Українська банерна мережа

Украинская Баннерная Сеть
 
 

Жанри

Гоголівський ФОРУМ




AlmaNAH






Наша статистика

Авторів: 2584
Творів: 46996
Рецензій: 91407

Наша кнопка

Код:



Художні твори Проза Авторська проза

Не мачо( спільно з Lutur)

© Наталка Тактреба, 18-05-2010
«Не мачо»
(спільно з Lutur(Михайло Золотарєв)
Добила мене остаточно моя колишня подуга по духу, колишня сусідка по ліжку та колишня колежанка - по роботі, своїм їдюче--жіночим  вердиктом:  "Ти  вже,  як  Сашко  з  радіво  нашого  -  самотній  та  з  котом.  Але  ж  у  нього  якась  там  дисфункція,  кажуть.  Чи  у  тебе  вже  теж?!".  І  навіть  її  очі  сенбернара  з  опущненими  куточками  посміхалися  недобре,  наче  випитуючи  страшну  правду  про  скелет  у  моїй  шафці.  Люда,  звичайно,    була  відшмагана  словами  до  почервоніння  на  шкірі.  Але  пішла  від  мене,  виписуючи  знак  нескінченності  своєю  симпатичною  п"ятою  точкою,  з  рум"яними  щоками  та  задоволена  здійсненою  наругою  над  свідомостю  екса.    Їй  на  тижнів  два  вистачить  тепер  життя  без  встромляння  колючок  у  незахищені,  а  тому  такі  заманливі  для  штиркання,  місця  чоловіків.
Але  зерно  впало  в  родючу  землю.  За  тиждень,  промучавшись  відганяючи  марення  про  самотню  старість,  я  вирішив  тихцем  спростувати  вирок  тієї  пришелепкуватої  німфоманки.  Отже  для  спростування  потрібні  були  -  ідея,  задум  та  план  по  пунктах.  Ідея  проста  за  два-три  дні  знайти,  як  мінімум,  симпатичну,  розумну,  приємну,  талановиту  напарницю  по  походах  у  кіно-театр-кав"ярні,  а  згодом  надати  їй  статусу  Крупської  для  Леніна  -  соратниці  та  супутниці  життя.  План  -  припинити  відкидати  запрошення  на  усі  світські  і  не  дуже  тусівки  й  просто  вибрати  з  наявних  надцяти  пропозицій.    Як  два  пальці  об  асфальт.
В  пошуках  подруги  рушив  я    на  дискотеку.  Ніколи  не  думав,  що  танцювати  під  три  акорда  так  важко,  а  маса  ця  вигинається,  підскакує  –  плющить  по  повній.  Я  порипався,  попозорився  і  всівся  за  барну  стійку.  Поки  бармен  мішкував  мені  коктейль,  я  моргав  білявці.  Вона  сама  підійшла,  щойно  я  зробив  перший  ковток.  
- Ти  тут  вперше?
- Так,  а  що,  помітно?
- Ну.  Я  тут  постійно  тусуюсь,  не  бачила.
Оте  тусуюсь  добряче  мені  не  сподобалось,  але  ноги  як  то  кажуть  від  вух,  то  можна  і  пробачити.
- Що  будеш  пити?  –  це  я  так  за  правилами  жанру  в  кавалера  граю.
- «Секс  на  пляжі»
От  бляха-муха,  мене  від  тої  назви  одної  ніби  заковбасило.
Ми  п’ємо  і  пихитуємо  головою  в  такт  примітивній  музиці,  так  ніби  вона  може  подобатись.  Говорити  нема  про  що,  відчуваю  себе  повним  ідіотом.
- Десь  вчишся?  –  питаю.
- Давай  не  будемо  про  це.
А  про  шо  тоді,  мала,  скажи,  шо  твої  мачо  тобі  говорять  при  знайомстві,  бо  я  зараз  здурію  від  мовчанки  і  вмру  від  позору.
- Ідем  потанцює?  –  то  овна.
- Ідемо!  –  кажу  я  браво,  а  сам  про  себе  матюкаюсь.
Ну  покрутили  дупами,  попіднімали  руки,  потупали.  Пішли  на  перекур.  І  тут  я  раптом  згадую,  що  не  спитав  як  її  звати.
- Мене  Орест  звати.  А  тебе  як?
- Зорянааааа…  -  тягне  як  кота  за  хвіст.  Ох,  кота,  хто  ж  його  бідного  погодує,  поки  я  тут  в  підлітка  граю?
- І  як  тобі  ця  дискотека?
- Нууу,  тут  прікольно,  я  люблю  тут  відриватись  з  дзєвачкамі.  Тут  завжди  так  весело.  А  ше  в  «Палермо»  і  «Ла-Бомбі»  зависаю.  Ти  там  був?
- Ні.  Я  рідко  буваю  на  дискотеках
- А  пачєму?  –  «па  качену»  -  це  я  так  подумки.  Бісить  мене  ця  Зорянааа…  страх  як  бісить.
- Ну,  бо  я  зайнятий  завжди.
- А  де  ти  працюєш?
- В  агентстві  з  продажу  нерухомості.
- Ааааааа…кльова  зарплата  напевне?
- Та  нормальна.
- А  в  тебе  є  дєвушка?
- Ммммммм,  -  я  посміхаюсь  якомога  розкутіше,  -  сьогодні  нема.
- Як  це  сьогодні.  А  завтра?
- А  завтра  буде  завтра.
Мала  явно  заплуталась:  хмуриться,  струшує  попіл  позв  попільницю,  думає  про  щось…  цікаво  чим?
- Може  ідемо  погуляємо  містом?
- Ах,  да!  Давай.  А  то  тут  так  жарко  стало…
Ми  бродимо  центральними  і  не  дуже  вулицями,  я  затягую  її  в  ресторан.  В  основному  через  те,  що  голодний.  Вона  як  годиться  не  їсть  нічого  –  в  дієту  бавиться,  хоч  і  без  того  худа  як  камбала.  А  я  собі  наминаю  за  дві  щоки,  а  вона  лупає  очиськами  як  риба.  
Виходимо.  
- Тебе  провести  чи  викликати  таксі?
- А  шо  я  тобі  не  понравилась?
- Чого  ж,  звісно  сподобалась.  Просто  пізно  вже…,  -  мені  щось  геть  не  по  собі  стало.
- Тоді  може  до  тебе  підем?
- Ииииии….ааааа…  ну  йдем.
Ого,  такої  динаміки  я  не  чекав.

