками.
- Так…Але ж не все так просто…-вона майже плакала.
- Софі,це я мав би плакати.Ми будемо разом і подолаємо всі труднощі.До того ж ,дитина для нас не стане проблемою…
...
«Дитина немає бути проблемою…Я зможу виховувати її одна.Ні,він не може знати…А,що коли Олег мене залишить/Так,це очевидно.Він не витримає цього.Краще,якщо я сама буду піклуватись про цю дитину…Мамо,чому тебе нема поруч,коли мені нема кому відкрись,розповісти найсокровенніше/Забути про все і покласти голову на коліна…Чому необдуманий вчинок приносить такі наслідки/Але,ні ,я не жалію про це.Тоді ніби ожила моя душа,я змінилась усередині…Ти мене чуєш/..»Софія завжди,коли переживала важкі миті.йшла на кладовище…Біля мами було спокійніше,упорядковувались думки…
- Ти мене чуєш/-вже вголос сказала вона.
- Думаю,що чує і допоможе.
- Антон…-Софі озирнулась і побачила в його руках хризантеми.
- Твоя мати любила їх/
- Дуже,а твоя,які квіти любить/
- Вона любила тюльпани-на слові»любила «Софі зробила наголос.
- Даремно ти так-на обличчі Антона було щось незрозуміле
- А ,які любила…
- Іра любила троянди…жовті-він важко вимовив слово «любила»
- Я…теж їх люблю…Ти знаєш…
- Тепер відчуваєш різницю/
- Між минулим і сьогоденням/Велику…Де ти живеш-у минулому чи в дійсності/
- Стараюсь жити так ніби нічого не змінилось.Ні раніше,ні тепер.Про друге ти сама мене просила.
- Але неможливо бачити як ти вбиваєшся…
- Нічого не вдієш…
- А тоді,коли ти зустрів мене біля радіо…
- Не треба про це…
- В мене відчуття,що твоє кохання повернеться до тебе.
- Я не вірю в ніщо.
- Навіть, в те,що дає крила/
Стояли поруч дві постаті,та не впізнати,хто це був.Вони були так близько одна одної,а водночас так далеко…