Вдома  Борька(це  кіт  мій)  вже  в  паніці.  Вилітає  радісно  назустріч.  Тут  помічає  Зоряну  і  дивиться  на  мене  з  впритул.  От  падлюка,  ревнує!
Я  вожусь  із  шампанським  та  бокалами,  мала  з  цікавіть  розглядає  картини  аквареллю  на  стіні.
- А  шо  це  за  художнік  їх  малював?
- То  не  художник,  то  я.
- Ці  малюнки  ти  сам  зробив?  Ого!  –  з  таким  подивом  це  сказала,  ніби  я  з  вигляду  ідіот  останній,  а  тут  таке…
- Та  чого  ого.  Звичайні  собі  картини.  Зараз  масло  ціниться.
- Яке  масло?
- Ну  картини  маслом  писані.
- А  як  можна  масло  малювати,  шось  я  не  розумію.
- Ну  є  фарби  різні:  акрилові,  акварельні,  масляні…
- Аааааааа…  
- А  ти  чим  цікавишся.
- Ну  вот,  танцювати  люблю.
- А  ше  шо?
- Та  все…
- А  читати  шо  любиш?
- Взагалі  читати  не  люблю.  Ці  письменники  якісь  ненормальні  всі.  Про  таке  пишуть.  Я  читала  тут  якогось,  то  він  про  маніяка  писав.  І  ціла  книжка  про  того  маніяка.  І  така  брехня.  Ніби  той  міг  запах  чути  здалека.  І  шукав  запах  дєвственіци.  А  потім  найшов  і  вбив  її.  І  нашо  про  таке  писати?  Шей  фільм  зняли…
- Ну  а  про  шо  тоді  писати?
- Ну  не  знаю.  Шось  пазнаватільне:  про  птічек,  про  рибок…  таке  шоб  понятне  було.  А  то  начитаються  всякі  примурки  такого  і  теж  будуть  вбивати  дівчат.
Я  промовчав.  А  шо  тут  скажеш.  Зараз  признаюсь,  що  пишу  –  втече.  Хоча  може  б  краще  втекла.
Я  курю  на  балконі,  а  вона  все  так  само  ходить  неприкаяна  і  всюди  свого  носа  пхає.  Для  чогось  мучає  мого  кота,  а  він  виривається  і  під  диван  тікає.    Треба  комедію  закінчувати.
Якраз  в  цей  момент  із  вітальні  почулося  гучне  «баббах!».
- Що  сталось?  –  питаю  я  плутаючись  у  фалдах  фіранки.
- Да  я  толька  хатєла  пальцем  потрогать,  а  ета  штука  свалилась!  Я  чуть  разрив  серца  не  получіла!,  -  явно  стривожена,  аж  по-російськи  заговорила.  Моя  гітара  валяється  сумно  на  підлозі.  Струна  тріснула,  але  то  не  страшно.  Хоча  друзям  за  таке  розказав  по  чому  в  Сибірі  валянки.
- Та  не  переживай.  Все  нормально.
- Як  я  можу  заслужити    твоє  проооощення?  –  підходить  ближче  і  для  чогось  мені  руку  на  груди  ляп.
- Та  не  треба  нічого  заслужувати.  Я  і  не  злюсь.
- Та  ні,  я  так  не  можу,  -  тулиться  і  все  таке.
- Ну  чесне  слово  не  злюсь,  -  чорт,  треба  вибирати,  або  відійти  і  виглядати  дурнем,  або  самому  продовжувати…  Я  відвертаюсь  і  бачу  як  мій  котяра  дре  її  сумочку.
- Борька!  -  кричу,  як  навіжений.  А  дерматин  вже  геть  порепаний.  Він  це  вміє.
- Ах,  вот  сука.  Да  я  его  сей  час  придушу!    -  писклявий  голос  ззаду.  Зоряна  біжить  за  котом  на  кухню,  а  я  за  ними.  Вона  хапає  зі  столу  черпак  і  шуркає  ним  під  кріслом.
- Та  шо  ти  робиш!!!  Лиши  кота!
- А  на  кой  хрін  он  к  моєй  сумке  лез?
- Та  він  все  дерматинове  рве.
- Ета  нє  дєрма6нтін!  А  Луі  Віттон!
- Та  я  тобі  відкуплю  твого  Вітона.  Лиши  кота!,  -  знаю  я  таких  луі  і  армянів  на  базарі  за  копійки  купити  можна.  Але  мала  продовжує  штрикати  в  бідну  тварину.
- Ти  шо  скажена?    -  я  силою  видираю  черпак.  А  вона  зціплює  зуби  –  фу  яка  страшна.
Далі  я  не  зовсім  добре  пам’ятаю  хід  подій.  Сварились  ми  довго:  вона  по-російськи  і  з  матами,  а  я  чистою  волов»їною,  пра  теж  з  матами.  Потім  викликав  їй  таксі  і  дав  300грн.  на  нового  «луівітона».  Сіли  ми  з  Борькою  після  тих  баталій  на  диван  і  мовчимо.
- Я  тебе  ні  на  кого,  старий,  не  проміняю.  Ти  тільки  не  дри  таких  брендів.  Бо  ти  мені  ж  виходиш  не  лише  дорогий  з  моральної  точки  зору,  а  і  з  фінансової  теж.

Написати рецензію

Рекомендувати іншим
Оцінити твір:
(голосувати можуть лише зареєстровані)

не сподобалось
сподобалось
дуже сподобалось



кількість оцінок — 3

Рецензії на цей твір

[ Без назви ]

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Victor Artxauz, 20-05-2010

Фільозоф, не плейбой!)))

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Ніка Нікалео / Veronica, 18-05-2010

Оригінально.

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Залєвський Петро, 18-05-2010

Файна замальовка маслом. :-)

На цю рецензію користувачі залишили 1 відгуків
© Наталка Ліщинська, 18-05-2010
 
Головна сторінка | Про нас | Автори | Художні твори [ Проза Поезія Лімерики] | Рецензії | Статті | Правила користування | Написати редактору
Згенеровано за 10.124694108963 сек.
Усі права застережено.
Всі права на сайт належать ТОВ «Джерела М»
Авторські права на твори та рецензії належать їх авторам.
Дизайн та програмування KP-design
СУМНО
Аніме та манґа українською Захід-Схід ЛітАкцент - світ сучасної літератури Button_NF.gif Часопис української культури

Що почитати

Графічний роман “Серед овець”
Графічний роман Корешкова Олександра «Серед овець», можна було б сміливо віднести до антиутопії, як …
Добірка художньої літератури козацької доби
Друзі! В інтернет-крамниці “Онлайн Криївка” представлена цікава добірка художньої літератури …
КОНСТИТУЦІЯ У КОМІКСАХ
Конституція у коміксах_medium_size у форматі PDF Конституція у коміксах_medium_size у форматі EPUB Брати …
Новинка від Братів Капранових — “Паперові солдати”
До свого 52 дня народження, Брати Капранови підготували для своїх читачів яскравий подарунок — історичний …